Із виступів представників фракцій

Я переконаний, що ми повинні зрозуміти, що сьогодні без реальних серйозних кроків, коли всі не будуть думати і вирішувати питання, як боротися з кризою, в нас нічого не вийде. Тому від нашої фракції велике прохання: або підтримати непопулярні, але важливі законопроекти, або не заважати цій роботі. Я абсолютно переконаний, що нас зрозуміє і малий бізнес, і великий бізнес, коли ми скажемо: друзі, ну не можна пересидіти кризу і не можна сьогодні малому бізнесу платити в Пенсійний фонд 6 гривень 70 копійок. Невже ми цього не розуміємо і створюємо тут політичну дискусію про те, що є проблеми у нас, і малий бізнес не виживе, якщо буде платити в Пенсійний фонд. Якщо ми хочемо сьогодні захищати країну, ми повинні сказати, що всі рівні у своїх правах. Якщо ми хочемо сьогодні захистити всіх пенсіонерів, ми мусимо піти на непопулярні кроки. Так само непопулярні кроки ми повинні зробити в питаннях акцизів алкоголю і тютюну. Так само, як непопулярні кроки ми маємо зробити, захищаючи енергетичну безпеку і «Нафтогаз». Що стосується сільського господарства, була позиція секретаріату Президента, яку ми не розуміємо. Оскільки сьогодні аграрний фонд є єдиним інструментом отримання кредитів для села під час весняно-польових робіт. Так само ми просили звернути на це увагу і підтримати всіх тих, хто переживає, щоб село не просто працювало, а бодай вижило під час цієї непростої кризової весни і літа. Криза вимагає від нас змінювати філософію наших дій. Напевно, варто нашим громадянам і бізнесу жити не одним днем, а політикам так само не думати лише про один день — день виборів. Треба думати про те, що буде завтра, а політикам — про те, що буде наступного дня після виборів.

Віктор ЯНУКОВИЧ (фракція Партії регіонів):

— Ми з вами дуже часто буваємо в регіонах і знаємо, що життя там значно відрізняється від тих оцінок, які дає сьогодні влада в Україні. Складається враження, я не раз про це казав, що є дві країни. В одній живе влада, в іншій — український народ. Коли чуєш виступи від уряду чи Президента, безумовно, недосвічена людина думає: а чого не вистачає сьогодні, так добре кажуть. Є антикризова програма, яка складається з двох частин — економічної та політичної. Але відповідь на це запитання проста: хто її виконуватиме? Це — перше. Друге — хто її бачив чи розглядав. Україна, мабуть, єдина країна в світі, яка не має відповідного плану дій чи реагування на ситуацію, що склалася в країні. Чому так сталося? Бо спочатку казали, що кризи взагалі немає, Україну вона омине чи ми її не пустимо в країну. Помилилися. Наслідків цього не очікували, не були готові.

Чого сьогодні вимагають люди? Промисловість вимагає, щоб знизили кредити, щоб не піднімали податки. А які пропозиції лунають, у тому числі в сьогоднішньому порядку денному? Підняти податки, підняти акцизний збір. Не витримає сьогодні економіка, якщо ми будемо йти цим шляхом. По-перше, повинна бути дискусія тут, у цьому залі. Ми з вами, шановні колеги, повинні спільно розглянути програму дій, як реагувати на ту кризу, яка сьогодні є в країні. Без адекватного реагування ми ніколи не побачимо завтрашній день.

Ми добре знаємо, що доки не стабілізується політична ситуація в країні, не буде й економічної ситуації. Поки в парламенті не буде створена дієздатна коаліція, не працюватиме уряд. Можна різні оцінки давати роботі нинішнього уряду. Є, як то кажуть і об’єктивні, й суб’єктивні причини. Ті, хто працював в урядах, знають, що без підтримки більшості в парламенті неможливо уряду працювати практично, ефективно. А суб’єктивні причини ті, що фактично уряд — це уряд тимчасовий , який сидить і не знає, коли він піде у відставку. Тому і немає налаштованості на завтрашній день. Тому уряд і не може в таких умовах працювати ефективно.

Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ (Блок Литвина):

Українські реалії спродукували нову спотворену форму організації суспільних рухів — коли участь у збурюванні народного невдоволення беруть мільярдери-олігархи, котрі стали такими за рахунок привласнення результатів праці людей, яких вони кличуть на барикади, та цинічного прибирання до своїх рук заводів, шахт — всього того, що було створено цілими поколіннями. А структури, що є політичними оболонками фінансово-олігархічних груп і кланів, забезпечують їх прикриття. Можливо, настав час продати численні приватні літаки, вартістю десятки мільйонів доларів кожний, і яхти по сто мільйонів євро, придбані за рахунок примітивної експлуатації дешевої української робочої сили; повернути гроші з офшорів і хоч трохи розділити втрати від кризи з простими людьми.

В умовах серйозних кризових явищ у фінансовій, банківській і економічних сферах, що призводять до відчутного зниження вартості ще дивом не прихватизованих об’єктів державної і комунальної власності, мета полягає в тому, щоб швидше прибрати за безцінь останнє, що залишилося незагарбаним. Заклики до боротьби з владою тих, кому ця влада тотально належить у цілих регіонах країни і хто контролює 70 відсотків економіки України, — не що інше, як блюзнірство і прагнення відвернути людське невдоволення від себе, носіїв місцевої, регіональної і економічної влади. Хоча логічно і морально було їм, закликаючи до зміни всієї влади, розпрощатися, скласти всі свої мандати і повноваження, а їхнім шефам не так прагнути повернутися до такої знайомої і звичної бюджетної годівниці. Парадоксально, але головними критиками — як має працювати парламент — виступають ті, хто, незважаючи свої обов’язки сумлінно працювати у Верховній Раді, гастролює і розповідає, як треба жити. Або ті, хто особисто не здатні і не підготовлені до законотворчої роботи. Фракція Блоку Литвина не сприймає і заперечує провокування суспільної дестабілізації як засоби боротьби за владу. «Влада за будь-яку ціну» — життєве кредо не державників, а авантюристів. Шлях до стабілізації і покращення життя українських громадян не у війні всіх проти всіх, а у спільній копіткій щоденній праці, праці, спрямованій на позитив.

Петро СИМОНЕНКО (КПУ):

Брюссельська декларація, яку влада уклала з ЄС і США, — це елемент великої геополітичної авантюри із заходу, яка призведе до катастрофічних соціально-економічних наслідків для простих громадян України. Президент та уряд взяли на себе зобов’язання, якими фактично відкрили шлях до банкрутства державної компанії НАК «Нафтогаз». Держава втратить будь-який контроль над ситуацією на газовому ринку, а національна промисловість, житлово-комунальне господарство, населення України опиняться у заручниках у приватних газотрейдерів, які паразитуватимуть на цінах, тарифах, простих людях. Мало того, під заставу за іноземні кредити підуть стратегічні об’єкти газової інфраструктури, державне майно, під заставу піде вся Україна з нашим народом. А коли олігархи розкрадуть західні кредити, як це сталося з першим траншем МВФ, — пустять державу з молотка. Виконавши брюссельську угоду, Україна в односторонньому порядку денонсує домовленості з російськими партнерами. Як наслідок — можна очікувати підвищення ціни на російський і середньоазійський газ. А потім — занепад виробництва, безробіття, зубожіння. Якщо б Європа і США справді були зацікавлені у модернізації української ГТС, посиленні статусу України, то ці питання вирішувалися б винятково на тристоронній основі: є постачальник газу — Росія, є транзитер — Україна, є споживач — Європейський Союз. Комуністи пропонують негайно поновити переговорний процес з Росією стосовно стратегічних питань енергетичної безпеки нашої країни, зокрема щодо створення міжнародного консорціуму з управління ГТС. Ми вимагаємо від уряду надати інформацію щодо змісту підписаних у Брюсселі документів. Ми повинні негайно прийняти закони про засади внутрішньої і зовнішньої політики і закон про мораторій на підвищення тарифів на газ для населення і підприємств комунальної енергетики.

