Лише сильні духом стають на крило...

У цьому матеріалі мова піде про ТОВ «Керамейя», засноване 2007 року в Сумах, з появою якого почалася нова ера якості на ринку лицювальних керамічних матеріалів в Україні. Тим паче, що за такий короткий проміжок часу вдалося досягти чимало. Та в цьому разі успіх був передбачуваний. Адже успіх — зовсім не питання удачі, везіння, випадку, що підвернувся, чи уміння опинитися в потрібному місці в належний час. Успіх — це насамперед знання і досвід, десятки разів помножені на наполегливу та виснажливу працю.

Іван Телющенко — прагматик з душею романтика...

Посаду генерального директора «Керамейї» обіймає Іван Телющенко, чиє ім’я давно відоме в галузі виробництва будівельних матеріалів.

Тривалий час Іван Федорович очолював компанію «Слобожанська будівельна кераміка», яка під його керівництвом досягла широкого визнання і в Україні, і за її межами. У 2005 році, коли змінилися власники, Іван Телющенко спільно з однодумцями залишили «СБК». Деякий час працював у відомій у всьому світі австрійській компанії «Wіепегbегgег», тож, зрештою, міг не перейматися своїм майбутнім. Завдяки саме його зусиллям у Київській області буде споруджено найсучасніший завод з випуску великоформатних поризованих блоків. У країнах Європи, між іншим, цей стіновий будівельний матеріал значиться під першим номером.

— Старався з усіх сил у надії, що австрійцям знадобиться вся наша команда, яка «емігрувала» зі мною із «СБК», — пояснює свій тодішній вчинок мій співрозмовник. — На жаль, не зрослося. А залишитися там одному — значить, відмовитися від спільних планів побудови вдома, в Україні, найсучаснішого українського цегельного заводу. В одному із зарубіжних інвестиційних фондів зрозуміли мою позицію, і ми, об’єднавши їхні фінансові (20 мільйонів доларів), і наші матеріальні та професійні ресурси, торік в Сумах дали путівку в життя «Керамейї».

«Доброзичливці», як у нас споконвіку водиться, зловтішно потирали рученята, пророкуючи генеральному і його команді невдачу і швидке забуття. Утім, «заупокійна» музика грала недовго. Новим успіхом команди так званих «нещасливців» стала компанія «ТМС» — «Техномашсервіс». Усього за чотири місяці списана заздрісниками в тираж команда Івана Телющенка на руїнах роменського заводу АТС започаткувала під новим брендом серійне виробництво світової якості нестандартного обладнання і формувального устаткування і оснастки для цегелень, які різко підвищують якість і поліпшують товарний вигляд продукції. На неї навіть сьогодні від замовників відбою немає. Окрім вітчизняних виробників цегли, на Ромни поступово переорієнтовуються їхні колеги як з близького, так і далекого зарубіжжя. Нині виробництво «Техномашсервіс» — самодостатня організація, яка налічує близько 100 працівників — конструкторів, інженерів та робітників найвищої категорії. І випускають вони продукцію, багато з якої не має аналогів в Україні.

На початку 2007-го в Сумах розпочався штурм нової вершини. За підтримки американського інвестиційного венчурного фонду «Ногіzоп Саріtal» у рекордні терміни (подейкують, що цим феноменом вже зацікавилися видавці Книги рекордів Гіннесса. — Авт.) — впродовж одного року (!) — було створено виробництво з випуску клінкерної цегли, якість якої на кілька порядків (!) вища за українські аналоги і, за оцінками експертів, нічим не поступається іноземній.

Це справжній прорив на вітчизняному ринку будівельних матеріалів. «Тому що, — як зазначає сам І. Телющенко, — на жаль, до цього часу наша цегельна промисловість пасе задніх, і на цій проблемі плоди давно пожинають конкуренти. З Європи до України щорічно завозиться «клінкеру» на сотні мільйонів гривень. Можна зрозуміти, чому до нас імпортують автомобілі, оргтехніку, електроніку... Над цим нам ще працювати й працювати. Але віддавати за кордон гроші за цеглу — соромно. Та ми позичаємо очі в сірка і платимо, платимо, та ще й захмарні ціни. А компанія «Керамейя» пропонує клінкерну цеглу європейської якості за досить прийнятними цінами...».

