2009 рік продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН проголошено «Міжнародним роком натуральних волокон». І це знаменно. Адже на наших полях рідко де виокремлюється плантація льону чи коноплі, і на прилавках здебільшого синтетичні товари заморського та й вітчизняного виробництва. Легка промисловість і частина переробної, що працювали на продукції цих культур, практично зупинилися. Одна проблема аграрного сектору спричиняє іншу. Як вийти з цього зачарованого кола, відродити вирощування льону і коноплі — цих цінних культур комплексного використання, розмова нашого кореспондента з головою підкомітету з питань науки Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, президентом Української академії аграрних наук Михайлом ЗУБЦЕМ (на знімку).

— Льон і коноплі з давніх-давен служили людині. Тому дивує сьогоднішній стан вирощування цих культур.

— Прикро констатувати, але занепад окремих аграрних підгалузей припадає на перші роки незалежності України. Напевно, на хвилі певної ейфорії ми не змогли своєчасно у повній мірі скористатися здобутими політичними і економічними можливостями і втратили, серед інших, льонарство і коноплярство.

Статистичні відомості тих років свідчать, що до 1992 року Україна входила у число світових лідерів з виробництва льоноволокна. Валовий збір становив понад 100 тисяч тонн щорічно, або 13—16 відсотків від світового. На той час близько 40 тисяч тонн волокна перероблялося вітчизняними підприємствами, решта експортувалася за кордон на суму понад 40 мільйонів доларів США. Льонарство та коноплярство були високорентабельними галузями для сільгоспвиробників та підприємств первинної переробки (льоно- та коноплезаводів).

Займаючи 7—12 відсотків посівних площ у господарствах, які вирощували ці культури, продукція льону-довгунця та коноплі забезпечували значну частину всіх грошових надходжень від рослинництва, що давало змогу успішно вирішувати питання економічного та соціального розвитку села.

Ретроспективний аналіз розвитку льонарства та коноплярства засвідчив, що за останні 15—17 років деструктивні процеси в галузях призвели не тільки до втрати зовнішнього ринку волокна — джерела валютних надходжень у країні, а й спонукали до зменшення його використання на Харківському канатному заводі та до повної зупинки вітчизняних льонокомбінатів.

Показово, льон-довгунець і коноплі для українських сільгоспвиробників Полісся були традиційними технічними культурами, які одночасно давали три види продукції: волокно, насіння та кострицю. Кожна складова цієї продукція мала і сьогодні має важливе народногосподарське значення. Завдяки унікальним споживчим властивостям продукція льонарства й коноплярства має великий попит в Україні та за її межами.

— Така ситуація, вочевидь, не додає іміджу українським аграріям серед світового співтовариства.

— Безперечно. Адже в останні роки льонарство та коноплярство зазнало найбільшої кризи серед інших галузей сільського господарства. При цьому, Україна втратила провідні позиції у світовому виробництві луб’яних культур. Так, посівні площі льону-довгунця зменшилися майже в 25 разів, валовий збір волокна (в перерахунку) — в 28,8, і насіння — 23,5 разу. Якщо частка льоноволокна, виробленого в Україні, у структурі світового виробництва становила в 1990—1992 рр. 15,7 відсотка, то в 2007 році — менше 1 відсотка.

— Михайле Васильовичу, які аргументи можете надати щодо захисту коноплі, яка в останні роки здобула недобру славу наркотичної культури. Можливо, це і послужило, певною мірою, занепаду галузі?

— Вважаю, що властивість коноплі продукувати та накопичувати наркотичні речовини і зарахування її до категорії наркотичних рослин — лише один бік занепаду галузі. Старшому поколінню відомо, як мало не у кожному селянському дворі вирощували значні площі коноплі. І ніяких наркоманів не було й в помині. Зате користь мали величезну. Знаними дідівськими методами вимочували у річкових водах, висушували, доводили до ладу на різних пристроях і верстатах та виготовляли необхідну одіж та гарні полотна, які прикрашали сільські домівки. А з насіння одержували смачну олію.

Сьогодні вирощування цієї культури в Україні здійснюється згідно з «Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з культивування та використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей».