Микола МАРТИНЕНКО (фракція «НУ—НС»):

— 23 березня цього року стало важливою датою для нашої держави та її енергетичної безпеки. В Брюсселі підписано спільну декларацію України та Євросоюзу щодо модернізації нашої газотранспортної системи. При цьому чітко фіксується, що українська ГТС є і залишатиметься державною власністю України. Безперечно, домовленості з Європейським Союзом вигідні та необхідні для України. Але водночас перед нами постають нові складні завдання. Я виділив три ключові аспекти прийняття декларації щодо української газотранспортної системи. По-перше, за багато років співпраці ми нарешті отримали від Євросозу значну політичну підтримку та ще й у такому важливому для нас газовому питанні. По-друге, поки що ми маємо лише декларацію про наміри і політичний аванс від Європейського Союзу та міжнародних банківських структур. На черзі — розробка та реалізація конкретного плану реформування нашого газового сектору. Без цього Україна не отримає жодного євроцента. По-третє, спільна деларація викликала неоднозначну реакцію як в Євросоюзі, так і в Росії. Втім, як завжди. Адже труба має два кінці. Один в Росії, другий — в ЄС. У нас також лунали скептичні оцінки. Але хто в Україні проти модернізації української газотранспортної системи, хто проти приєднання до енергетичного співтовариства Європи? Думаю, що в цій залі — ніхто. Бо це не політика, йдеться про економіку, про національні інтереси держави. Реформування нашого газового сектору відповідно до законодавства ЄС вже давно перезріло. Кожен попередній уряд його відкладав, накопичуючи проблеми. Існуюча модель газового ринку себе вже вичерпала і далі працювати не може. Розробка та прийняття законопроекту про засади функціонування ринку природного газу має стати найважливішим завданням як для уряду, так і для Верховної Ради України.

Для фахівців немає таємниці в тому, що саме не задовольнило російське керівництво. По-перше, найбільш негативну реакцію викликав намір України надати можливість країнам—членам ЄС закупати транзитний газ на нашій території. Нині Росія продає свій газ на західному кордоні України. Потрібно відновити справедливість і повернути Україну на карту Європи, як суб’єкта газового ринку. По-друге, російському керівництву не подобається намір України підвищити пропускну спроможність ГТС на 60 млрд. кубометрів газу на рік. Щодо підвищення пропускної спроможності ГТС нам треба вести переговори у форматі ЄС, Україна, Росія. Потрібна ще одна конференція в рамках «газового трикутника». Якщо Росія підтвердить своє бажання брати участь у модернізації ГТС, то треба їх залучати на принципах, зафіксованих у деклараціях, на принципах рівноправного партнерства, а не політичних вимог. Тепер на главу держави, уряд, Верховну Раду чекає складна робота з реформування газового сектору. Треба об’єднати зусилля, працювати чітко і системно. Україна має показати себе відповідальним і ефективним партнером.

Думки з приводу

Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради та українського народу та його ініціативи про кардинальні економічні та політичні зміни у державі — аж до радикального оновлення Конституції — викликало неоднозначну оцінку в народних обранців.

Дмитро ТАБАЧНИК, Партія регіонів:

— Таке послання видавалося б відповідальним для першого року каденції Президента. Грандіозне розмаїття реформ — судової, адміністративної, територіальної. Але, звісно, не йому їх втілювати. Це все одно, якби я радив своєму правнуку, як йому дітей називати, а він би сказав: «Діду, й без тебе розберуся». По-друге, абсолютна нещирість. Ця людина, яка сьогодні виступала з ідеєю двопалатного парламенту, в 2002 році надривала голосові зв’язки, нападаючи на ідею двопалатності, в розробці якої я брав участь особисто. І тоді були навіть назви ті самі — зі старої шафи в адміністрації Президента витягли і принцип виборів, і двопалатну структуру, і назви палат. Якщо політик несамовито говорив, що двопалатність — це розкол України, це федералізація, то що трапилося чи в його голові, чи в совісті, що тепер він приніс те саме?

