Володимир ПРОДИВУС: «Проблеми промисловиків бурштину. Не там ми правду шукаємо!»

— Проблема в тому, що не там ми правду шукаємо. Не тими шляхами вирішувати її закликаємо. Хоча й говоримо про це багато, — стверджує депутат.

— Із початку квітня — коли одержав звернення місцевих жителів покласти кінець свавіллю бурштинових царьків.

— Спочатку про те, чому свавілля стало можливе.

На Рівненщині доволі значні запаси бурштину. Камінь дорогий. Добувати вигідно. Залягає неглибоко. За словами місцевих керівників, у районах, де зосереджено бурштинові поклади, незаконним промислом займається практично кожен другий мешканець.

— Тому що законом установлено стільки формальних складностей для отримання дозволу на видобуток, що підприємству із солідним штатом юристів знадобиться років 5—7, щоб одержати заповітний документ із печаткою. А підприємцеві-індивідуалу на це й життя не вистачить.

Але бурштин — мало не під ногами. Покупці по дворах ходять. Люди збирають, добувають і продають. Це життя...

Виникає цікава ситуація. Коли офіційного дозволу немає — виходить, промисел незаконний? Тобто в будь-яку хвилину рідна міліція може схопити за руку. А далі — пішло-покотилося. Продаж незаконного каменю — конфлікт із законом, перепродаж — те саме.

— У гру вступають ті, кого в народі називають «кришою». Вона залагоджує питання з мілі-

цією. Вона ж закуповує у промисловиків бурштинову сировину. Вона ж перепродує контрабандистам.

«Кришовики» встановлюють і правила гри. Драконівські, треба сказати, правила. Про це нині багато пишуть, тому назву лише кілька цифр, щоб проілюструвати проблеми. Найчастіше промисловики добувають бурштин, вимиваючи його з-під землі за допомогою мотопомп. За користування однією помпою за добу «кришовики» знімають тисячу доларів. Вони ж, умовно кажучи, за копійки скуповують добуте каміння, яке перепродують уже по 9 тисяч за кілограм... І по зернятку, по зернятку відкатують... мільярди в рік!

Людям — копійки, собі — мільярди. Не свавілля? Поскаржитися нікому. Міліція, місцеві владники — в долі.

— Що їм ще казати? Знаєте, хто голосніше за всіх кричить: «Тримайте злодія»?.. Або дуже злодійкуваті, або дуже наївні. Наївних серед рівненської еліти я не зустрічав. Може, не пощастило...

Реальна схема відкатів відома багатьом. «Криша» справді впирається в Київ. Але й місцеві «рукоправителі» себе не кривдять. Міліція закриває очі теж не за «дякую». Збирачі податей — при інтересах. «Смотрящі» за бізнесом і один за одним не на зарплату живуть.

Терпіння лопнуло.

Промисловиків лякають «страшилками» про заїжджих монстрів. Люди якийсь час вірили. Але правду не сховаєш довго. Тоді й дійшли до того, що правила бурштинової гри треба встановити законом. І це, безумовно, правильно!

Тільки закони люди пишуть...

— Я побував на місці. Побачив і зрозумів: не там хлопці правду шукають!

Які сьогодні гасла у протестуючих промисловиків? Вони вимагають легалізувати видобуток бурштину. На перший погляд, правильно. Але... Тільки на перший. Насправді тут і криється великий обман!

Не дивно, що ті, хто звик годуватися з відкатів, підтримують таку ідею. І... заганяють проблему в ще глибшу корупційну яму.

Сьогодні в парламенті зареєстровано кілька законопроектів з бурштинової тематики. Усі — авторства місцевих депутатів. І всі покликані розв’язати проблему легалізації видобутку бурштину.

Місцеві депутати в груди себе б’ють, доводячи, мовляв, роблять усе, що тільки можна, а їх за це хтось збоку сміє звинувачувати.

У відповідь на нашу травневу публікацію про «бурштинові» проблеми регіону голова Рівненської облради навіть статистику навів: мовляв, «протягом тільки цього скликання Рівненська обласна рада двічі зверталася в парламент із вимогою на законодавчому рівні розв’язати проблему незаконного видобутку бурштину»! А результат де? З таким само успіхом можна й 10, і 20 разів звертатися — аж до ООН.

Що ж реально робить облрада?

Займається популізмом. Який цілком можна назвати шантажем. Наприклад, учергове звернувшись до бурштинової теми, 14 травня цього року облрада ухвалює грізне рішення, в якому, зокрема, записано: «У разі не-

прийняття Верховною Радою України впродовж двох місяців з дня прийняття цього рішення Закону України «Про бурштин», провести виїзне пленарне засідання сесії обласної ради з даного питання у м. Київ біля Верховної Ради України».

Такі вони рішучий хлопці!

