Як відомо, згідно з укладеним у травні 1997 року міждержавним договором, на «квартирування» ЧФ РФ у Криму відводиться конкретний термін. Офіційний Київ уже не раз нагадував, що з 28 травня 2017 року перебування чужого флоту на території України вважатиметься незаконним.

З огляду на цю перспективу Президент Віктор Ющенко кілька місяців тому видав указ про створення робочої групи з вивчення можливостей інфраструктури Севастопольської бухти у невійськових цілях. І хоча не всі вітчизняні політики поділяють таку позицію, а дехто взагалі вважає, що ЧФ зміцнює... обороноздатність нашої держави, військово-морські фахівці наполягають: базування чужого флоту, тим паче країни, яка не приховує надмірного геополітичного апетиту, загрожує безпеці України і не відповідає її національним інтересам. Фаховість і партдоцільність у цьому питанні розходяться, наче два кораблі в штормовому морі. Чи, точніше, як есмінець і човен з надувним такелажем...

«Творчі плани» на 2017 рік стали предметом дискусії на міжнародному експертному семінарі «Росія—Україна: проблема Чорноморського флоту». З’ясувалося: «демаркаційна лінія» між позиціями — це не тільки наше «надбання». Неоднозначно оцінюють перспективи і російські експерти. Представник Інституту стратегічних досліджень Аджар Куртов, наприклад, прогнозує неминучість прощання чорноморців з кримськими краєвидами: «Флот усе-таки доведеться виводити, хочемо ми цього чи ні. Не можна допустити ситуацію кінця 80-х років, коли військові частини з Європи ми змушені були виводити в чисте поле. Про це треба думати вже зараз...».

Сам Куртов уже «надумав», що найрозумніше було б перевести ЧФ не в Новоросійськ, де вітри «здуватимуть» кораблі з рейду, і не в Абхазію з її мілководними бухтами, а на північ Таманського півострова. Цю пропозицію, запевнив експерт, підтримує і командування ЧФ, хоч і «не з доброго життя»: «Зберегти флот у Криму неможливо, тому що нинішня і попередня влада України давно вибрали вектор інтеграції в НАТО і, як результат, проводиметься неминуча політика витіснення ЧФ». Звичайно, з такою «політикою» життя російських моряків, розніжених кримським комфортом, добрим назвати важко. Зате реальним, що дуже важливо: ілюзії не сприяють бойовій підготовці.

З колегою не згоден експерт з Інституту країн СНД Віталій Журавльов: він «не бачить альтернативи Севастополю для базування ЧФ» (це ще півлиха — його шеф Затулін впритул не помічає речей глобальніших. — Авт.). А директор Інституту російського зарубіжжя Сергій Пантелєєв намагався привести перпендикулярні думки до єдиного «знаменника» — спільності геополітичних, економічних та гуманітарних інтересів Москви і... Києва у збереженні не тільки флоту, а й російської присутності в Севастополі взагалі. Інакше «підвищиться рівень тюркського впливу», який, за його мірками, українцям не такий милий, як настирлива опіка північно-східних «гуманітаріїв».

Утім, яка може бути дискусія? Екс-міністр оборони Анатолій Гриценко вважає, що «чорноморський вузол» дуже легко розв’язати: Україна з доброї волі пішла на дружній крок — згодилася на перебування ЧФ на своїй території. Згодилася на 20 років, період цілком достатній, щоб флоту виконати важливі для Росії завдання і за цей час підготувати базу на своїй території. А що стосується захисту України сусідніми кораблями, то «Чорне море — не той регіон, де треба утримувати велике флотське угруповання». Досвід двох світових воєн довів: це абсолютно неефективно з військової точки зору. То чому ми повинні перейматися чужими амбіціями?