Валерій БЕБИК: «Я лише складаю пазли з прадавніх фактів української історії...»

Ураховуючи величезний суспільний інтерес до цих статей, ми й вирішили від імені читацької аудиторії поставити автору статей «Великий скіф Будда: пророк, який не знав Бога?» та «Христос і Нефертіті» декілька уточнюючих запитань.

— А як сприймаєте ви, Валерію Михайловичу, критику на вашу адресу? Інколи вона буває образливою і несправедливою, хіба ні?

— Критику сприймаю філософськи. Якщо трапляється справді ґрунтовна і зважену критика, отримую корисну інформацію, я сприймаю це із задоволенням: значить, це ще комусь цікаво і небайдуже.

Особливо радію, коли до мене приходять, пишуть або телефонують шкільні вчителі (а їх уже десятки!), колеги, студенти, просто патріотично налаштовані українці, я відчуваю, що працюю недаремно!

А якщо хтось просто лається: «Цього не може бути, бо не може бути ніколи!», я, звісно, на цю маячню просто не звертаю увагу. Собаки, як то кажуть на сході, гавкають, а український караван іде.

— То, може, спробуємо відповісти на конструктивну, як ви кажете, критику? Зокрема, чимало коментаторів ваших праць висловлюють сумніви, що українці є нащадками скіфів...

— Відповідатиму цитатою російського історика ХІХ століття З. Рагозіної щодо скіфів: «Із зовнішністю та одежею цих предків малоросів ми знайомі головним чином із надзвичайно красивих і художньо оформлених речей, знайдених у царській могилі поблизу Керчі (древньої Пантикапеї)...» [Рагозина З.Л. История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновения Персидской державы. — СПб., 1903].

Зверніть увагу на її слова: скіфи — предки «малоросів» (тоді так називала російсько-імперська історична наука українців). У них є царі (тобто держави). І зверніть увагу на те, що ця російська дослідниця не має жодних сумнівів стосовно української приналежності Керчі! Це, до речі, до питання про споконвічно український Крим...

— У Криму, як ви зауважили в одній із статей, є прадавнє місто Саки. Ви стверджуєте, що саки — це скіфи-арії?...

— Це не я стверджую. Я лише складаю пазли з прадавніх фактів української історії. Якщо ж ви звернетеся до праць сучасного російського автора В. Дьоміна, то він (і багато інших дослідників) чітко зазначає, що саки — це скіфи [Демин В. Звездная судьба народов России. — М., 2002].

Тієї само думки дотримуються й індійські та іранські дослідники. І жили саки на величезних територіях: від європейської України — до східної та південної Азії.

Скажімо, як свідчить вже згадувана нами З. Рагозіна, цар Персії (Кір) Куруш був арієм і походив із стародавнього арійського роду «куру» з Північної Індії, який дав багато героїв-царів.

Отже, перський цар Куруш не був персом... Епізод, скажете ви. Можливо, але як тоді пояснити, що в поемі класика перської літератури Фірдоусі (940? — 1020? рр. н. е.) прямо зазначено: центральний персонаж поеми «Шахнаме» Рустам, котрий жив у незапам’ятні часи міфологічних «царів» (на думку В. Дьоміна — у ІІІ—І тис. до н. е.), походить із племені саків.

Тож цей яскравий представник перської еліти — не перс, а скіф/арій! Бачите, як цікаво виходить: царі Персії — скіфського роду, літературні герої — теж...

— А як щодо Індії? Дехто з ваших опонентів ставить під сумнів скіфське походження Будди. Мовляв, Буддою його назвали лише у 37 років?..

— Думаю, що це не зовсім так. Його тестя звали Сопрабудда. Як бути з ним? Наскільки нам відомо, він не був пророком чи жерцем — «просто князем».

— Їх безліч! Згадаймо лише слова колишнього президента Індії філософа С. Радгакрішана: «Оріяни (арії. — В.Б.) принесли з собою визначені поняття і вірування, які вони продовжували розвивати в Індії»...