Завдяки плідним пошукам селекціонерів Інституту луб’яних культур УААН створено сорти коноплі з відсутністю наркотичних властивостей. Цьому є підтвердження спеціалістів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, які визначили вміст наркотичних речовин у рослинах конопель, які культивуються в Україні, на рівні 0,0008-0,005 відсотка за допустимого рівня 0,15 відсотка. Як результат, у 2009 році на державне сортовипробування буде передано сорт з повною відсутністю наркотичних речовин. Досягнення українських селекціонерів зі створення сортів конопель з відсутністю наркотичних властивостей оцінені в усьому світі. Українські сорти зареєстровані й вирощуються як звичайна польова культура в країнах ЄС, Канаді, Китайській Народній Республіці та Російській Федерації. Адже згідно із законодавством названих країн, коноплі, в яких вміст тетрагідроканабінолу (ТГК) не перевищує 0,2 відсотка, не зараховують до культур, що містять наркотичні речовини, і культивуються без будь-яких обмежень.

І тільки в Україні, керуючись Ліцензійними умовами, висунуто необґрунтовані вимоги платної охорони посівів конопель підрозділами МВС України, чого не передбачено законодавством жодної країни світу. До того ж Ліцензійні умови включають єдині для маку і конопель вимоги щодо знищення рослинних решток (подрібнення, розкидання по полю та приорювання стебел), що абсолютно неприйнятно для конопель, стебла яких є цінним джерелом лубоволокнистої сировини. Слід зазначити, що наркотичні речовини в рослинах коноплі містяться у залозистих волосках, які знаходяться тільки на листках та оцвітині. Отже, ні насіння, ні стебла не можуть їх містити і становити соціальної загрози суспільству.

Як результат, наведені вимоги Ліцензійних умов зумовили втрату у господарств інтересу до вирощування конопель, що призвело до різкого скорочення посівних площ культури та поступового занепаду галузі. З 7,7 тис. гектарів у 1991 році площа під коноплями у 2008 році скоротилась до 810 га (табл.2).

Безсумнівно, Україна втрачає свою доступну сировинну базу, яка ґрунтується на вирощуванні та переробці конопель — традиційної для нашої країни технічної культури, а в економічному плані — незалежність у виробництві товарів промислового використання і народного вжитку з натурального волокна.

Водночас потрібно зазначити, що усунення перепон на шляху розвитку галузі та безпідставних вимог, прийняття більш спрощеної системи дозволу і контролю за вирощуванням конопель, яка діє в країнах Європейської Співдружності, тільки позитивно вплине на розширення посівів цієї культури.

— Всім відома українська народна пісня «А льон цвіте...» свідчить про велику повагу людей до цієї культури і також до коноплі, які впродовж багатьох століть служили сировиною для народних промислів, текстильної галузі та інших сфер діяльності.

— Зі стрімким розвитком технічного прогресу застосування сучасних методів поглибленої переробки лише волокна льону-довгунця і конопель в котонін дозволяє на існуючому в Україні бавовнопрядильному обладнанні виготовляти з нього пряжу в оригінальному вигляді чи у поєднанні з бавовною, шовком, вовною та синтетичними волокнами.

Зростання попиту на лляне та конопляне волокно в світі пов’язане із розширенням нетрадиційного його використання для заміни синтетичних матеріалів в автомобіле- та літакобудуванні, в целюлозно-паперовій промисловості тощо.

Не менш важливе значення для народного господарства має насіння цих культур. З нього виготовляють олію, оліфу, косметичні та лікарські препарати, зоогігієнічні засоби, кормові добавки.

У насінні конопель, наприклад, вміст білка посідає друге місце після сої. Причому протеїни, що містяться в насінні, засвоюються значно легше за соєві. Конопляна олія, зокрема, єдина з природних, що містить в оптимальному співвідношенні лінолеву та ліноленову кислоти, які необхідні для збереження і захисту клітин людського організму. Перемелене насіння можна використовувати разом з борошном при випіканні хліба, булочок, печива, тортів і кексів. Крім того, очищене насіння можна застосовувати як заміну горіхам. Цукерки та кава з конопляного насіння мають приємний смак, подібний до горіхового. Конопляні чіпси допомагають підтримувати серце здоровим. Насіння конопель є чудовим кормом для пташок, конопляну макуху використовують у якості грубого корму для домашньої худоби і птиці, а подрібнене насіння — для акваріумних риб. У Швейцарії та багатьох інших країнах до цього часу рибалки застосовують насіння конопель у якості наживи. На основі конопельного екстракту створюються медичні препарати для лікування ракових пухлин, глаукоми, епілепсії, проведення СНІД-терапії.

— Як відомо, окрім цінного волокна та насіння, льон і коноплі мають значну кількість стебел, які на корм худобі непридатні, тому, здебільшого, їх спалювали.

— Нині маємо інші технологічні можливості й відходи переробки — костриця — використовуються для виробництва целюлози, кострицеплит для будівельної і меблевої промисловості, паливних кострицебрикетів та інших виробів.