Тільки це дуже схоже на історію, коли люблячі батьки влаштовують скандал із приводу того, що їхнього сина не прийняли до вишу... І наплювати, що син — двієчник!

Не розбиратиму докладно достоїнства й недоліки представлених у парламент законо-проектів. Скажу про головне. Рівненських промисловиків обманюють. Їх закликають протестними акціями підтримувати не той закон, якого вони чекають.

Зізнаємося чесно, чи так уже обізнані роботяги, щоб детально розібратися в суті законотворчості? Вони щиро підтримали ідею легалізації ВИДОБУТКУ бурштину. Не розібравшись, що їм підсунули «липу». Тому що насправді люди прагнуть легалізувати свої ЗАРОБІТКИ.

Пояснюю. Припустимо, парламент прийняв-таки закон, через який місцеві депутати готові провести сесію на асфальті в будівлі парламенту. До межі спрощено одержання дозволу на видобуток каменю. Отже, з помпою навперейми — вперед?

Намили бурштину одну купу. Намили другу. Намили стільки, що на подвір’ї не вміщається... А їсти хочеться? Щоб купити хлібець, гроші потрібні. Де взяти? Та продати бурштин — і купити!

Не все так просто. Де продати, якщо споживачів такої величезної кількості каменю на сто верст в окрузі не знайдеш?..

І тут із гаманцем з’являється старий знайомий «смотрящій». І призначає ціну, що сльози течуть. Тому що ціна — та сама, що була «до закону». А може, й менша — щоб провчити норовливих. «Смотрящій» сміється, мовляв, я ж не наполягаю. Не подобається ця ціна — завтра дешевше продасте. Тому що більше нікому. Купи бурштину надворі ростуть, ростуть. І знову з’являється «смотрящій». Тепер його зустрічають, як рятівника. Якого на кордоні чекають контрабандисти. І... закрутилася та само карусель.

І закон, начебто, прийнято. І видобуток каменю легалізовано. За що боролися?

Поки промисловик про це думає, з’являється знайомий міліціонер. Цікавиться: «Бурштин намили?» — «Намили». — «Продали?» — «Продали». — «Квитанція де і де облік добутого й проданого?». Мовчання. «Тобто порушили правила торгівлі», — резюмує служитель закону й дістає з однієї кишені кайданки, а з другого — гаманець...

Не встиг відійти міліціонер, у хвіртку — податківець: «Одержали готівкою? Де відрахування в бюджет?»...

Нарешті приходить «друг-смотрящій». Він заспокоює, мовляв, що за лихо! Відкатуй, як раніше, — я порішаю...

І, як пошептало: міліція не набридає, податківець дорогу забув. І покупець — той само, і видобуток бурштину — законний...

Цікава історія про те, як людей обдурили? Ще цікавіше, що обман — ніби-то «за згодою»... У єдиному строю закон «пробивали».

— На жаль, не тільки про це. Місцеві лобісти законопроекту на всіх рівнях повторюють, мовляв, відтепер мільярди в бюджет рікою потечуть. Тільки звідки, якщо легальної купівлі-продажу — нуль? Немає обороту, немає офіційних зарплат, у бюджеті від мільярдів — теж нулі... Потім розповідатимуть, мовляв, заїжджі монстри знову собі позабирали...

— Вихід є. Його чудово знають у Рівному. Не можуть не знати, що видобуток бурштину, будь-яка інша праця не мають сенсу доти, поки їх результати не буде продано на ринку. Це абетка економіки!

Виходить, одночасно з легалізацією видобутку бурштину потрібно організовувати легальний ринок. Це треба закласти в закон і поставити за обов’язок місцевій владі займатися ринком.

Нині модно повторювати: «Децентралізація, децентралізація!». А децентралізація — не манна, що звалилася зі столиці. Децентралізація — це право, реалізовувати яке повинна влада на місцях.

Якщо буде ринок, оборот — підуть гроші до скарбниці. Законом можна визначити і справедливий відсоток: скільки залишиться на місцях, а скільки — до держбюджету відрахувати треба.

Щоб контрабандисти не веселилися, треба Митним кодексом установити високу ставку на вивезення сировини й нульову — на вивезення виробів. Адже потрібно опікуватися, щоб і переробники могли продати свої вироби. Від цього теж податок. Який точно нижче здирщини «кришовиків»...

— Нехай місцева влада думає. Повинна бути розроблена програма соціально-економічного розвитку області за рахунок використання місцевого ресурсу — бурштину. І, до речі, без особливого залучення бюджетних коштів.

Без злодійства все одно не обійдеться. Але основні мільярди розвернуться в законне русло. Тобто тим, хто трудиться. Це тисячі легальних робочих місць промисловиків, переробників, ювелірів...

