Стан жалюгідний, а яка перспектива збереження видів, тварин, птахів і риб, що залишилися в Україні?

Передмова однієї із книжок-сестер, презентація яких нещодавно відбулась в Інституті зоології НАН України, починається такою фразою: «Час настійно вимагає ретельного аналізу й узагальнення матеріалів про ресурси рослинного і тваринного світу України».

І далі автор книжки «Тваринні ресурси України у світлі стратегії стійкого розвитку» доктор біологічних наук, професор Сергій МежжерІн стверджує: «Хоч як парадоксально, але дуже серйозні та негативні зміни тваринних ресурсів України відбулися за час державної незалежності, тобто за останні 15 років. Саме в цей період улови й, дуже ймовірно, запаси риби у водах України залежно від водойм зменшилися в 2—2,5 разу, а чисельність популяції копитних — майже вдвічі...

Дедалі очевиднішою стає біологічна катастрофа, що насувається, пов’язана зі зростаючими темпами вимирання й скороченням чисельності біологічних видів».

Ставлячи собі запитання, а як в Україні з перспективами використання тваринних ресурсів стосовно впровадження стратегії стійкого розвитку, автор відповідає: «Ніяк». І пояснює свою таку коротку і неприємну відповідь так: «І річ тут навіть не в тім, що в цьому напрямі нічого не робиться на державному рівні, і навіть не в тім, що цих самих тваринних ресурсів практично не залишилося, а в тім, що руйнування середовища перебування в Україні таке велике і процес цей пішов так далеко, що на уламках природного середовища просто неможливо створити практично значиму продуктивність».

Книжка відомого еколога Володимира Борейка «Етика і практика охорони біорозмаїття» — це своєрідний аналіз охорони тваринного та рослинного світу, що залишився, з позиції екологічної етики. Автор аналізує причини жорстокості людини до диких тварин і рослин, виступає на захист так званих «шкідливих тварин» — вовків, лисиць, сірих ворон.

Треба зазначити, що Володимир Борейко відомий своєю активною діяльністю не тільки як директор Київського еколого-культурного центру, а й як автор багатьох книжок з охорони природи. У 2005 році він видав монографію «Етика і менеджмент заповідної справи».

— Працюючи над цією книжкою, — підкреслює автор, — я помітив, що екологічна етика, теоретична база якої зародилася ще наприкінці XІX—XX століть, етичне відношення до диких тварин, рослин, мікроорганізмів досі залишаються «білою плямою». Учені зоологи та ботаніки, практики природоохорони не звертають уваги на моральні проблеми захисту дикої фауни і флори. А тим часом дикі тварини і рослини як і раніше потерпають від величезної шкоди, завданої людиною.

В. Борейко наводить такі цифри. Якщо в Україні в 2000—2005 роках щорічно в містах комунальні служби відстрілювали близько 156 тисяч безпритульних собак і кішок, то під час полювання щорічно в Україні гине близько 3,5 мільйона диких звірів і птахів, до того ж величезна кількість мисливських тварин зустрічає свою смерть у страшних муках як подранки або потрапивши в капкани, пастки.

Автор стверджує: відношення дітей і підлітків до природи, до тварин значною мірою слугує індикатором їхньої поведінки в суспільстві. У всіх країнах СНД (крім України) немає навіть закону про захист тварин від жорстокого поводження. Росія, Україна та Білорусь, інші країни дуже відстають від європейських держав у царині екологічної етики. Тому потрібно почати найенергійніші заходи, щоб хоча б скоротити це відставання.

Сергій Межжерін (ліворуч) і Володимир Борейко зі своїми книжками.

Фото Анатолія СЕЛЕНТІЯ.

P. S. Нещодавно декілька екологічних організацій подали в суд на уряд нашої країни за затягування на п’ять років третього видання Червоної книги України. Адміністративний суд Києва прийняв до розгляду судовий позов й обіцяє розглянути його у квітні поточного року.