На сцені Черкаського академічного обласного музично-драматичного театру імені Шевченка — прем’єра вистави «Розаура. Випробування любов’ю» (за п’єсою Гольдоні «Хитра вдова»). Тут зіткнулися кохання та гроші, влада й перелюб. Але розумна жінка завжди знає, за якою маскою ховається розпуста, а за якою — справжні почуття.

З настанням весни в театрі очікувалося помітне потепління. Після Жолдаківських «Войцека» та «Сталін LOVE. Ленін LOVE», де актори чистили картоплю, тягали арматуру, обливалися крижаною водою та боролися з потужною вентиляцією, — комедія «Розаура» повертає нас до звичної атмосфери.

Після успішних, хоч і непростих, експериментів Жолдака Черкаський театр став неформальною театральною лабораторією, куди охоче потяглися всі прогресивні режисери України. А «Розауру» поставив киянин Сергій Архипчук, відомий своїми масовими дійствами, театралізованими шоу на пошану 90-річчя ЗУНР, 65-ліття УПА та патріотичними фестивалями, зокрема «Мазепа-фест» та «День Незалежності з Махном».

«Розауру» показали в День театру, 27 березня. Ця вистава — бенефіс провідної актриси Черкаського театру Тетяни Крижанівської. Кажуть, що образ удовички, яка обирає поміж чотирьох претендентів на її руку та майно, якнайкраще відповідає акторському темпераментові актриси, підсумовуючи мистецький набуток та оновлюючи артистичну палітру. На сцені її героїня хвацько носить еклектичне, а іноді просто антигламурне вбрання (художник по костюмах — Борис Фірцак). Розаура вдавала з себе англійку, іспанку та француженку, хоча, як стверджує сам режисер, вистава дуже українська. Принаймні це звучало в музичному оформленні Івана Небесного. Як тільки з’являвся батько популярної удовички Доктор Ломбарді (Іван Клименко), то всі персонажі починали пританцьовувати під «Горіла сосна, палала...».

Узагалі, дійство на диво космополітичне: англійці танцювали ірландський степ, а іспанці — аргентинське танго, італійські гондольєри виписували вишукані па з дівчатами, вбраними в дещо вкорочений варіант українських вишиванок та спідниць (цими танцями завдячуємо балетмейстеру Євгену Чернову).

Подеколи персонажі італійської комедії XVІІІ століття починають цитувати сучасних українських політиків або розмовляти суржиком. Так, запальний іспанець дон Альваро де Кастілья (Андрій Жила) часом звертається до публіки: «Я не пойняв!». А Арлекіно (Олег Телятник), наче чортик з табакерки, вистрибує з люка на авансцені й агітує: «Замість зубожіння — добробут, замість галасу — діло, замість метушні — ще більша метушня!». На те глядач поблажливо аплодує, бо ці чотири женихи-кандидати когось таки дуже нагадують.

Нарешті справедливість бере гору, а хитра вдова все розставила на свої місця — бути коханню, бути весні! Обравши свого земляка — ревнивого й палкого Графа ді Боскінеро (Микола Зайнчківський), вона довела, що ніякі гроші, статус та красномовні обіцянки не варті справжнього кохання.

Два дні поспіль у театрі був аншлаг. Володимир Осипов, директор театру, зауважив, що черкащани вельми шанують комедію, і радів, що виставу можна показувати всім — і дорослим, і малим. Та все-таки слід зауважити, що вистава про кохання — не без пікантних сцен і натяків. Хоча, куди подітися від голої правди життя та справжньої української пристрасті?!