Сьогодні у всьому світі триває інтенсивний пошук шляхів подолання системної фінансово-економічної кризи. В переважній більшості країн світу вже розроблені та реалізуються комплексні національні антикризові програми. Уряди здійснюють постійний моніторинг економічної ситуації, корегують, доповнюють та розширюють пакети економічної підтримки. Активні консультації йдуть в рамках G-20, на майданчику Всесвітнього економічного форуму, на рівні міжнародних фінансових організацій.

Утім, вже зараз зрозуміло, що універсальних рецептів не існує. Кожна країна, виходячи із специфіки власної економічної моделі, особливостей прояву кризи в національній економіці, намагається знайти адекватні інструменти її подолання.

На жаль, українська влада демонструє повне нерозуміння причин та наслідків кризи в національній економіці. Більше того, правляча коаліція, уряд, Національний банк фактично відмовляються пояснити суспільству, яким чином Україна виходитиме з економічної рецесії.

Незважаючи на різке погіршення всіх без винятку економічних показників, Кабінет Міністрів продовжує ігнорувати необхідність зміни бюджету на 2009 рік. Замість комплексної програми антикризових дій суспільству пропонуються фрагментарні, непродумані та хаотичні рішення. Стимулювання економічної активності підміняється «ручним управлінням» та адміністративним тиском, що тільки ускладнює економічну ситуацію. Найбільше, на що спромоглася нинішня влада, — це беззмістовне мавпування практик, які застосовуються в інших країнах. Наочним прикладом є ситуація, що склалась в українській фінансовій та банківській системі.

Сьогодні для подолання світової фінансово-економічної кризи розвинені країни вдаються, в першу чергу, до рятування фінансової системи. Для США, країн ЄС, Японії — це цілком виправданий крок. Саме проблеми банків та завмирання кредитної активності в цих країнах спричинили до спаду споживчої активності та згортання промислового виробництва. І, відповідно, «одужання» банків дасть змогу розширити доступ до кредитних ресурсів населення, пожвавить економічні процеси.

Українська влада на всіх рівнях також проголосила пріоритетом №1 рятування банків. Президент, уряд, НБУ з грудня минулого року постійно говорять про рекапіталізацію фінансових установ, підтримку ліквідності банківської системи. Із середини жовтня минулого року діє мораторій на дострокове зняття депозитів.

Проте українська банківська система не відчуває поліпшення. Тільки протягом останніх трьох місяців тимчасова адміністрація НБУ введена у дев’ять банків, які опинились під загрозою банкрутства.

Чому ці «ліки» не діють? Наведу свої аргументи.

Перше. Для того, щоб подолати проблему, потрібно передусім правильно поставити діагноз. Стверджую, що причини економічної кризи в Україні мають іншу природу, ніж у розвинених країнах Заходу. На відміну, наприклад, від США, проблеми українських банків стали не причиною, а наслідком спаду в реальному секторі національної економіки.

Пригадаємо, Україна практично не помітила розгортання першої «фінансової» хвилі глобальної кризи. Наші банки не мали на своїх балансах так званих «токсичних» цінних паперів. Тому в той час, коли провідні фінансові установи світу змушені були списувати знецінені іпотечні облігації, українські банки продовжували стабільно кредитувати та отримувати прибуток. Проте, коли проблеми фінансових ринків поширились на реальну економіку, Україна зазнала нищівного удару. Ринки збуту для продукції українських експортерів стрімко звузились. Ціни на основну товарну продукцію критично впали, продукція базових галузей національної економіки втратила конкурентоспроможність.

Уже у третьому-четвертому кварталі 2008 року українська промисловість практично почала зупинятись. Відбулось масштабне скорочення робочих місць, знизились реальні доходи громадян.

Водночас скоротилися валютні доходи українських підприємств, приток валюти на внутрішній ринок практично припинився і розпочалось стрімке знецінення гривні. Як наслідок, переважна більшість фізичних та юридичних осіб кредиторів просто втратили можливість вчасно погашати свої кредитні зобов’язання. Тільки тоді українські банки зіткнулись із реальною проблемою — кризою неплатежів.

Друге. Нинішні проблеми напряму пов’язані із специфікою розвитку національної банківської системи. У докризові роки банківська система стрімко розвивалась. Це приваблювало іноземні банки, що відкривали свої філії чи купували банки в Україні, та й українські бізнесмени не стояли на місці. Такий сплеск активності зумовлено одним — значними прибутками, які банки отримували на українському ринку.

