Державна товарно-інформаційна біржа— це нова стратегія національного господарства і центр всенародної участі в управлінні економікою України

У цих умовах прийняття конкретного рішення залежить від клерка, який не має поняття, що воно таке — Technіquse of Value Analysіs and Engіneerіng, проте добре орієнтується в апаратних іграх і вміє знайти сотні причин, щоб «спустити на гальмах» будь-яку новаторську ідею. А тому в Україні дуже важко не тільки впровадити дуже раціональну пропозицію, а й навіть знайти людину, яка б цю пропозицію зрозуміла і підтримала.

Бо не лише якийсь один апарат, а величезна Система Апаратів продукує масу паперових вимог і розпоряджень, які загрузають в болоті бюрократії.

Державний апарат незалежної України продовжує працювати за правилами і традиціями совдепії, сформованими у 20-х роках минулого століття для функціонування в умовах сталінської диктатури, КПРС, НКВС-КДБ.

Чиновники давно замкнулися у своєму звичному колі можливостей біля державного бюджету і пишуть папери... «На Ваш №... від..., повідомляємо, що...»... Усі один одного повідомляють і, як правило, ні за що не відповідають, а життя йде своєю дорогою.

Візьміть Конституцію України і вчитайтеся в її характерні формулювання, що повторюють комуністичні агітки сталінських часів: «Кожен має право...», «Ніхто не може бути...», «Не допускається...», «Держава створює умови...», «Охорона здоров’я забезпечується...», «Держава сприяє розвиткові...», «Держава забезпечує умови...», «Народне волевиявлення здійснюється...» і т. д. і т. п.

Ви не знайдете в нашій нинішній Конституції (Законі прямої дії!) жодного формулювання, в якому було б чітко зазначено, хто (наприклад, яка державна інституція чи посадова особа) і що (які конкретні дії, заходи) в Україні повинен (зобов’язаний!) здійснювати.

А якщо не здійснює те, що повинен, якщо немає чітко встановлених обов’язків і не зазначено, хто за ті обов’язки має відповідати (і як саме), то яку конкретно (за Законом прямої дії!) відповідальність (конкретна норма) і хто (посада) має понести в разі, якщо всупереч Конституції НЕ реалізується право, коли допускається те, що НЕ повинно допускатися, і відбувається те, чого за Конституцією НЕ може бути, коли держава НЕ створює умови, НЕ забезпечує, НЕ сприяє, коли НЕ здійснюється те, що повинно здійснюватися і т. д. і т. п.?!

Якщо в Основному Законі країни (Законі прямої дії!) НЕ передбачено відповідальності, тоді хто цей закон виконуватиме? Тоді це Закон про Безвідповідальність або, в кращому разі, протокол про наміри...

Тим паче що ви, народ, прийняли цю Конституцію, а отже, погодились з тим, що у нас «Кожен має право...», «Ніхто не може бути...», «Не допускається...», «Держава створює умови...», «Охорона здоров’я забезпечується...», «Держава сприяє розвиткові...», «Держава забезпечує умови...», «Народне волевиявлення здійснюється...» і т. д. і т. п.

При цьому всі дружно повторюють, що це Закон прямої дії. Тоді як насправді — це Закон, який не діє! І не може діяти, бо цей Закон жодної дії не передбачає!!!

А що тут ще передбачати, коли й так все чудово: «Держава створює умови...», «Охорона здоров’я забезпечується...», «Держава сприяє розвиткові...». Не Конституція, а солов’їна пісня позитивного ствердження!

До речі, цей лексичний за формою і підступний за змістом прийом позитивного ствердження (замість чіткого формулювання обов’язків і відповідальності конкретної посадової особи) майже автоматично перенесено авторами в нині широко рекламовану «Конституцію порядку» пана А. Гриценка.

Тому щось «пробити» насправді позитивне (а особливо, якщо це стосується новацій) в таких умовах просто неможливо.

Тим паче що хабарі стали нормою нашого життя. Стали нормою, зокрема, й тому, що ми всі погодились і надалі погоджуємося з існуванням Основного Закону, який не передбачає ані дій, ані відповідальності за бездіяльність.

Тому громадяни, заздалегідь знаючи «методу» чиновників районного чи обласного рівня, одразу звертаються «на самий верх» — до Президента, Кабміну, Верховної Ради. Сподіваються, що там швидко знайдуть підтримку, бо там, «наверху», мабуть, має бути більше розумних людей. Мабуть...

Проте в цих освячених Конституцією умовах безвідповідальності багато хто з тих розумних значну частину свого часу витрачає на фінансово-майнове облаштування себе коханих.