Некоректні й економічні порівняння в першій частині доповіді. Чому народжуваність дітей подавати як головне досягнення і порівнювати 2001 рік із 2008-м? Що це за економічний термін — сім років? Хіба Президент брав особисту участь у збільшенні народжуваності на 84 тисячі дітей? Загалом секретаріат Президента максимально змобілізував свої інтелектуальні можливості. Деякі речі, такі як відкриті списки, це, безумовно, на часі. Зміни у місцевому самоврядуванні, відхід від партійних списків також розумна думка. Але якби не елементи нещирості — це програма на п’ять років, а не на півроку.

В. Ющенко критикує поєднання напівпрезидентської-напівпарламентської республіки, яка довела свою неефективність, і разом з тим говорить про другу палату, яка фактично дає розширення прав самоврядуванню і пропонує зберегти префектів (голів держадміністрацій). Чому? Навіщо? З якими функціями? Чому не зробити відразу крок назустріч європейським нормам? Якщо задумується така велика реформа, чому не піти на вибори місцевої влади так, як, до речі, зробила Україна у 1994 році, коли прямим голосуванням обиралися голови областей? Це не послання для Президента, який уже закінчує свою каденцію і якому залишилося працювати всього шість місяців.

Святослав ОЛІЙНИК, Блок Юлії Тимошенко:

— Президент як завжди довго і розлого розказував, і для мене це є черговим доказом того, що він не є адекватним у розумінні та оцінюванні ситуації в Україні. Він сам стоїть за всім тим негативом, про який рапортував з трибуни парламенту. Все те погане, про що він казав, є в тому числі й результатом його президентської діяльності, результатом невиконання його передвиборчих обіцянок. І тому сприймати серйозно те, що він говорить, на жаль, уже не можна. Коли мова перейшла до значення конституційної реформи, нехватки повноважень Президента, це взагалі викликало смішну реакцію в депутатського корпусу. Бо Президент не використовує і ті повноваження, які сьогодні у нього є, він зловживає цими повноваженнями і фактично руйнує країну і систему державного апарату.

Єдиний позитивний момент, який, як на мене, є в діяльності Президента протягом останніх років, це свобода слова. Хоча вона, на мою думку, не має до Президента жодного відношення. Це не його досягнення, а суспільне, що сьогодні можемо бачити і слухати на різних каналах різні думки. До цього офіційна влада не має жодного стосунку. Можливо, вона хотіла, щоб цього не було.

Ідея двопалатного парламенту взагалі абсурд. Це додаткове витрачання грошей, ще одна абсолютно незрозуміла модель влади, конфігурація, збільшення бюрократичного апарату й ускладнення законотворчого процесу. Більше того — Україна не федеративна держава, а унітарна. І вона може, як і більшість європейських держав, обходитися однопалатним парламентом, який формується, можливо, за іншими принципами, аніж закриті партійні списки. Можливо, і потрібні зміни виборчої системи, але двопалатний парламент притаманний федеративним державам. Якщо Президент знову переплутав країну, в якій він є Президентом, то йому, очевидно, передусім треба подивитися на самого себе.

Кирило КУЛИКОВ, блок «Наша Україна — Народна самооборона»:

— Нічого нового в посланні Президента я не почув. Усі розмови про відкриті списки, мажоритарну систему і є основною причиною корупції. Бо купити округ, одного депутата-мажоритарника набагато легше, аніж партію. Ті люди, які сьогодні роблять на політиці статки, на банках, на рефінансуванні, будуть ховатися у парламенті, скуповувати округи. Ідея двопалатного парламенту — це палка з двох кінців. Про двопалатний парламент ще можна поговорити. Перша палата повинна бути партійна, там мають бути представлені партії, а сенатори обиратися від територій. Але двопалатний парламент — це шлях до федералізації держави. Адміністративна реформа потрібна, але чи потрібно її робити зараз, під час «війни», економічної кризи? Будь-які зміни політичної системи, навіть у правильний бік, матимуть негативні наслідки.