— Насправді, класних ювелірів знадобиться не так уже й багато. Набагато більше буде потрібно виготовлювачів недорогої сувенірної продукції. Якщо місцева влада ворушитиметься, вона вже сьогодні зробить цільове замовлення на підготовку фахівців в якомусь ремісничому художньому училищі. Повірте, всі проблеми розв’язуються, якщо захотіти їх розв’язати.

В Україні достатньо ювелірних фабрик. Для них — організувати на Рівненщині постійно діючі ярмарки бурштину. Нехай укладають договори й забезпечують промисловикам гарантований збут сировини. Найцікавіші зразки можна продавати на аукціонах. Визначити критерії, за якими каміння набуває статусу дорогоцінних. Його продавати державі. Теж за ринковою ціною. Інакше приховувати будуть... До всього треба від життя йти і з розумінням життя.

— Ні. Читаємо закон України, яким затверджена Загальнодержавна програма розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року.

— Зверніть увагу, — продовжує Продивус, — щодо бурштину в Загальнодержавній програмі зазначено й перспективні райони «у межах Клесівської, Дубровицької та Барашівської зон та у Володимирецькому районі Рівненської області».

І ще. Сьогодні — другий етап виконання Програми. Саме на нього заплановано «формування збалансованої нормативно-правової бази для подальшого виконання Програми». Тобто, не самодіяльністю ми нині займаємося, а закон виконуємо!

І робимо це відкрито, пояснюючи сенс і зміст законопроекту, який пишемо. Це в «совку» було модно схвалювати або засуджувати щось, про що доладно не знали. Приблизно так сьогодні в Рівному. Людям пообіцяли: будете легально працювати! А легально заробляти не пообіцяли. Напевно, зі скромності забули...

Більше того, у травневому рішенні сесії Рівненської облради окремим пунктом записали: «Голові Рівненської обласної ради у тижневий термін зібрати пропозиції жителів територіальних громад північних районів області щодо врегулювання питань видобутку бурштину та забезпечити направлення їх разом зі зверненням Прем’єр-міністру України, Голові Верховної Ради України, голові Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи».

Обіцяне звернення №1176 було прийнято. Треба думати, разом із ним до перших осіб держави було донесено волю територіальних громад Рівненщини? Тоді — увага! Рішення сесії про те, щоб у тижневий строк вивчити думку громад, прийнято 14 травня. А звернення на адресу столичної влади... — теж 14 травня датовано! Виходить, рівненським депутатам накази людей до лампочки? Чи вони без народу краще знають його сподівання?

— У квітні я створив робочу групу з написанням закону про регулювання обороту бурштину. Ми прагнемо, щоб люди мали право трудитися і не соромилися гідної оплати праці.

Щоб закон вийшов життєвим, справді народним, ми звертаємося до кожного промисловика-старателя, і не тільки в Рівненській області — надсилайте свої пропозиції, побажання до законопроекту, що готується. Ми звертаємося до ювелірів, до всіх, хто пов’язаний з обробкою бурштинового каменю, — діліться думками, як поліпшити законопроект.

Ми не обмежуємо в строках подачі пропозицій. Тому що прийняття закону — справа не одного дня. Будуть перше, друге читання, разом із вами ми продовжимо поліпшувати документ. Ми не маємо наміру звітувати вашими пропозиціями, додавати їх, хвалитися ними — ми маємо намір їх урахувати.

Найбільшою нагородою робочої групи стане закон, який написав народ! Давайте працювати разом!

Надсилати пропозиції можна на мою особисту адресу: 

Prodyvus.Volodymyr@rada.gov.ua. Їх ми готові відкрито обговорювати на зустрічах, в особистих бесідах. Ми маємо намір домовитися з місцевими засобами масової інформації, щоб вони підключилися до спільної роботи. Пропонуємо громадам, промисловикам визначити своїх представників у робочу групу. Багато не треба — не на мітинг збираємося. Визначте 1—2 авторитетні людини, які допомагали б порадами, дивилися, як ми працюємо й розповідали про це людям. І тоді наш закон не вказуватиме «зверху», кому й що робити, куди йти, а де зупинитися. Це буде договір партнерів.

— Відповім запитанням на запитання: скільки сьогодні на Рівненщині добувають бурштину?

— Будемо вважати, істина десь посередині.

А тепер знову читаємо Загальнодержавну програму. У період 2013—2020 років заплановано добути 200 тонн бурштину, 2021—2030-го — 240 тонн. Розділимо на кожен рік... Виходить, уже сьогодні вийшли на рівень 2030 року! Особливих витрат не буде потрібно. Треба лише легалізувати працю й вивести бурштин із «тіні».

Це непросте завдання. Надто велику гроші крутяться, надто багато інтересів пов’язано. Але ви праві, я — оптиміст. Результати вартують того, щоб за них поборотися!