Але немало й таких парламентаріїв, хто разом із помічниками уважно вивчає кожну пропозицію, що надходить на депутатську адресу, намагаючись допомогти реалізувати слушні ідеї дописувачів. І не раз «пробиваючи» різноманітні пропозиції, вони дуже добре знають, як це «пробивання» буває важко здійснити, навіть народному депутатові України.

Напівкапіталізм у постсоціалізмі

Хвала Богу (і добросовісним працівникам нинішнього Кабміну), дещо вдається зробити на добро людям. Як один із нещодавніх наведемо приклад розгляду пропозиції мого колеги-будівельника (і співавтора цього матеріалу) стосовно створення ринкового регулятора нового типу — національної товарно-інформаційної біржі, яка може стати насправді всенародною справою реалізації економічних інтересів громадян на рівні держави.

На виконання доручення Кабінету Міністрів України, попри переобтяження і кризове напруження працівників уряду, цю пропозицію розглянули в Міністерстві економіки України. Відповідь була логічна для нашого кризового часу: «Впровадження запропонованих положень вимагатиме... перегляду законодавчої бази, (...) а також призведе до значних додаткових витрат державного бюджету».

Проте державна система не повинна паразитувати і зловживати своїм можновладним становищем, а тим паче розбещувати Націю своїм «регулюванням», забираючи в одних і віддаючи іншим. Держава повинна заробляти для Нації й бути для громадян Системою колективного творчого поєднання.

Не вигадуванням нових податків повинна жити держава, а створенням державних підприємств, організацій і установ, праця в яких — корисна для людей і держави — наповнює бюджет в інтересах Нації.

Проблема полягає в тому, що в нас немає особливої системи концентрації фінансових засобів з доходів державних підприємств і служб, а є лише перелік податків на ці доходи.

А отже, немає загальнонаціональної «кишені», з якої кожен громадянин України отримував би свій мінімум прожиткового утримання (МПУ): грошову допомогу при народженні, де б акумулювалися кошти на страхову медицину, враховувався і надавався б для використання прожитковий мінімум (щомісячна вартість всіх комунальних платежів у столичній однокімнатній квартирі плюс вартість споживчого кошика), відрахування на похорон тощо.

Кожен громадянин відчув би в цьому МПУ піклування про нього з боку держави і мав стимул для наповнення державного бюджету, бо побачив би конкретну користь від державної діяльності.

Крім цього мінімуму, громадянин міг би отримувати зарплатню, пенсію, відсоток від реалізації загальнонаціональних природних ресурсів та зумовлені законом пільгові виплати.

Тоді всі держпідприємства мали б перераховувати прибутки (за мінусом відрахувань на свій розвиток і поточних витрат) у цю загальнонаціональну кишеню. Відповідно, держпідприємства, що переказують свій прибуток до бюджету, не повинні обкладатися жодними податками, а податкова система функціонувала б лише в сфері приватного бізнесу.

Природні ресурси мають належати не приватникам, а Нації. Прибуток від реалізації природних ресурсів повинен у рівних частках належати всім громадянам України, а держава (відповідно до чітко зазначених у Конституції конкретних норм обов’язків і відповідальності посадових осіб) має бути зацікавлена в їх видобутку та ефективному використанні.

Тільки в цьому разі люди відчують себе спільнотою і шануватимуть свою землю і країну-годувальницю.

А що маємо нині? Маємо фінансову систему, що переважно належить олігархам: біржі працюють на великий капітал, природні ресурси розтягують приватники. Багатіють десятки тисяч хитрунів і брехунів за рахунок збіднення десятків мільйонів працездатних громадян, у яких до того ж забирають перспективи на майбутнє. Не кажучи вже про пенсіонерів, інвалідів, кинутих напризволяще дітей...

А чому? Бо вчорашні компартійні бонзи та червоний директорат, приватизувавши загальнонародну власність, успішно вклали вигідну їм частину ринкових умов у прокрустове ложе діяльності совдепівського апарату, створивши пародію на приватний сектор господарювання і замінивши економіку виробничу на економіку перепродавальну.

От і маємо тепер напівкапіталізм у постсоціалізмі.

Нинішня криза продемонструвала уразливість приватно-комерційної (в тому числі банківської) системи, яку тепер держава повинна... рятувати(?!).

Доки в банківській сфері існуватимуть кредити і депозити під відсотки в інтересах самих банкірів та тих, хто стоїть за ними, доти ця сфера значною мірою впливатиме на ступінь девальвації гривні та темпи інфляції.

Хтось бере кредити або вкладає гроші в депозити, але відсотки за ними сплачуємо ми — Український народ. Тому що кожен, хто взяв кредит, прагне вкласти його у собівартість товарів і послуг. До цього всі звикли і не уявляють, як може бути інакше, хоча й страждають.