Нічого радикального про антикризові заходи в промові Президента я не почув. Скажімо, як рятуватимемо фінансову систему? Було сказано, що Національний банк врятував фінансову систему, а на мою думку, він її лише обвалив. Довіра до НБУ і банків у населення мінімальна. Може, Президент бачить і знає щось більше? Але я бачу цілком негативну роботу НБУ. Модель економічного розвитку не визначено, щодня приймаються якісь спорадичні заходи, численні опіки в країні просто заклеюють пластиром. Необхідно змінювати визначально напрями лікування — треба вживати радикальних заходів, адже ощасливити всіх не вдасться. Треба змінювати загалом модель економіки й економічне мислення.

Євген ЦАРЬКОВ, Комуністична партія:

— Президент чотири роки не приходив до парламенту, чим нагадує двієчника, який боїться приходити до школи, якщо не знає уроку. Може, я не дослухав чи неправильно зрозумів його промову, але почув тільки одне: вкладники, не забирайте гроші з банків, які розсипаються і в яких вводять адміністрації, і друга теза — скасувати мораторій на продаж землі та питання палат. Двопалатність парламенту — це, з одного боку, наївність, а з другого — питання диктатури влади. Ющенко хоче створити проамериканську владу сенаторів: верхня палата буде адміністративно підкорятися йому і він її ніколи не чіпатиме. Це буде фактично розширений секретаріат Президента, а нижню палату він буде готовий розганяти хоча б і через день. В. Ющенко хоче практично знищити статус Верховної Ради.

Президент фактично запропонував федералізувати Україну. Тим самим реалізується американський сценарій — буде Україна біло-синіх чи помаранчевих олігархів і фактично двопартійна система. Я не почув нічого про антикризові законопроекти.

Небезпечне й повернення до мажоритарної системи — сьогодні 90% громадян України не зможуть реалізувати свої конституційні права бути обраним, бо вартість проходження в окрузі недосяжна для рядової людини з середнім доходом і навіть для підприємця. Уже сьогодні маємо в парламенті 301 гривневого мільярдера, й парламент перетворюємо на клуб олігархів. Усі ініціативи Президента абсурдні, але якщо йому не вдасться їх реалізувати, він учергове розпустить парламент.

Сергій ГРИНЕВЕЦЬКИЙ, Блок Литвина:

— Не можу погодитися з оцінками банківської системи. У нас банківська система, як Ватикан — держава у державі. Діє безпрецедентна правова норма, яка забороняє органам виконавчої та законодавчої влади проводити перевірки банківської системи. Нескоординовані дії уряду та Нацбанку можуть поглибити економічну кризу. Активи НБУ на 1 квітня 2008 року становили 24 мільярди гривень, а на 1 жовтня 2008 року — 14 мільярдів. Де за півроку поділося 10 мільярдів гривень, при тому, що була ревальвація гривні?

Треба було приділити більше уваги у посланні зовнішньому становищу України і розкрити, як будемо виходити з проблемної ситуації у стосунках із Росією, коли від стратегічних партнерських стосунків перейшли до фактично геополітичних супротивників, що робитимемо навколо чорноморського регіону, як далі діятиме влада щодо євроатлантичної інтеграції після заяви віце-президента США Джона Байдена, що США на сьогодні не бачать перспективи розширення НАТО на схід, зокрема, до України та Грузії. Бо саме це за великим рахунком впливатиме на внутрішню ситуацію в Україні.

Референдум щодо двопалатного парламенту було проведено 2000 року. Інша річ, що ті політичні сили, які тоді не імплементували рішення референдуму, повинні взяти на себе певну відповідальність. Запровадження двопалатного парламенту — це зміни до Конституції, це процедура, але ми поступово підійдемо до цього. Бо в нас справді Україна така різнополюсна, що, звичайно, треба прислухатися до представників регіонів, які могли б знаходити консенсус і зшивати державу, а не розколювати її.

Записала Юліана ШЕВЧУК.