Сьогодні паперова промисловість споживає майже половину всього лісоматеріалу у світі. У той же час, за даними USDA, коноплі з 1 гектара дають паперу в 4 рази більше, ніж деревина, і ростуть у всіх кліматичних зонах. Папір, виготовлений з конопель, зберігається до 1500 років.

У багатьох країнах світу розроблені заходи щодо теплозбереження житла, а це, в свою чергу, передбачає використання екологічно чистих ізоляційних матеріалів, для виготовлення яких найбільш придатними є льон-довгунець і коноплі. Будинки, що побудовані з конопляних кострицеблоків, за міцністю не поступаються цементним, але мають кращу теплоізоляцію. Суміш конопляного волокна з пластмасовими біопродуктами дає чудове, міцне покриття для дахів з тривалим терміном служби.

Одним із споживачів натуральних волокон є автомобільна промисловість, незважаючи на те, що комерційне використання конопляного волокна в ФРН, наприклад, розпочалось тільки у 1998 році. Але оскільки його якість і ціна повністю задовольняє споживачів, планується, що в найближчі роки німецька промисловість буде виробляти 10 тис. т волокна конопель на рік для потреб автомобілебудування.

У зв’язку з переходом української промисловості на альтернативні види палива розкриваються широкі можливості для використання льону-довгунця і конопель у якості додаткового джерела енергії. Теплотворна здатність стебел конопель знаходиться на рівні кам’яного вугілля.

За підрахунками європейських науковців, конопляна біомаса дає можливість виробити таку кількість метану та метанолу, яка на 90 відсотків забезпечить світ електроенергією і тим самим дасть можливість відсунути на другий план використання вугілля, нафти, природного газу та ядерну енергію.

Коноплі є цінною культурою в екологічному та агротехнічному плані. Їх можна вирощувати в монокультурі та без застосування пестицидів. При цьому стрижнева коренева система поліпшує якість та зменшує ерозію ґрунтів.

Країни ЄС для потреб будівельної, автомобільної та інших галузей все більше використовують біоматеріали і складники рослинного походження, до яких відносять льон-довгунець та коноплі. Для цього в Європі планується вирощувати понад 400 тисяч гектарів конопель та 120 — 150 тисяч гектарів льону-довгунця.

— Як відомо, ще донедавна в окремих областях льонарство було провідною та досить прибутковою галуззю.

— Можна для прикладу взяти Волинську область, яка була не першою з виробництва, а посідала третє місце після Чернігівської і Житомирської областей. До початку 90-х років льонарство волинян, займаючи лише 7—8 відсотків у структурі посівних площ, забезпечувало понад 60 відсотків грошових надходжень, які становили основу соціально-економічного розвитку сільських громад. Рентабельність галузі сягала 130—140 відсотків, що сьогодні може здаватися фантастичним показником. Валовий збір льоноволокна становив 15,5 тисячі тонн, або 15 відсотків від заготовленого по Україні і у 5 разів більше, ніж ми одержали торік в усіх областях разом взятих. Прикро, але за роки незалежності площі під льоном скоротилися на Волині з 25,3 тисячі до 225 гектарів, а урожайність впала вдвічі.

— Виникає природне запитання: що спонукало занепад галузі?

— Руйнування комплексу виробництва луб’яних культур в Україні відбувалося під впливом наступних чинників, які призвели галузь до глибокої економічної і фінансової кризи:

— порушення єдиної нерозривної системи, що утворює льняний та конопляний комплекси України і в які входять низка галузей, підприємств, науково-дослідних установ, лабораторій, інших організацій, поєднаних тісними економічними, виробничими і технологічними взаємозв’язками;

— неготовність льоно- та коноплезаводів до нових форм господарювання, пов’язаних з необхідністю самим вирощувати й переробляти льоно- коноплесировину, відсутність сучасної матеріально-технічної бази, спеціалістів, льонозбиральної і переробної техніки;

— перехід економіки від жорсткого планування до ринкових умов без проведення структурної перебудови і державного регулювання призвів до розпаду економічних, виробничих і технологічних зв’язків між окремими галузями і підприємствами льняного й конопляного комплексів та до відсутності вторинної й поглибленої переробки сировини;

— вузька сфера застосування продукції луб’яних культур в Україні порівняно до розвинутих країн світу.

— У цій непростій економічній ситуації, мабуть, своє вагоме слово має сказати аграрна наука.