Єдина національна кишеня

Ми повинні скасувати наявну систему взаємного обману і роз’єднання Нації. Тому стає актуальною ідея створення Державної інформаційно-товарної біржі (ДІТБ) нового типу. Ця нова система акумулює в собі всю біржову та державну банківську сферу, стаючи нейтральним посередником між внутрішнім і зовнішнім ринками.

Як працює запропонована система з ДІТБ-центром?

Юридичні та фізичні особи, згідно з паспортом (як України, так і інших держав), відповідно до угоди про обслуговування можуть безоплатно відкрити рахунок у будь-якій валюті у представництвах ДІТБ.

Обіг світових валют на внутрішньому ринку припиняється, перерахування з рахунків здійснюватимуться лише в гривнях.

На біржовий рахунок може бути внесена будь-яка сума у гривнях або в іншій валюті, яка конвертується в гривні за біржовим курсом валют. Із цього рахунку юридичні або фізичні особи можуть сплачувати все, що завгодно, і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках.

ДІТБ встановлює фіксований відсоток для внутрішніх і міжнародних грошових переказів. Хоч би де перебував клієнт ДІТБ, він завжди може розраховувати на переказ грошей з його біржового рахунку в необхідній йому валюті. Адресні перекази з інших країн чи в інші країни автоматично пересилатимуться через ДІТБ за її поточним курсом.

Громадянам, котрі потребуватимуть валюту для туристичних і ділових поїздок, вона може надаватися у зручній формі на руки у всіх представництвах ДІТБ з біржових рахунків згідно із заявками.

Курс гривні утримуватиме Національний банк України, а валютний курс визначатиметься згідно із співвідношенням попиту і пропозиції саме на ДІТБ.

Держава стане прямим гарантом збереження грошових коштів на рахунках ДІТБ. Комп’ютерні сервери біржі перебуватимуть під захистом Національного банку України.

Власник біржового рахунку отримуватиме універсальну пластикову картку, за допомогою якої можна розраховуватися за товари і послуги у всіх пристосованих для цього місцях.

Усі кошти на біржовому рахунку стають легалізованими, а отже, не потребуватимуть податкової декларації. Комп’ютерна система зберігає звіт за всі розрахунки впродовж трьох років.

Факт купівлі-продажу нерухомості, автомобіля чи іншого товару, відображений у роздруківці разом зі всіма необхідними характеристиками і завірений печаткою ДІТБ, буде остаточним документом і вже не потребуватиме нотаріального підтвердження.

ДІТБ постійно спостерігатиме і контролюватиме насиченість внутрішнього ринку високоякісними товарами вітчизняного і зарубіжного виробництва, вивчаючи і реагуючи на динаміку попиту і пропозиції в Україні і світі, пропонуючи всім бажаючим якісно заповнити відповідні ніші на ринку.

ДІТБ також оперуватиме ринком цінних паперів, а тому кожен повнолітній громадянин, власник біржового рахунку, може купувати і продавати цінні папери, акції підприємств й отримувати дивіденди на свій рахунок.

Уся торгівля з міжнародними ринками має здійснюватися через ДІТБ. Біржа отримує інформацію про рівень світових цін на товари і послуги та стежить за рівнями націнки на товари, імпортовані в Україну, допускаючи лише якісні сертифіковані товари.

Митниця перевірятиме відповідність товару його сертифікатові. Усі товари, що мають біржовий дозвіл, проходитимуть митницю без стягування мита.

Біржа має право створювати конкурентоспроможне середовище на внутрішньому ринку. Як важіль боротьби проти монополізму використовується допуск на український ринок зарубіжних підприємств, які укладають з біржею відповідний договір.

Іноземці, іноземні підприємства та організації, які ввозять свій товар в Україну, мають право обміняти гривні за проданий товар на потрібну їм валюту за біржовим курсом і вивезти її через митницю без сплати мита або перерахувати на свої міжнародні рахунки, сплативши біржі фіксовані відсотки.

Зрозуміло, що конструкція і технологія функціонування ДІТБ побудована так, що за всієї поваги до суб’єктів міжнародного співробітництва, біржа надає першочерговий режим сприяння вітчизняним продуцентам, розвиваючи, оптимізуючи і захищаючи внутрішній ринок від можливого «кризового передгроззя».

Тобто не лише на рівні гасла, а саме всією поточною органікою своєї діяльності ДІТБ забезпечуватиме багатоаспектну і багатогалузеву практичну реалізацію гасла «Свій до свого по своє!».

У громадян України, крім їхніх індивідуальних можливостей, має бути єдина національна «кишеня» соціального захисту і бюджетних витрат. «Кишеня», яка наповнюється конкретною працею та успішним функціонуванням державних систем, серед яких ДІТБ має виконувати функції «спинного мозку».