Як і всі попередні епохальні українські новобудови, зведення «Керамейї» (у перекладі з давньогрецької «керамейя» — мистецтво виробництва з глини) Іван Телющенко з командою розпочинав не просто на колінах, а на справжніх «сталінградських руїнах» вщент знищеного виробництва, на якому ще в середині минулого десятиліття працювало близько 6 тисяч осіб. Нове цегельне виробництво (обладнане найсучаснішим німецьким і французьким обладнанням), як уже згадувалося, було зведено ударними темпами. Потужність першої виробничої лінії — 30 мільйонів штук клінкерної цегли на рік. На сьогодні її асортимент налічує майже півтора десятка видів цегли різної кольорової гами. Продукцію вже встигли оцінити споживачі. Торік, приміром, під час проведення Всеукраїнського конкурсу якості продукції (товарів, робіт, послуг) «100 кращих товарів України», компанія «Керамейя» вийшла переможцем в номінації «Промислові товари для населення»: «Клінкерна керамічна цегла».

Немає повісті сумнішої на світі, ніж про всеїдність рідної... «еліти»

Здавалося б — працюй і радій. Та реалії сьогодення вимагають від людей, задіяних у бізнесі, витрачати сили не тільки на розвиток виробництва, а й на боротьбу з безсмертною вітчизняною чиновницькою «гвардією».

— Це — проблема з проблем, — переконаний Іван Федорович. — Тож, аби уникнути залежності від чиновництва, чимало бізнесменів всілякими правдами і неправдами намагаються кинути «якір» чи то у представницьких, чи то у виконавчих органах влади, оскільки там набагато більше шансів вижити і зберегти свій бізнес від сторонніх зазіхань.

Прикладів — хоч греблю гати, навіть у такому порівняно невеликому місті, як Суми. Спорудження цегельні «Керамейя» стало найбільшим інвестиційним проектом у регіоні в 2007 році. Проект такий привабливий, що його взяла під свою опіку обласна державна адміністрація на чолі з Миколою Лавриком. Однак, за словами Івана Телющенка, «чиновницька гідра» місцевого розливу виявилася настільки потужною, що за дозволом на будівництво нового заводу довелося ходити чиновницькими кабінетами з цеглиною в руках, випущеною на... вже збудованому виробництві. І генеральний, і його підлеглі ходили по замкненому колу з десяток разів майже упродовж цілого року. І щоразу міські чиновники крутили «носом», висуваючи все нові й нові умови. Можливо, й досі ходили б, якби не підтримка першого заступника міського голови Сум Миколи Трофименка — недавнього колеги Телющенка «по цеху», який останні роки очолював багатотисячний колектив флагмана вітчизняної хімії ВАТ «Сумихімпром» і знає чиновницьку «іпостась» зсередини. Саме тому він — чи не першим серед міських можновладців зрозумів непересічне значення проекту для економіки міста.

— Либонь, ми правильно робили, що розпочали зводити підприємство без чиновницького «благословення», — каже генеральний. — Усвідомлюємо, що якоюсь мірою порушили чинне законодавство. Але нас виправдовує той факт, що за час зведення заводу будівельники регіону заробили 25 мільйонів гривень. Без підтримки наші походеньки, переконаний, тривали б й досі, адже тільки в двох документах — актах робочої і державної комісій — близько 30 (!) підписів і печаток. І в кожному з цих кабінетів — чиновник зі своїм «настроєм», «амбіціями» і «гумором»... Останнім часом деякі з них сповідують принцип «партійної приналежності», який зводиться до формули «свій—чужий». Якщо однопартієць — значить свій, і ти до зміни влади можеш бути спокійним за свій бізнес. Якщо з протилежного політичного табору — начувайся і лише встигай рахувати рогатки на твоєму шляху. Ось для «чужих», певно, Сумська міська рада й видумала формулу «стрижки» купонів. Щоб не будував — казино чи завод — подай на розвиток міського господарства. За що? У випадку з «Керамейєю» за створення півтораста нових робочих місць та за землю, яка півтора десятка років заростала чагарями... Спитаєте, з чого? Зі збитків, як-не-як ми тільки стартували, та боргових зобов’язань перед банками та акціонерами...

Утім, як зізнається сам Телющенко, чиновники бувають різні: одні дбають про зиск для області, інші... Іван Федорович навів півдесятка фактів «тісної співпраці» між «Керамейєю» та Сумською райдержадміністрацією, зупинюся лише на одному...

З огляду, що «Керамейя» прийшла в Україну всерйоз і надовго, їй потрібні й відповідні запаси сировини. Вони є поряд із родовищем, на використання якого і претендує новоспоруджена цегельня. Однак для отримання державної ліцензії на їхню розробку районним можновладцям потрібно підписати Акт вибору земельної ділянки для переоцінки запасів родовища. Справа, як на мене, ламаного гроша не варта. Однак цегельники ходять за ним вже майже цілий рік! І бояться, що ходитимуть до споконвіку. Один із чиновників, наприклад, прямим текстом заявив маркшейдеру Миколі Довгому: «Довідку підпишемо тільки після офіційної зміни «Керамейєю» юридичної адреси — з міста на район...».

