У Бабченській школі Богородчанського району, що на Прикарпатті, ведуть книгу цікавих особистостей села. Серед них є й ім’я ось цього молодого хлопця (на знімку). Звуть його Петро Катрич, він — дяк у місцевій церкві.

В селі розповідають, що релігійні почуття і глибоку набожність йому змалку прищепила бабуся, яка щонеділі та в свята завжди вела за руку до церкви свого внука. Дорослих уже тоді дивувало, що малий вистоював довгі служби Божі не поворухнувшись, уважно вслухаючись у кожне слово. Отож нікого не здивувало, що після закінчення школи Петро обрав спеціальність «релігієзнавство» і вступив на філософський факультет Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника. Поки що навчається на заочному відділенні, дякує. Акуратний, вихований, чемний, не по літах статечний, з почуттям власної гідності та твердим характером, він живе своїм внутрішнім життям і вирізняється серед місцевої молоді.

Однак не за свою професію Петро потрапив до списку місцевих знаменитостей, а завдяки своєму неабиякому таланту вишивальника. В селі багато хто займається цим видом народного мистецтва, але такого рівня вишиванки, як у хлопця, рідко в кого знайдеш. Фахівці кажуть, що вони варті стати окрасою будь-якого музею. Однак наразі їх можна побачити тільки в Петра. Хлопець живе сам у хаті бабусі, яку успадкував після її смерті. Ніхто не заважає йому робити своє житло таким, яким хоче. Отож у коридорі він влаштував щось на зразок музею старожитностей, де основу колекції склали бабусині речі: старовинні горщики, тарелі, господарський реманент тощо. А центральну кімнату присвятив вишивкам. Вони цвітуть усіма кольорами на скатерках, подушках, серветках, сорочках. Орнаменти вишивок вражають не лише своєю красою, а й надзвичайно філігранним виконанням — жодного вузлика не знайдеш навіть зі зворотного боку, ніби візерунок з’явився сам по собі. Та Петро зізнається, що ця досконалість — результат впертої праці. А орнаменти запозичує з давніх вишиванок. Вишукує їх по селу в старих людей і переносить на полотно, додаючи щось своє.

Петро захоплюється не лише вишиванням. Гердани з бісеру — ще одна його пристрасть. І тут хлопець теж віддає шану автентиці — давні орнаменти знаходять нове життя в його роботах. Обласний краєзнавчий музей не раз пропонував купити його гердани, та Петро їх, як і вишивки, не продає. Хоча не відмовляється показувати на різних виставках.

— Що б я не робив, у всьому прагну довершеності, досконалості, — зізнається хлопець. — А взірцем для мене є вироби наших прабабусь. Якщо знаходжу давні прикраси, які вже частково розсипалися чи пошкоджені, то беру їх орнамент за основу, бо не хочу, щоб вони пішли в небуття.

Кожен із виробів Петра Катрича — маленький шедевр. Дивишся на них —не надивишся. Наразі в нього вже назбиралася ціла колекція вишитих подушок, сорочок, серветок, герданів. Петро радо показує їх гостям. Ось і заради нас одягнув вишивані власноруч речі. Правда ж, гарні?

Івано-Франківська область.

На знімку: Петро Катрич демонструє свої вишивки.