Дотаційна підмога

Хто і на що може сподіватись у нинішньому сезоні

Здається, ніколи аграрії краю так не чекали дотацій, передбачених різними програмами, як тепер. Причина зрозуміла: відсутність банківських кредитів змушує ощадливіше ставитись до кожної копійки. А торік, скажімо, селяни змогли відшкодувати за допомогою дотацій 174 мільйони гривень. Щоправда, це аж ніяк не всі кошти, які держава обіцяла виплатити хліборобам. Однак від своїх обіцянок і тепер уряд не відмовляється. Вже зареєстровані фінансові зобов’язання більш як на 24 мільйони гривень, а це означає, що найближчим часом кошти все-таки будуть. Утім, перспективи дотаційних програм не такі вже й радужні. Сьогодні їх долю можна визначити за кількома сценаріями.

Сценарій перший: є програми — будуть гроші

В обласному управління агропроду впевнено підраховують: понад чотирнадцять мільйонів гривень селянам належить як компенсація відсоткових ставок за кредити. Причому майже дванадцять мільйонів з цієї суми вже виплачено. А от доплати за реалізовану худобу і птицю у більш як вісім мільйонів гривень ще немає. Проте чекають її з великим оптимізмом, сподіваються, що протягом тижня гроші надійдуть.

Після наведених цифр не втрималась від запитання: то виходить, із фінансами на селі не так уже й погано? Та виявилось, оптимізм цей передчасний. Бо, окрім виплачених дотацій, залишились ще й чималі державні борги. Тільки по некомпенсованих відсотках за перехідними кредитами вони перевищили сто мільйонів гривень. А ця цифра перекриває з добрий десяток інших програм, де дотації становлять невеликі суми.

До того ж мова ще йде про зобов’язання і виплати 2008-го. Що ж до цьогорічних, то тут взагалі залишається більше запитань, ніж відповідей. На жаль, дотепер невідомо, якими будуть доплати за здану на промислову переробку великовагову худобу. Поки що дотації визначені лише за приріст поголів’я великої рогатої худоби та овець. Але для області навряд чи вони стануть справді відчутними. Бо вже котрий рік поспіль мова йде лише про скорочення череди. Ну а вівчарство давно перетворилось швидше на екзотичну, ніж традиційну галузь тваринництва.

Сценарій другий: є програми — грошей немає

Такий розвиток подій стосується переважної більшості програм із рослинництва. З початку року ця галузь в області не може похвалитись жодною копійкою дотаційних надходжень. Та й з торішніми боргами аж ніяк не все вирішено. Дала збої традиційна програма підтримки селекції в рослинництві. Кредитна заборгованість більш як у півтора мільйона гривень так і залишилась невиплаченою. Щоправда, дуже довго уряд обіцяв погасити її до кінця зими. Однак уже й посівна у розпалі, а кошти так і не надійшли.

Можна не сумніватись, цей борг відштовхне від селекційної справи. Але не тільки він. Нинішнього року цільові кошти передбачені тільки для спеціалізованих науково-дослідних господарств. Таких в області лише два, але навіть вони не отримали фінансової підтримки.

Досі ніхто із аграріїв не з’ясував, чи продовжить роботу програма дотацій на вирощену продукцію рослинництва з гектара посіяних площ. Принаймні дотепер не те що грошей, а й обіцянок не було.

Якщо з відсутністю останньої у багатьох господарствах змирились, то відшкодування за вирощений гектар буряку залишаються актуальними, як ніколи. Після торішнього обвалу з посівом цукристих нинішнього сезону аграрії виділяють більші площі саме цій культурі. Увага до буряків не випадкова. З одного боку, стало очевидним: попри тимчасовий попит на ту чи іншу культуру, солодкі корені завжди залишаються в ціні. То хто ж нехтуватиме стабільними заробітками?

З другого, спрацював і такий чинник, як обіцяне державою відшкодування за вирощування саме цієї культури. Торік сума доплат становила 750 гривень за гектар коренів. Однак в нинішньому очікували інші цифри. Вели мову і про тисячу, і навіть про півтори тисячі гривень. Що не дивно. За оцінками, нинішнього сезону, щоб виростити з гектара врожай у 400 центнерів, доведеться витратити від шести до десяти тисяч гривень. Зрозуміло, відшукати такі кошти у касах господарств надзвичайно складно. Тому фінансова підтримка була б актуальна. Без неї багато аграріїв уже тепер кажуть, що доведеться пропускати окремі технологічні процеси, а це, зрозуміло, врожайності не додасть.

Серед інших культур, подейкують, може пощастити сої. Начебто для неї також передбачена програма підтримки. Але чи справді так буде — покаже час.

Сценарій третій: ні програм — ні грошей

Однією з перших під кризові скорочення потрапила програма підтримки господарств поліської зони. В області п’ять районів — а це четверта частина від загальної кількості — повністю чи частково господарюють на бідних грунтах цієї зони. Не секрет, є землі, де навіть попри найбільші старання ніколи багато не збереш. Отож вже тепер можна прогнозувати, що частина господарств, розташованих на них, у майбутній урожай закладає збитки.

Досі немає реальних перспектив і у програми відшкодування витрат на страхування посівів. Утім, вона завжди була однією з найбільш проблематичних. Практика страхування так і не набула широкого поширення з багатьох причин. Попри спокусу бути убезпеченим від усякого лиха, селяни здебільшого стикались з великими витратами, а водночас ненадійністю страховки. Коли доходить справа до того, щоб отримати гроші за втрачене, одразу виникає безліч додаткових причин і різного роду формальностей, котрі не дозволяють це зробити.

Зрозумівши, що банківські кредити не отримаєш, а дотаційні програми невідомо коли запрацюють, селяни ухопились за останню позичальну соломинку: перейшли від форвардних до спотових продаж Аграрному фонду. Якщо не всякий міський бухгалтер чи економіст зрозумів значення цих термінів, то спитайте у сільського дядька — він обов’язково пояснить. Бо так склалось, що саме від цих закупівель Аграрного фонду чималою мірою залежить доля майбутнього врожаю. Спочатку в області продавали майбутнє збіжжя і таки заробили кілька мільйонів для того, щоб посівна стартувала. Однак тепер на зміну форвардним прийшли так звані спотові закупівлі, котрі передбачають продаж реального, а не майбутнього зерна.

Наскільки вигідно зараз торгувати збіжжям, судити важко. Ціна у 850 гривень за тонну фуражної пшениці не дуже тішить. Навіть порівняно з тим, що восени пропонували не більш як півтисячі гривень. Багато хто тепер шкодує, що тоді не віддав своє збіжжя, бо і вартість мінеральних добрив наприкінці року була значно меншою. А тепер, у розпал посівної, за тонну аміачної селітри вже просять до 2,3 тисячі гривень. Отож розрив між ціною зерна і хімікатів став ще помітнішим.