Цікавим є й договір з... Сумською районною радою. Чого хоча б варті предмети угоди «Про соціально-економічне співробітництво між Сумською районною радою та ТОВ «Керамейя». Пункт перший: «ТОВ «Керамейя» бере активну участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Сумського району...». «Слава Богу, що не всієї України», — невесело іронізує генеральний. Далі за текстом: «ТОВ «Керамейя» зобов’язується передати безоплатно у спільну власність територіальних громад сіл, селищ Сумського району протягом трьох років 400 тисяч (!) штук цегли клінкерної (не якої-небудь) на суму 1 мільйон 250 тисяч гривень за цінами станом на 10.10 2007 року...». (Так і кортить спитати у «народних благодійників»: «Чому так мало? Загилили б, скажімо, 10, а краще — 20 мільйонів, дивись, не треба було б і над місцевим бюджетом мізки сушити...).

Коли говорять про соціальну відповідальність бізнесу, складається враження, що ці лозунги будуть використані для того, щоб представити підприємців такими собі «монстрами», з якими «доблесне» чиновництво бореться не на життя, а на смерть. Зрозуміло, що за «розквіт» держави і «благополуччя» її підданих.

— Жодним розумом подібні дії мені не збагнути, — розводить руками Іван Федорович. — Уявіть: до вас у хату завітав гість з дорогим гостинцем — найбільшим інвестиційним проектом у регіоні і з чималим власним капіталом під нього. А «гостинний» господар, замість розкрити обійми та створити режим найбільшого сприяння — прямо на порозі хати обухом по голові: «Дай, дай, дай!». Збіжжя ще не посіяне, навіть земля не зорана (проект розробки родовища ще має бути затверджений у столиці. — Авт.), а господар з ножем біля горла вже вимагає у гостя свою долю від урожаю. А ще не відомо, чи той «урожай» коли-небудь взагалі дозріє, адже на його шляху «шлагбаумам» немає кінця. Хіба ж так чинять державні мужі?

Творити «дива» чиновництву насамперед допомагає занадто бюрократизована система видачі дозволів, ліцензій на сировину — звичайнісіньку глину і пісок, яких в кожному регіоні «бери — не хочу». У тій же Росії, вже не кажучи про країни Заходу, дозвіл на розробку та використання цих корисних копалин — не нафта ж бо, не алмази і не золото, — видають безпосередньо органи місцевих адміністрацій. Бо там вже давно засвоїли: що менше бюрократичних рогаток на шляху виробничого бізнесу, то потужніший і стабільніший в соціально-економічному відношенні регіон. У нас — в Україні, як і за царя Гороха, відповідний документ затверджується найвищими виконавчими та законодавчими органами влади лише у граді Києві. А без цього «наймилостивішого» дозволу — ні «тпру», ні «ну», ні «ку-ку-рі-ку». Саме на шляху до нього й чинять всілякі перепони, як в описаній історії з «Керамейєю», можновладні князьки місцевих розливів. Ось тому і ходять на напівзігнутих, наче загнані коні по колу, підприємці за довідками роками. Можливо, вітчизняним законодавцям варто серйозно перейнятися цією проблемою?..

Геть з дороги! «Державник»(!) йдуть...

— Ще одна організація, яка з усієї сили, склалося враження, «вболіває» за державу, це територіальне управління Державної інспекції з енергозбереження по Сумській області на чолі з Борисом Ступіним, — розповідає Іван Федорович. — Попри те, що наше виробництво укомплектовано найсучаснішим енергозберігаючим обладнанням, про що ми завчасно подбали, цей пан разом з підлеглими вимагають надати так звані режимні карти на найсучасніші теплові агрегати всесвітньо відомої фірми «CERІK».

— Наші французькі партнери-постачальники так і не зрозуміли суті запитання і, особливо, кому це потрібно, — розводить руками співрозмовник. — Хоча відповідь на нього дуже проста... Заплатив 40—50 тисяч гривень «за роботу» і «фірма», яка й в очі не бачила об’єкта дослідження, видасть тобі все, що забажаєш.

У чому секрет? «У тому, — ділиться інформацією мій співрозмовник, — що дехто «знає» адреси фірм, які залагодять справу «якісно і без жодних зволікань». Уловлюєте, де і ким собака зарита?..».

