Крига як алібі для Меншикова

Питання, чи була крига на Сеймі 2 листопада 1708 р., нібито не стосується «батуринської різанини». Але до 300-річчя штурму Батурина з’явилося багато статей на виправдання Олександра Меншикова. І ту саму «кригу» публіцист Пармен Посохов використовує як «алібі» для Меншикова: «Какие могли быть плоты c распятыми на покритой льдом реке? Меньшиков что, ледокол вперед флотилии пускал или за одну ночь оттепель наступила и лед вмиг растаял?»

Автор повідомлення про використання Сейму для сплаву розп’ятих мазепинців — шведський історик Фріксель. На підставі спогадів шведів він писав: «Меншиков повелел привязать к доскам трупы начальных казацких людей и пустить по реке Сейм, чтобы они подали весть и другим о гибели Батурина». Російські радянські історики не ігнорують Фрікселя, автора «Истории жизни Карла ХІІ», а всі посилаються на його працю!

Можливо, шведи перебільшили? Меншикову, мовляв, було не до цього.

Але князь в узятому Батурині не сидів, склавши руки. Він «повесил... посеред города Батурина» портрет Мазепи (Житие и славные дела Петра Великого. — СПб., 1774. — Т. 1-С. 330), а возле сажав на кол старшин. Пійманих козаків, як писав Джон Перрі, котрий 14 років прослужив у царя, Меншиков «на стену посадил на кругу» (Перри Джон. Состояние России при нынешнем царе. — СПб., 1869. — С. 17. (Переклад з лондонського видання. 1716 р.), аби вмирали в невимовних муках.

Тобто Меншиков — людина свого часу (для нього рубати голови стрільцям у 1698 р. було великим задоволенням).

До речі, 31 жовтня — 1 листопада війська Карла переправлялися на плотах біля Мезина — отже, криги не було. Що Сейм не замерз, свідчить і депеша О. Меншикова Петру І (31 жовтня):

«Потом у двох лотках малых переправили мы на ту сторону граннадиров человек з 50, что увидя, те, кои при мостах с пушками стояли, тотчас великою тревогою в город побежали и нам мосты очистили, которы направя, стали мы через реку перебиратся. И сея ночи совсем переберемся, а в завтра з божею помощею будем чинить промысл, ибо ни малой склонности к добру в них не является, и так говорят, что хотят до последнего человека держатца».

Цікаве повідомлення про погоду в той час знаходимо в листі князя А. Репніна від 9 листопада 1708 р. «Доношу вашему царскому величеству, — писав він царю. — Конные и пехотные полки обретаютца в маршу, конные от Елны к Брянску, а пехотные к Рославлю, токмо великая остановка — злая распутица» (тут і далі цитуємо за: Письма и бумаги Петра Великого. Т.8, Ч.2; Т.9. Ч2). Тобто північніше Чернігівщини ще не було лютого морозу. Та й у депеші від 2 грудня з Ямполя (нинішня Сумська обл. — Авт.) він доповідає Петру І, що «от беспутицы болно ногами утрудились». Так, далі пішла люта зима. Але листопад був ще відносно теплим. Про це також писав у Лондон із Москви англійський посол Чарльз Вітворт: «Здесь с самого начала октября постоянно держатся морозы, выпал и снег; но, по видимому, в местности, занятой армиями, климат умереннее, так как 12-го ноября Десна еще не замерзала....» Тим часом у Лизогубівському літописі відзначається, що «многожъ въ Сеймі потонуло людей, утекаючи чрезъ ледъ ще не кріпкій».

Можна було б сумніватися в цьому повідомленні, адже воно не узгоджується з попереднім. Але Петро І у грамоті українському народу від 3 лютого 1709 р. відзначає, що під час шведської переправи Десна «в некоторых местах покриваться льдом было уже начала». Тобто цей процес був короткочасним. І вночі 2 листопада Сейм під Батурином справді міг частково від берега покритися неміцною кригою, що її вдень знесло течією.

Разом з тим Лизогубівський літопис («многожъ въ Сеймі потонуло людей»), свідчить про паніку батуринців. Уцілілі від різанини у цитаделі жінки, літні люди, діти кидалися з високого валу в річку, сподіваючись врятуватися. Але у воді їх теж чекала смерть.

Тут ми зіштовхуємося з ставленням царської влади до бунтівників. Покарання «винних» у Московії часто стосувалося їхніх родин і цілих селищ. Каральні загони заганяли приречених для потоплення в річки. Ось що пише російський історик Олександр Широкорад про бунт дончаків: «... в 1708 году Петр приказал не только казнить участников восстания, но и уничтожить десятки казацких городков вместе с населением. Солдаты убивали женщин и детей (чаще всего топили в Дону) и сжигали все строения. Один только отряд В. В. Долгорукова уничтожил 23,5 тысячи казаков мужского пола, женщин и детей не считали» (Широкорад А. Б. Северные войны России. — М.: ACT; Мн.: Харвест, 2001).

Подібно діяли «пташенята» Петра І і в Україні. Після взяття Батурина через кілька місяців російські війська у такий само спосіб розправлялися з Переволочною. Борис Шереметєв 24 квітня 1709 р. повідомляв царю: «... Над Переволочной чинили промысел, в которой обреталось казаков с 1000 да жителей з 2000. И оную, при помощи Божии, достали и воровских запорожцев и жителей вырубали, и иные, убоясь, разбежались и потонули в Ворсклу. И Переволочу, также и Кереберду выжгли».

Отже, населення «ВИРУБАЛИ», а хто тікав, тонули у річці. Там опинилися і багато батуринців: їхні тіла понесло вниз по Сейму!

14 травня 1709 р. полковник Петро Яковлев узяв Січ і нещадно розправився з усіма, хто потрапив під руку (крім козаків, тут переховувалися 160 жінок і дітей). Як писав Д. Яворницький, посилаючись на архів міністерства юстиції, після страти 156 отаманів і козаків «несколько человек были повешены на плотах и самые плоты пущены были вниз по Днепру на страх други».

Різними шляхами йшла інформація про злодіяння на Гетьманщині в Москву, Новгород, зарубіжжя. Але літописці, посилаючись на свідчення очевидців, були єдині в оцінках масштабів трагедії українського міста: «Великий государь... град его стольный разори до основания и вся люди посече» (Новгородська літопис), «Люди в нем бывшие вырублены, церкви разорены, дома разграблены и сожжены» (Рукописний збірник ХVІІІ ст.).

«Город Батурин войска государевы, достав, сожгли и людей всех вырубали» («Краткое летоизобразительное знаменитых и памяти достойных действ и случаев описание»), «И тот город взяли приступом, и вырубали, и выжгли» («Записки московского окольничого Ивана Желябужского за 1708 рік»); «Меншиков сейчас добыл Батурина и сплюндровал его огнем и мечом» (Черниговская летопись по новому списку (1587—1725). Подібний опис подавав у щоденнику шамбелян Карла ХІІ Адлерфельд: «Перебили и старых и малых, не оглядываясь на пол и возраст...».

Вражений був побаченим 11 листопада 1708 року шведський очевидець Георг Нордберг. Він писав у щоденнику про те, що нападаючі «что лишь могли, пограбили, а бедных жителев поубивали».