Банкіри, як і українська влада, не дуже замислювалися над результатами споживацького буму. Уряд «щедрою рукою» роздавав «Юліні тисячі» та нарощував соціальні виплати. А банки наліво та направо роздавали споживчі кредити, переважна частка яких спрямовувалась на придбання товарів іноземного виробництва. Для банків стало вигідно залучати фінансові ресурси на світових ринках капіталу, або у своїх західних «материнських структур» та видавати кредити у доларах і євро. Як відомо, на кінець 2008 року зовнішній борг становив уже більш як 100 млрд. доларів.

Це, врешті-решт, призвело до розбалансування платіжного балансу та всієї національної фінансово-банківської системи.

Першим негативним наслідком такої політики стало стрімке зростання інфляції на початку 2008 року. До розв’язання цієї проблеми уряд та НБУ також підійшли специфічно. Замість відмови від популістської соціальної політики та стримування споживання у кредит була обрана тактика «зв’язування» грошової маси. Це робилось за рахунок згортання державних інвестицій та підвищення облікової ставки НБУ (у грудні 2007-го — з 8 до 10 відсотків, у квітні — до 12, а за активними операціями банків — до 18—20 відсотків).

Як наслідок, національна валюта стала дефіцитною, відбулась штучна ревальвація гривні. Не дивно, що падіння курсу національної валюти в четвертому кварталі 2008 року фактично стало вироком для багатьох кредитних установ.

Третє. Так звані «антикризові заходи» у фінансово-банківському секторі, які здійснює нинішня влада, фактично подвоюють негативний ефект кризових явищ.

Багато вітчизняних аналітиків звертають увагу влади та громадськості, що механізми, до яких вдається Національний банк для відновлення ліквідності банківської системи, неадекватні. Вони не завжди прозорі, не забезпечували рівний доступ суб’єктів ринку до фінансових ресурсів, а подекуди призводили до зловживань та дестабілізації банківської системи, підриву довіри громадян та спекуляцій на валютному ринку.

Водночас, задекларувавши готовність боротись за відновлення кредитної активності банків, уряд та НБУ фактично залишають їх на «голодному пайку». Кабінет Міністрів змушує органи місцевого самоврядування, державний Пенсійний фонд переводити тимчасово вільні кошти з рахунків комерційних банків у державні. Прем’єр-міністр постійно закликає населення та підприємців довіряти тільки державним фінансовим установам, у такий спосіб остаточно підриваючи довіру до комерційних банків.

При цьому НБУ продовжує тримати високу облікову ставку, рівень якої в декілька разів перевищує рівень сусідів України. Зокрема, Польщі — у 2,4 разу (5 відсотків), та в десятки разів порівняно з розвиненими країнами. Так, в США рівень облікової ставки становить лише 0—0,25 відсотка, в Японії — 0,1, в Англії — 0,5, а облікова ставка Європейського центрального банку — 1,25 відсотка.

Таким чином, за нинішніх кризових умов українські комерційні банки просто не мають змоги залучати додаткові кредитні ресурси, реальний сектор економіки потерпає від нестачі дешевих фінансових ресурсів, а населення безнадійно чекає повернення депозитів.

Кредитування економіки завмерло. Обсяг виданих банками кредитів за січень-лютий 2009 року вперше за останні 10 років скоротився на 16 млрд. гривень.

Ситуація ще більш ускладнюється неможливістю скористатися власними заощадженнями. Все це штовхає людей на необдумані вчинки. Лише з початку року кількість нападів на українські банки збільшилася в середньому в 2,4 разу.

Із наведеного попереднього аналізу можна зробити головний висновок — подолати кризу за рахунок хаотичних, розрізнених заходів неможливо. Проблеми, з якими зіткнулась національна економіка, не в змозі подолати «команда пожежників», яка метушиться від однієї пожежі до іншої.

Виправити ситуацію можна. Головне — розв’язати проблему зайнятості на основі стабілізації та пожвавлення реального сектору економіки. Для цього необхідно запустити виробництво, надавши йому дешеві фінансові ресурси через механізм здешевлення кредитів чи прямої державної підтримки галузей. Доступні кредитні ресурси — це один з ключових важелів антикризової політики, який спрацює лише в рамках комплексної програми дій. Саме таку програму сьогодні напрацювала і готова запропонувати суспільству Партія регіонів.

На жаль, хронічні баталії навколо владних повноважень між урядом та президентом, недієздатність і конфліктність парламентської коаліції, закритість влади від суспільства перетворили політичну дискусію навколо антикризової політики на відвертий фарс. Рейтинги і крісла цікавлять наших опонентів більше, аніж доля власної країни. Тому в пакеті антикризових заходів на перше місце ми поставили вимогу про зміну цієї влади, яка сама перетворилась на джерело економічної і соціальної кризи. Системна зміна влади стає сьогодні ключовою умовою виходу України з системної кризи.

Сергій ЛЬОВОЧКІН, народний депутат України, голова Національного банку в опозиційному уряді.