Держава спочатку витрачається на навчання майбутнього фахівця, а потім — на допомогу із безробіття. А представники бізнесу кажуть, що студенти не вміють «продавати» себе роботодавцю...

Вузи орієнтуються на попит населення, а не економіки

Ми наближаємося до того, що Україна матиме звання країни суцільної вищої освіти. Місць у вузах більше, ніж абітурієнтів. В авіаційному університеті навчають журналістів, у технічному — юристів, у сільськогосподарському — менеджерів зовнішньоекономічної діяльності. В багатох університетах, особливо приватних, отримання диплома — лише питання часу, а не знань. Тож чи варто дивуватися, що на ринку праці вчорашні студенти, а нині — фахівці із «корочками», — виявляються неконкурентоздатними?

Провідні компанії і підприємства одностайні: кар’єру майбутній фахівець повинен починати ще зі студентської лави. І уявляти, які саме вміння допоможуть отримати омріяне місце.

Розмова про правильність вибору майбутньої професії взагалі і конкретного вузу зокрема стає дуже доречною тоді, коли боротьба за робоче місце загострюється. Випускникам цього року «світять» труднощі із працевлаштуванням. Але не всім, запевняють роботодавці. Усвідомлений вибір вузу, на думку власників і топ-менеджерів підприємств, допоможе знайти своє місце: і в роботі, і в житті. Однак поки що ринок освітніх послуг і ринок праці далекі один від одного.

«За останні 10—15 років міністерства практично усунулися від участі у формуванні обсягу державного замовлення і підготовки фахівців своїх галузей, — каже заступник голови Донецької обласної державної адміністрації Борис Адамов. — Не зацікавлені в цьому, на жаль, і більшість роботодавців. А вузи орієнтуються здебільшого на попит населення і меншою мірою — на потреби економіки».

Торік в області спостерігався дефіцит робочих та інженерно-технічних працівників у виробничій сфері. І, навпаки, «перевиробництво» фахівців за спеціальностями «право» і «менеджмент». Значна частина випускників працює не за спеціальністю і вже через два-три роки втрачає кваліфікацію. Виходить, держава спочатку витрачається на навчання студента, а потім — на допомогу з безробіття та перенавчання.

Роль батьків у працевлаштуванні зведено до мінімуму

«Найпросунутіші» роботодавці створили власну систему підготовки та підвищення кваліфікації кадрів. І це зрозуміло: в деяких галузях технічний прогрес іде так швидко, що вища освіта за ним не встигає. Наприклад, німецька фірма «Кнауф» створила в Україні мережу навчальних центрів і розробила спеціальні програми для опанування сучасних технологій будівництва. Адже у будівельних вузах немає такої виробничої бази. Компанія МТС проводить конкурси серед студентів технічних спеціальностей, які навчаються на факультетах телекомунікацій, і створила міжкорпоративний університет, що є трибічною програмою між роботодавцями, вузами і студентством.

«Сьогодні йде нова генерація, це вже не ті люди, які готові стояти «смирно», — відгукується про сучасну молодь директор Східного напряму МТС Сергій Шейка. — Це люди, котрі розвиваються, висловлюють якісь думки. І головне: розуміють, що роль батьків у працевлаштуванні зведена до мінімуму. В ринкових умовах товаром є робоча сила. Будь ласка, продай себе, прийди до роботодавця, розкажи, який ти маєш досвід, знання». Топ-менеджер радить молодим спеціалістам не гнатися за великими грошима, а дивитися на перспективу кар’єрного зростання: якщо вона є, то можна погодитися на невисоку, на перших порах, зарплату.

«Є набір умінь, без яких неможливо зробити кар’єру в сучасному секторі економіки: випускники вузів повинні вміти провести презентацію, брати участь у дискусіях, відстоювати власну думку тощо, — солідарна з колегою директор зі зв’язків із громадськістю та комунікацій компанії СКМ Наталія Ємченко. — Щодо спеціальних знань, то існує великий розрив між базою, якою володіють вузи, і реальною ситуацією на підприємстві». Випускникам вузів бракує вміння працювати в команді, навичок самоорганізації та самостійного прийняття рішень. Це те, чому не учать ані в школі, ані в університеті.

Компанія СКМ започаткувала «Дискусійний клуб», на засіданнях якого обговорюються проблеми підготовки майбутніх фахівців. Представники бізнесу сподіваються знайти спільну мову із вузами і переконати їх відкривати набір на ті спеціальності, які потрібні ринку. А «підказкою» для студентів стане рейтинг «Компас», що його компанія проводить другий рік поспіль. До цьогорічного рейтингу (його обіцяють презентувати до початку вступної кампанії) увійдуть 234 вузи. Абітурієнти зможуть зорієнтуватися, підготовку в яких навчальних закладах роботодавці вважають найефективнішою.

Плата за навчання — це плата за мрію?

Пам’ятаю, який скандал зчинився кілька років тому навколо закриття філії одного з приватних вузів. Вона розташовувалася в шахтарському містечку, і всі аргументи освітянських чиновників розбивалися об непохитне: «Вчити дітей у Донецьку нам не по кишені». Хоча очевидно, що якісне навчання дешевим не буває. Зазвичай у провінційних філіях студенти опановують «модні» професії. Попри те, що містечку на 90 тисяч мешканців не потрібно стільки фінансистів, банкірів і фахівців із міжнародних відносин. Вища освіта в Україні — це щось більше, ніж просто опанування професії. Це — шанс для дітей жити краще за батьків, свого роду «соціальний ліфт», засіб «перескочити» на вищий щабель суспільства. Тому старше покоління, яке мешкає, приміром, у невеликих робітничих селищах, будь-що прагне вивести дітей «у люди». З другого боку, і випускники шкіл не поспішають у вибій чи гарячий цех, мріючи про роботу в офісі і життя у великому місті, бажано — із побутовими зручностями, яких у провінції не зустрінеш. У таких випадках плата за навчання стає платою не за знання, а за мрію.

Фото Олексія БУДЬКА.