Медвитверезник повертається

Дуже швидко помилка стала очевидною. Найгірші її наслідки відчули на собі медики Хмельницької міської лікарні. У прийомному відділенні з’явились не тільки незвичні, але й небажані «пацієнти». Вуличні бомжі, хронічні алкоголіки, повний спектр асоціальних особистостей приносили з собою антисанітарію, повну непоєднаність із хворими пацієнтами і додаткові, невластиві для лікувального закладу, навантаження на медперсонал. Дуже часто для того, щоб заспокоїти такого клієнта, доводилось викликати правоохоронців, а тому міліцейські чергування в прийомному покої стали ледь не щоденною практикою.

Як розповів фельдшер швидкої допомоги Олександр Заболотний, котрому найчастіше доводилось виїжджати на виклики до вуличних п’яниць, під час кожного чергування бригада доставляла до лікарні по три-чотири клієнти. В святкові дні це навантаження зростало у кілька разів і перетворювалось на справжній кошмар для прийомного відділення.

Тепер ситуація зміниться. В лікарню возитимуть тільки тих, хто потребуватиме лікування. Решту — в нове відділення наркологічного спрямування при центрі реабілітації «Промінь надії».

У «Промені надії» надія є

За гучною назвою — звичайний медвитверезник на дванадцять місць. Черговий лікар, фельдшери, засоби першої медичної допомоги, душова для санобробки і кімнати, де можна протверезіти, — є все необхідне для того, щоб дати людині шанс прийти до тями і провести ніч у місці, безпечному для життя і здоров’я.

Скільком людям доведеться тут побувати, сказати важко. Але Микола Птащук, останній начальник медвитверезника, а тепер заступник начальника Хмельницького міськвідділу міліції, пригадує, що наприкінці дев’яностих кількість клієнтів цього закладу постійно зростала, а в останній рік добігла до шести тисяч чоловік.

Правда, між алкоголіками тієї пори й теперішніми є доволі суттєва різниця. За потрапляння до медвитверезника тоді передбачались і попередження, і складання протоколів, і повідомлення на роботу (що було вкрай небажаним для клієнта), і штрафи врешті-решт. Тепер же всі заходи морального впливу практично не діють. Що ж до штрафів та матеріального покарання — то як застосувати їх до бездомних та безробітних?

В обласному центрі до розв’язання цієї проблеми вирішили підійти комплексно. Відновлюючи витверезник, бачили його не як окрему структуру, а як складову соціально-реабілітаційного комплексу «Промінь надії». Він діє в місті вже більше року. Призначений для тих, хто практично втратив усі соціальні зв’язки. Бездомні, ті, хто вийшов із тюрми, хто опинився на самому дні життя, мають шанс якщо не почати все спочатку, то, принаймні, вижити. В центрі помиють, нагодують, одягнуть, дадуть на певний час дах над головою. Тим, хто хоче, допоможуть відновити документи, підшукати роботу. Треба бути відвертим: тут не дають великих надій на сите і комфортне життя. Але для тих, хто хоче хоч щось змінити у своєму існуванні, маленький промінчик надії все-таки є.

Тому і витверезник розмістили під цим дахом. Якщо людина, прокинувшись від важкого похмілля, думає про зміни, центр готовий простягнути їй руку. Інша річ, що охочих добровільно стати на шлях нового життя не так уже й багато.

Епідемія, від якої немає захисту

Алкоголізм не належить до тих хвороб, якими людина може заразитись, але зважаючи на масовість цього захворювання, можна впевнено стверджувати, що воно перетнуло епідеміологічні пороги і становить справжню загрозу для суспільства. Сьогодні на кожні десять тисяч жителів області припадає 178 алкоголіків. Це тих, що офіційно зареєстровані і стоять на обліку в наркологічному диспансері. Однак наркологи стверджують, що реальні цифри можуть бути на порядок вищими, адже офіційно визнає хворобу і намагається лікуватись лише незначна частина хворих на неї.

На жаль, медики так і не навчились винищувати корені цього захворювання. Зізнаються відверто: їхня допомога — це приблизно п’ята частина успіху, решта залежить від бажання і сили волі самого хворого. Напевно, тут своє вагоме слово мало б сказати й суспільство. Але попри весь трагізм проблеми, воно залишається байдужим як до алкоголізму, так і до тих, хто активно нав’язує його. Наркологи не перестають бити на сполох: алкоголізм молодшає. Вже нікого не здивують хворі із таким діагнозом у дванадцять—чотирнадцять років. Підтверджують це і медики «швидкої допомоги» — їм дедалі частіше доводиться забирати з вулиць хлопчаків та дівчаток, котрі за симптомами нагадують хронічних алкоголіків.

Ще одним проявом хвороби став пивний алкоголізм. Звикання до спиртного відбувається так м’яко, непомітно, а головне — швидко, що кількість хворих зростає просто в геометричній прогресії. У психіатричних лікарнях області, де переважно лікується ця недуга, вільних місць немає. Хтось лікується добровільно, але більшість — примусово, та це не допомагає розв’язанню проблеми. Запитайте у молоді, що модно: бути крутим хлопцем із пляшкою в руках у веселій компанії чи пацієнтом психіатричної лікарні? Відповідь очевидна. Та й як може бути інакше у суспільстві, котре всіма силами культивує та підтримує пляшку пива і хмільну компанію?

Можливо, саме через це новий витверезник у місті — справжня подія. І добре, що міська влада не пошкодувала коштів ні на його облаштування, ні на утримання. Боротись із алкоголізмом із кінцевої стадії, самого дна, надзвичайно важко. Але звідкись потрібно починати.

Фото автора.