Ситуація абсурдна, особливо по відношенню до «Керамейї», яка за всіма світовими стандартами (скажіть, який нормальний підприємець, а тим паче західний, працюватиме собі на збиток?), у тому числі й прогресивними енергозберігаючими технологіями, всій Україні може носа втерти. Однак це не вберегло її від скарги-припису до міської прокуратури, в якому виявлено «... грубі порушення Закону України «Про енергозбереження»...». А відтак, «... підприємство повинно бути відключене від газопостачання...». От тобі, бабцю, і Юра. На щастя, у нашому випадку, завдяки втручанню представників обласної прокуратури та обласної державної адміністрації в ситуації розібралися.

— На жаль, нині чиновників, які й досі працюють за правилами «планової економіки» і відстоюють власні амбіції під державним прапором, у нашій державі не злічити, — зітхає Іван Телющенко. — Скажіть мені: кому потрібні такі «потішні» державні установи, які «годуючись» з бюджету, здатні лише баламутити воду й тим самим, по суті, дискредитують державу перед усім світом?..

Правди ніде діти. Саме діяльність таких «державників» давно вже призвела до сумних наслідків: за кілька останніх років перешкод, які заважають і вітчизняним підприємцям, і серйозним зарубіжним інвесторам ефективно працювати, тільки побільшало. До того ж, на думку генерального директора «Керамейї», вони набули нових особливостей. Як і раніше, найгострішою залишається проблема взаємостосунків між підприємцями та чиновниками. Найшвидше корупція виникає на перетині інтересів приватного бізнесу й держави. Тільки-но чиновник дістає можливість трактувати закони як йому заманеться і, відповідно, приймати рішення на власний розсуд — він миттєво використовує це на свою користь. І першими в цій ситуації потерпають виробничі підприємства, адже місцеві чиновники саме їх розцінюють як джерело поповнення свого домашнього «бюджету». На жаль, сьогодні прозорість стосунків між підприємцями та чиновниками зазвичай зводиться до знання підприємцем, кому і скільки потрібно дати «на лапу» за дозвіл чи захист власної справи від замовних фіскальних перевірок.

За словами керівника «Керамейї», нині спостерігається «вдосконалення» методів тиску з боку чиновників. Вони вже не просто вимагають «ясиру», а доволі часто нав’язують «додаткові послуги». Бізнес зазнає колосальних втрат, пов’язаних з перебуванням у корупційному середовищі, агресивному до чесного підприємництва, яке розцінює цей бізнес як об’єкт для «розкуркулювання». Тож «братів-експропріаторів» не злічити. А що робити їм сірим і убогим, чимало з яких нічого не вміють і нічого не мають за душею? Зате мають владу. Тим паче, за останні роки їм дано такі безмежні повноваження і можливості для безкарного відкушування шматочків від бізнесу, що взагалі дивуєшся, як йому ще вдається виживати за таких умов і за такого апетиту.

— В усьому цивілізованому світі, — продовжує співрозмовник, — якщо ти досяг успіху чесною працею і власним розумом, тебе шанують і поважають. Якщо ти насмілився зробити це в Україні — стаєш об’єктом для нападок і поборів з боку фіскальних органів, владних структур та інших прилипал. Тож не дивно, що іноземні інвестори в Україні починають пакувати валізи. Причина не так у нинішній кризі, як у тотальній корумпованості вітчизняних чиновників. Тому, вважаю, вищому законодавчому органу терміново необхідно приймати закони, які б унеможливлювали вселенську корупцію в нашій державі та захищали підприємців від пройдисвітів у чиновницьких мантіях.

Козак і у безвиході — козак...

— Що ж надає вам сил і надії на краще майбутнє, що не дозволяє опустити руки? — цікавлюся у депутата Сумської обласної ради Івана Телющенка.

— По-перше, це моя команда, колектив «Керамейї», які мені вірять і які поряд зі мною багато років: В’ячеслав Касьянов, Віктор Білоха, Анатолій Савченко, Сергій Деменко, Світлана Грицай та багато інших. По-друге, я тут назавжди прописаний долею. Тут моя земля, небо, оберіг, пам’ять поколінь. А без пам’яті у жодної нації немає майбутнього.

Це не пафос і не напускна бравада у гонитві за дешевим авторитетом. Його у керівника «Керамейї» й так незміряно. Це суть і позиція особистості з великої літери. Ні, не утопіста, а справжнього і чесного українця, який бачить свою земну місію у зростанні соціального благополуччя кожного пересічного співвітчизника. Заради цього він і штурмує все нові й нові вершини. Заради цього колись сам став на крило, а потім допоміг стати на нього багатьом своїм однодумцям. Вони в одній зв’язці долають непрохідні можновладно-чиновницькі буреломи, падають, набивають гулі й надривають серця, знову встають і знову падають. І знову встають, щоб якомога швидше розчистити шлях іншим. Для України і заради України.

Сумська область.

Фото автора.