Його слова підтверджував і видатний індійський діяч — фундатор сучасної індійської держави та її перший прем’єр-міністр Дж. Неру: «Народні танці патанів (оріїв) дивотно нагадують танці українців».

І ще одна цитата від Дж. Чокроборті — індійського перекладача «Слова про Ігорів похід»: «У Чернігові я почув весільні обрядові пісні українців, такі далекі від сучасних мелодій, але такі близькі до пісень, що й досі лунають на індійських весіллях» [див.: Губко О. Психологія українського народу. — К., 2003].

А тепер давайте пригадаємо, де жили будини? Правильно — Чернігівська, Сумська області та прилеглі до них землі Росії й Білорусі!

— Цитати видатних індійців переконливі. А що кажуть про це інші автори?

— За свідченням російського історика Л. Васильєва, арії (оріяни) переселились на територію сучасної Індії та Пакистану у ІІ тисячолітті до н. е. [Васильев Л. С. История Востока. В 2-х т. — М., 1998]. Вони принесли з собою не лише релігійно-філософські тексти, а й певне розуміння побудови суспільно-політичного життя. Зрозуміло, що з часом вони трансформувалися, але не настільки, щоб їх не можна було впізнати.

Із Л. Васильєвим солідаризується і його співвітчизник Б. Рибаков: «Предки арійців жили в Подніпров’ї... Є всі підстави вважати, що «Ригведа» зародилась на берегах Дніпра. У руському літописі згадується слово «останці». Це ті, хто залишився жити (на берегах Дніпра), хоча племена були спрямовані в Індію. Мій заклик до українців: вивчайте санскрит (на якому написана «Ригведа»), за мовними ознаками знайдіть серед своїх племен «останців» — і відновиться зв’язок часів» [Рыбаков Б.А. Предисловие // Кикешев Н.И. Воззвание к славянам. — М., 1998].

Тож об’єктивні історики (у тому числі й російські) повністю підтверджують матеріали моїх досліджень.

— Будда жив у І тисячолітті до н. е. Чи є якісь інші (крім релігійних) свідчення спорідненості прадавньої української цивілізації з індійською?

— Стародавня Індія називалася Ар’явартою — «Варта аріїв», у цій країні в давнину була провінція Аратта (сучасний штат Пенджаб). Нині в Індії є штат Оріса (до 1949 р. — Орія), де проживає народ ораони, котрі свою мову називають орія.

До речі, напевно, не всі знають, що літературна мова скіфів/аріїв — санскрит (сонячне письмо) згідно з конституцією Індії є однією з 26 офіційних мов цієї країни [див.: Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006]. Хіба це не переконує?!.

— Була скіфо-арійська Ар’яВарта. А звідки взялася назва Індія?

— Тут теж є предмет для дослідження. У Римській імперії був досить популярний древній (навіть для Риму!) культ Сонця Індігета (Родоначальника) [Ливий Тит. История Рима от основания города. В 3-х т. — М., 2005].

Можливо, це і випадково, але корінь «інд» у словах Індія та Індігет (род гетів/хетів/хатів?) має явно споріднене змістовне навантаження.

Уже згадуваний нами римський історик Тит Лівій, до речі, пов’язував древній культ аборигенного населення Риму Юпітера Родоначальника із троянським культом Енея.

Він прямо називає троянського царя Енея Юпітером Родоначальником (Іuppіter Іndіges), переповідаючи історію переселення Енея та його племені в Італію та заснування його нащадками славетного міста Рим (котра збереглася в етруських історичних оповіданнях).

Але ж «моторний парубок» Еней є нащадком першого царя Трої — Теукра (Teucrі), який правив Троадою ще у ІІІ тисячоліття до н. е.!

Отже, згадавши, що культ Бога Сонця дуже вплинув на індійські релігійні культи і, зокрема, на буддизм (зверніть увагу на сонячні німби під час зображення Богів Рами, Брахми, пророка Будди), і порівнявши із культом Сонця Індигета в Римі, цілком логічною видається думка, що певний зв’язок тут явно проглядається. Тож і тут є над чим поміркувати!..

Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.