Донська земля, яка свого часу зібрала на своїх теренах представників багатьох національностей — росіян, українців, білорусів, вірмен, грузинів, осетинів, євреїв, греків, — здобула славу краю багатих народних традицій, славної історії та яскравої культури. Говорячи про українську громаду, можна сміливо констатувати: вона посідає одне з провідних місць у житті багатонаціонального населення Дону. Отже, донські українці — одна з найчисленніших та, без перебільшення, найактивніших діаспор краю. Це й стало темою розмови з головою Ростовської міської української національно-культурної автономії Володимиром Макарчуком (на знімку).

Із перших хвилин зустрічі стало зрозуміло, що українці Ростовщини — досить потужна культурна громада. Адже представлені численні публікації місцевих ЗМІ про діяльність культурної автономії лише за останні два роки засвідчили неабиякий інтерес місцевого населення до життя української громади.

— Володимире Петровичу, як давно виникла ваша організація та що ви вже встигли зробити?

— Офіційно Ростовська міська українська національно-культурна автономія була зареєстрована в листопаді 2006 року. Тобто можна сказати, що наша організація досить молода, однак це не означає, що ми тільки розпочинаємо свою роботу. У нас є декілька самодіяльних колективів, багата мистецько-культурна база, завдяки якій ми регулярно проводимо масштабні заходи, і не лише в Ростові, а й у межах області, куди запрошуємо й творчі колективи з України. Серед потужних напрямів роботи — просвітницька діяльність. Так, школярі із задоволенням вивчають українську мову та літературу.

— Чому в організації статус національно-культурної автономії, це має певне принципове значення?

— Автономія передбачає насамперед об’єднання за територіальною ознакою, а не за політичними вподобаннями, як, наприклад, «союз» чи «рух». Тим паче що з політикою, навіть на місцевому рівні, наша організація не пов’язана жодним чином. Крім того, перед офіційною реєстрацією нашої організації ідею об’єднання українців Ростовського регіону саме за принципом культурної автономії підтримали більшість нинішніх її учасників. Отже, до моменту виникнення автономії вже утворився великий та дружний колектив українців Дону, і в серці кожного живе наша духовна Батьківщина.

— Ви кажете про масштабні культурні події за участю організації в регіоні. Яке значення вони мають для української громади Дону?

— Для українців, які живуть поза межами рідної землі, будь-яке повернення до історичних традицій своїх батьків — ковток свіжого повітря. Люди, навіть проживши в іншій країні багато років, рано чи пізно починають відчувати в душі потяг до рідних витоків. А в Ростовській області чимало українців, адже й територіально ми розташовані недалеко. Тож багато людей в нашому регіоні мають велике спільне — своє історичне минуле, повернення до якого завжди викликає лише приємні відчуття.

Водночас наша молода організація вже має сталу традицію проводити з нагоди визначних дат української історії та культури великі святкування. У березні — це Шевченківські дні, які ще називають «Шевченківська весна» або «Кобзар на Дону». Приблизно в цей само період ми проводимо фольклорне свято «Сорочинський ярмарок», де в театралізованій формі відтворюються самобутні традиції оспіваного великим Гоголем дійства. У травні — День слов’янської писемності, в якому українська діаспора бере найактивнішу участь. До цього, що дуже важливо, залучаються й маленькі діти. Відзначаємо також в українських традиціях День національних культур, День матері, свято Різдва. На перспективу плануємо проводити творчі вечори Лесі Українки, Миколи Гоголя.

Культурні заходи мають велику популярність. Так, ми регулярно проводимо концерти у Великому залі Ростовської обласної філармонії, який миттєво заповнюють глядачі, й постійно доводиться ставити додаткові стільці. Слід зауважити, що після концертів у регіональній пресі та на місцевому телебаченні з’являється безліч матеріалів про наші виступи, що свідчить: українські культурні цінності щиро сприймаються населенням регіону. Крім того, представники української громади не пропускають виступи українських колективів, які періодично відвідують Донську землю.

— Хто надає матеріальну підтримку вашим культурним ініціативам?

— Частину необхідних коштів наша організація отримує з обласного бюджету, де передбачено видатки на забезпечення культурного розвитку етнічних меншин. Решту забезпечуємо власними силами. Я керую великим акціонерним товариством, маю багато друзів-українців, які також є великими бізнесменами в регіоні. Вони з розумінням ставляться до необхідності культурного розвитку українства Дону та надають необхідну підтримку. Тож можна говорити про велику активність української діаспори в Ростовському регіоні, на відміну від представників інших національних меншин.

Наша організація також здійснює шефство над двома загальноосвітніми школами Ростова, де плануємо проводити факультативи з української мови і літератури. Одна з них носить ім’я Героя України Олексія Береста. У ній діє музей славетного українця, де діти близько знайомляться з частинкою української історії.

— Зазвичай кожна організація, утворення, структура в різні періоди свого існування вирішує певні проблемні питання. Що хвилює вас на нинішньому етапі?

— Проблеми ми намагаємося розв’язувати самотужки. Але є й такі, на перший погляд, дрібні для України, а нам їх подолати не під силу. Скажімо, люди ніде в Ростові та області не можуть дістати справжні українські вишиванки, що стало б для них символом духовного повернення на Батьківщину. Від допомоги такого роду з України ми, звичайно, не відмовилися б.

— Які маєте плани? Чого ви особисто хотіли б досягти, перебуваючи на чолі української національно-культурної автономії?

— Планів багато. Найближчим часом, зокрема, хочемо відновити діяльність Центру слов’янської культури в Ростові, де були б широко представлені особливості українського, білоруського та російського народного мистецтва. Плануємо також запровадити програму обміну школярів та студентів на регіональному рівні: дітям буде цікаво ознайомитися з побутом своїх ровесників-українців по обидва боки кордону.

За час свого керівництва хотів би встигнути розширити співробітництво Ростовської міської української національно-культурної автономії з більшістю українських регіонів. Нині ми підтримуємо тісні зв’язки з Донецькою та Луганською областями. Але у нас проживають вихідці з усієї України. Було б дуже добре встановити контакти з іншими регіонами, і согодні ми над цим працюємо. Сподіваємося, що невдовзі наведемо мости з Київщиною та Кіровоградщиною, на черзі — Волинь та Закарпаття. Маю надію, що це нам вдасться зробити. Національні культурні зв’язки — міцні, особливо коли є бажання.

Ярослав ДОВГОПОЛ, Укрінформ (спеціально для «Голосу України»).