«Своє селище хочу бачити розбудованим»

«Своє селище хочу бачити розбудованим на злагоді й мирі, засобами відкритими й чесними», — любить повторювати керівник. А підприємницька жилка дунаївчан дозволяє не боятися економічних та політичних катаклізмів на зразок нинішніх. Спостерігаючи, як чубляться політичні сили в Києві, Кухаренко повторює колегам: «Надія у людей лише на нас. Ми одна партія — партія народу».

— У раді плідно працює 23 депутати і я. У нас немає таких питань, які ми не можемо вирішувати разом, хто б до якої партії не належав. І кризи в нас немає. Усі соціальні призначення виплачуємо вчасно і в повному обсязі, зарплати бюджетникам не затримуємо, завше маємо кошти на розвиток селища, — розповів голова.

Цього року дунаївчани витратять на благоустрій удвічі більше, ніж торік. Ресурсів вистачає і на встановлення пам’ятників, і на власну газету «Наше сьогодення». А ще вирішили будувати став, де б навчалася плаванню молодь.

«За моє жито...»

Є в селищі свій «висотний» район. Свого часу розпочав багатоповерхову забудову місцевий комбінат хлібопродуктів (КХП), та зупинився на півдорозі. Депутати, добившись передачі кількох будинків на баланс ради, доклали зусиль, щоб тут створилося товариство співвласників житла. Був час, коли люди на зиму залишалися без тепла, у підвалах стояла вода та нечистоти. Депутат Лариса Трачук в такому домі якраз і сама живе. Дехто не повірив, коли молода жінка, успішний підприємець, власноруч почала прибирати підвал та впорядковувати квітник. А згодом до неї долучилися сусіди. Тепер багатоповерхівку не пізнати. «У нас буде найкращий мікрорайон!» — запевняють люди, які осягнули секрет самоврядування.

А дім на вулиці Лермонтова, 11, неподалік, теж хоче в товариство. Та... Без участі громади він залишився б безнадійним довгобудом. Люди створили громадську організацію «Чайка», вирішили гуртом завершити житло, якого дехто чекав по 15—18 років. 18 червня 2004 року цей колективний інвестор уклав договір із власником — державним підприємством «Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів». З 1993 року КХП спромігся виконати частину робіт, та й то в типовому проекті було допущено помилки, довелося з газового постачання переходити на індивідуальне, виконавчу документацію (акти випробувань на герметичність, міцність, схеми) десь загубили. У будинку не було ні електрики, ні води, ні газових плит, ні телефонної мережі, столярні вироби виявилися непридатні до експлуатації, внутрішнє опорядження квартир було виконано на 50 відсотків. Згідно з договором із завершення будови КХП мав організувати державне прийняття житлового будинку, після чого передати відповідну документацію в селищну раду для видачі ордерів. 60 сімей на Лермонтова, 11, досі чекають виконання цього пункту. Відповідно, ситуація породжує соціальні проблеми: той не може отримати житлової субсидії, той соціальної виплати, той прописати новонароджену дитину. І знов усі — до селищного голови. Цим людям би в суд подати на КХП, який погіршує їм умови життя. Якби не люди, напівдім просто зруйнувався б. От і виходить: за моє жито мене ж побито.

Спробували поспілкуватися з керівництвом підприємства. Голова профспілки Михайло Заболотний, який обіцяв селищному голові найближчим часом повідомити рішення, перевів стрілки на директора — Надію Ковбасюк. Та одразу ж перейшла в напад: «Жоден із них на комбінаті не працює! Комбінат має борги перед державою, наше майно в заставі під ці 14 мільйонів. І будинок також». Виходить, у будь-який момент люди можуть опинитися на вулиці? Чи примусять викуповувати дім, добудований виключно їхніми зусиллями?! «А я нічого не вирішую сама, — повідомила директорка. — Є керівники Держкомрезерву. Ми ордери за один день підпишемо, але після комісії». Чому ж упродовж років Надія Ковбасюк забувала турбувати листами про вирішення долі цілого будинку та 60 родин тих, хто працею своєю роками творив достаток КХП, керівництво Держкомрезерву? В сусідньому Кам’янці-Подільському підприємства, які занепали, поспішили передати відомче житло на баланс міськради, щоб воно належно обслуговувалося. Така політика має практикуватися повсюди в Україні, бо Кабмін з цього приводу ще 2 грудня 1996 року прийняв постанову «Про поетапну передачу до комунальної власності об’єктів соціальної інфраструктури». Невже Надія Ковбасюк живе в іншій державі?!

Занедбаний палац можна відродити

Власне, Надія Ковбасюк навіть не мешкає в селищі. Можливо, тому за нього й не вболіває? Інші директори комбінату, як свідчить літопис Дунаєвець, видрукований у 2004 році до 90-ліття з дня їх заснування, були дієвими патріотами. Не один комбінат хлібопродуктів занепав у 90-і. Інші господарчі ланки теж завмерли. Але, здається, жодна так не впиралася, як КХП, при вирішенні питань життєдіяльності громади.

Нашій газеті в минулі роки вже доводилося писати про конфлікт між КХП та громадою Дунаєвець з приводу передачі футбольного поля та приміщення дитячо-юнацької спортивної школи на ньому. Зачепили й питання недобудованого спортивного комплексу. Надія Ковбасюк тоді образилася не тільки на газету. Після публікації Держкомрезерв запевнив, що питання вирішиться позитивно, з користю для людей. Поле передали, ДЮСШ також. Нині рада щедро фінансує спорт та фізкультуру. З комплексом справа затягнулася на кілька років. Минулорічного літа Анатолій Кухаренко, із жалем спостерігаючи, як починає руйнуватися недокінчений палац спорту та здоров’я, у той час коли селище не має свого спорткомплексу, активізував переговори з Держкомрезервом, заручившись підтримкою районної та обласної влад, міністра регіонального розвитку та будівництва Василя Куйбіди. І досяг успіху! 20 серпня з Держкомрезерву надійшов лист за підписом в. о. голови В. Альохіна, в якому повідомлялося, що Держкомрезерв «не заперечує проти передачі». Та коли селищна рада прийняла рішення про прийняття об’єкту і звернулася до КХП про визначення від нього представників комісії, то в адміністрації КХП наче бомба вибухнула. У жовтні настало різке «похолодання». Надія Ковбасюк не тільки не визначила членів комісії, а й уже за кілька днів голова Держкомрезерву Михайло Поживанов надіслав селищній владі листа з відмовою про безоплатну передачу комплексу. 10 січня цього року новий керівник комітету Сергій Ганжа повторив «ні» пана Поживанова, посилаючись на рішення колегії від 18 вересня 2008 року. Але ж згоди комітету було досягнуто раніше, ще в серпні!

Так і стоїть поруч із колишніми комбінатівськими багатоповерхівками оцей довгобуд без вікон та дверей. І крається серце від такої безгосподарності. Чи ж державі стало б зле, якби лад довгобудові дала тритисячна громада? Бо вона довела-таки, що все може!

На знімку: Анатолій Кухаренко та Лариса Трачук стали хрещеними батьками органу самоорганізації населення — товариства співвласників багатоповерхового житла.

Фото автора.