Валентина Земляна 14 років тому наважилася на кістково-пластичну операцію.
— У мене з дитинства, — каже пані Земляна, — патологічний прикус. Звичайно, хотілося це змінити. Тож і пішла до новоствореної клініки. Але мені там не допомогли, а тільки скалічили, зробили інвалідом. Після першої операції виникли ускладнення: в мене не закривався рот. Зробили другу — й відтоді ось уже 14 років я щодня відчуваю такий біль, наче в ясна штрикають голкою.
Жінка переконана: причина її сьогоднішніх мук — недбалість і халатність лікарів. Утім, довести в суді це не може.
— Під час усної розмови мені кажуть, мовляв, це лікарська помилка. Коли робили операцію, щось сталося, і мій сьомий зуб ліг жувальним боком до язика, а корінням до щоки. Але письмово це підтверджувати відмовляються, — розповідає пані Валентина.
Наразі їй потрібно робити третю операцію, але вже за межами країни. Адже вітчизняні лікарі братися за її випадок відмовляються.
— Операція дорога, таких грошей у мене немає. Сказали: шукайте спонсорів. Я ж і вирішила стягнути кошти з того, хто мені таке зробив. Утім, якимсь дивом у моїй медичній картці з’явилися нові діагнози, нові хвороби, які не підтверджують наслідковий зв’язок із операціями, — каже постраждала.
А от Олена Ященко уже майже чотири роки намагається довести, що її хвороби (екзема руки та залізодефіцитна анемія) — профзахворювання. За роки роботи малярем в неї двічі ставалося токсичне отруєння. Утім, як виявляється, роботодавець за собою провини не відчуває.
— Я тридцять разів зверталася до Генеральної прокуратури, двадцять — до Президента, але жодної відповіді не отримала. Хочу почати лікувати свою кров, але не маю на те коштів, — бідкається жінка.
Потерпілим улаштували прес-конференцію у столиці, щоб привернути до їх проблем увагу центральної влади й перевірити дії місцевих
«колег» на правомірність.
