Статтю Світлани Тополь
«Змушують демонструвати аморальність»(«
Голос України» за 3.04.2009) прочитала і вирішила, що, можливо, і моя думка стане в пригоді вчителям, які не хочуть сліпо підкорятися адміністрації школи і відділам освіти.... У вестибюлях ЗОШ висять стенди із списками учнів, якими пишається заклад. Зокрема, медалістами. Не може не дивувати їхня кількість після 1992 року. До цього найвищу нагороду отримували одиниці, а тепер щороку по 5—9. Пам’ятаю, читала про вшанування директора ЗОШ, серед випускників якої було 30 відсотків медалістів. Не абсурд хіба? Вступити до престижних навчальних закладів, до речі, пощастило не всім...
Прийшла до нас молода вчителька. Поставила у своєму першому семестрі дітям оцінки, які не задовольнили адміністрацію.
«Опрацьовували» її дуже довго. Слава Богу, колектив відстояв колегу.Досвідчена наставниця-пенсіонер. Ловить восьмикласника в коридорі зі словами:
«Тож ти, Юрчику, вивчи мені вірша на понеділок. Обов’язково! За семестр матимеш «четвірку». Це за одного вірша!Якось мене шокували фразою:
«Я твоїй дитині ставлю 9 балів. Знаю, треба буде — вивчить». Тож які знання має дитя з предмета?Відомо, що сільські діти здебільшого навчатися не хочуть. Але завжди прагнули отримати вищу оцінку, ніж заслуговували. Звідки це? Директор і завуч не приховують, що інспектори лають адміністрацію за низький рівень знань школярів.
«Отже, ви повинні довести учневі, що він знає на дев’ять балів. І виставити річну оцінку не менше дев’яти. На іспиті знайдіть, за що поставити п’ятірку навіть тому, хто взагалі не вчився!».Адміністрація як чорт ладану боїться низького рейтингу ЗОШ. Ось тут, мабуть, і розгадка подвійної моралі педагогів-керманичів.
Очільникам освіти, від району до столиці, варто, певне, знайти модель визначення рейтингу закладу та вчителя і нарешті відмовитись від середнього балу. Допоки цього не трапиться, робитимемо те, що вимагає адміністрація.
P. S. Не зазначаю місце роботи, оскільки, вважаю, держава мене не захистить від освітянського князька-чиновника.