— Хоч як прикро, але сьогодні спостерігається певний розрив між можливостями галузевої науки і зацікавленістю керівників переробних підприємств в їх використанні. Вченими-селекціонерами Інституту луб’яних культур, Волинського інституту агропромислового виробництва та певних інших установ Української академії аграрних наук створені конкурентоспроможні сорти льону-довгунця і конопель, вироблена достатня кількість оригінального та елітного насіння цих культур.

Так, науковці Волинського інституту АПВ спільно із спеціалістами Головного управління агропромислового виробництва області розробили програму «Льон Волині 2005—2010». В ній передбачається, зокрема, значне розширення посівних площ, впровадження ресурсозберігаючої технології вирощування, проведення сортооновлення та сортозаміни, технічного переоснащення та фінансової підтримки з боку держави. Похвально, що вищеназваний Інститут у 2009 році виступив заявником проекту інтегрованої системи льоновиробництва в транскордонному регіоні Польщі та України. Значні досягнення у галузі льонарства і коноплярства мають і науковці Інституту луб’яних культур, який знаходиться у місті Глухові Сумської області і на базі якого у лютому цього року проведено Міжнародну науково-практичну конференцію з питань відродження льонарства та коноплярства в Україні.

Однак наші виробники, до певної міри, втрачають свої позиції не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринках, оскільки орієнтація підприємств на експорт призвела до практично повної відсутності вітчизняних виробів з льону та конопель. До того ж українські виробники значно відстають від конкурентів з провідних країн світу за забезпеченням сучасною технікою, асортиментом товарів, їх дизайном та відповідністю виробів тенденціям сучасної моди. Необхідна зміна напрямів використання продукції льону-довгунця і конопель. Перспективним, на моє переконання, є вирощування цих культур і на насіння.

Вчені-аналітики та економісти-аграрники прогнозують, що в перспективі для забезпечення суспільних потреб вирощування луб’яних культур в Україні буде розподілятись за декількома напрямами, а саме: для текстильної промисловості — 25 тисяч гектарів льону-довгунця та 6 тисяч гектарів конопель, для будівельної галузі у вигляді композитних матеріалів та виготовлення ізоляційної вати — 9 та 18 тисяч гектарів відповідно, для виробництва целюлози — близько 4 тисяч гектарів конопель, для виробництва альтернативних видів палива (брикетів, пілетів, біогазу) — 10—12 тисяч гектарів луб’яних культур. Потребу харчової, фармацевтичної та косметичної промисловості задовольнять близько 5 тисяч гектарів льону-довгунця та конопель.

— Раніше у цій галузі Україна була прикладом для інших держав, сьогодні у них вчимося.

— Це правда. Однак досвід країн Європейської Співдружності, куди Україна намагається інтегруватись, свідчить про те, що високий рівень урожайності льоно- та коноплепродукції, прибутковість льонарства і коноплярства досягається тільки шляхом постійної державної підтримки галузей і вкладень значних коштів у їх розвиток, тобто завдяки інтенсифікації льоно- й коноплевиробництва. Зокрема, дотація на вирощування конопель у країнах ЄС становить 150 євро/га посіву, виробництво волокна — 90 євро/т волокна.

Отже, стан льонарства та коноплярства потребує втручання держави: введення постійно діючих дотацій на солому (тресту) льону-довгунця та конопель; пільгового кредитування; гарантування підвищення закупівельних цін на сировину у зв’язку з інфляційними процесами; стабілізації посівних площ на рівні, який забезпечував би не тільки внутрішні потреби держави, а й давав змогу Україні увійти до низки чинних експортерів продукції льону-довгунця та конопель. Лише нововведення здатні змінити ситуацію на краще і підвищити конкурентоспроможність льоно- й коноплепродукції за рахунок кращої її якості і нижчих витрат на виробництво. Впровадження інноваційних технологій переробки льону-довгунця і конопель у продукцію з новими споживчими і функціональними властивостями може значно розширити сферу їх використання та підвищити привабливість галузей.

Отже, країни світу вже визначились стосовно натуралізації продукції в різних галузях. Так, продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН 2009 рік проголошено «Міжнародним роком натуральних волокон». При цьому використання льоно- та коноплепродукції здійснюється комплексно, у різних напрямах, із застосуванням сучасного технологічного обладнання для її переробки. Враховуючи прагнення України інтегруватись в ЄС, вона приречена на розвиток цих галузей.

Виходячи зі світових тенденцій, слід зазначити, що льонарство й коноплярство належать до інвестиційно-привабливих галузей, подальша доля яких залежатиме передусім від державної політики, зацікавленості інвесторів та комплексного підходу до їх розвитку.

— Дякую за розмову.

Інтерв’ю взяв Михайло СВОЯЧЕНКО.