Схаменіться, брати мої...

Нині головну нішу в реалізації сільськогосподарської продукції заповнили посередники, а простіше — перекупники, котрі восени заїжджають до сіл великими фурами і за безцінь «загрібають» вирощене важкою працею. В ліпшому разі пропонують на обмін південні культури: баштанні, помідори-баклажани, цибулю, здебільшого, за явно завищеними цінами, або інші продукти харчування. Й селяни, від безвиході, погоджуються на такі умови. Цікаво, що, від’їхавши якусь сотню кілометрів, продають щойно придбану продукцію навіть удвічі-втричі дорожче.

Це ж стосується і продукції тваринництва. Городенківський сирзавод приймає молоко в мешканців району по 1,1 гривні за літр. Свинину в «живій» вазі приватні заготівельники беруть по 18 гривень за кілограм, яловичину — по 10.

Мешканка села Торговиці Городенківського району, що на Івано-Франківщині, Галина Пасенюк, бідкається: доходу від 2,8 гектара землі не отримали ніякого. Торік зробили ставку на вирощування моркви та столового буряку, бо ціни на ринку на цю продукцію тоді були високі, 5—7 гривень за кілограм. Закупили дороге голландське насіння, трудилися з синами, залучали сторонню допомогу. Й урожай видався на славу! Але не було де збути восени, то закопали в кагати на городі, а 36 мішків знесли до підвалу. Сини нині дорікають: якщо порахувати, скільки разів ту ж моркву перебирали, то така образа на таке господарювання... А ще тепла зима «допомогла» справитися з урожаєм: уся морква в кагатах зогнила, вибрану ж із підвалу потроху продають на місцевому ринку, везучи щодня за чотирнадцять кілометрів, але за мізерною ціною, по гривні за кілограм. За стільки ж — буряк, капусту. Молоко приймають по 1,1 гривні за літр, на ринку трохи дорожче, але мало беруть: район сільськогосподарський. Отак виручать якихось сто гривень, і то ж не чистого доходу, а задля них півдня треба простояти і в мороз, і під дощем. Вирощують ще кормові буряки, зернові культури, бо годують восьмеро свиней, двох корів, теля, курей, кролів. «Отак, як впрягаємося з досвітку — і до вечора без спочинку. А яка віддача? Синам ніде працювати, в центрі зайнятості на облік не брали, то рятує лише те, що чоловік їздить на заробітки до Одеси. Каже, що всі його зароблені гроші я в землю закопую. І без користі... Я б із задоволенням пішла кудись на роботу, та що в селі знайдеш? А лишати сім’ю і їхати за кордон так не хочеться...»

— Справді, — зазначає з цього приводу заступник начальника управління агропромислового розвитку Городенківського району Івано-Франківської області Іван Пронич, — нині ринок сільгосппродукції практично заповнений: й овочами, й цукром та зерном, й м’ясо-молочною продукцією. Звичайно, для міського мешканця низькі ціни вигідні: в умовах нинішньої кризи можна якось прожити бодай на овочах. А от сільські господарі доходу від своєї праці, на жаль, не отримали, хоч торік добре спрацювали. І якщо й реалізовано частину зібраного врожаю та вирощеної худоби і свиней, то за не зовсім прийнятною ціною. Виручені кошти не компенсували матеріальних затрат і трудових ресурсів, бо посередник заробляв на готовому товарі той прибуток, який мав би залишатися в товаровиробника. Наприклад, собівартість літра молока — 1,4—1,5 гривні, а заготівельна ціна від приватного сектору в регіоні на кінець березня — 1—1,2 гривні.

Цікаво, в сусідньому Тлумацькому районі орендує значні площі фермер з Німеччини, який зареєстрував господарство в своїй країні й отримує звідти дотацію на вирощування сільгоспкультур в Україні, зумівши довести, що збуває її до країн Євросоюзу. Бо в Німеччині, як і в багатьох інших країнах, дотують гектар обробленої ріллі, а не вирощування конкретної продукції. Господарі самі вирішують, що виробляти, й орієнтуються на замовлення, а не на очікувані дотації, або ж є певні обмеження на якусь продукцію, щоб не допустити перенасичення ринку.

У нас же спостерігаємо іншу політику. Незначні компенсації спонукають збувати продукцію тваринництва переробним підприємствам за заниженими цінами. За молоко з дядьківських дворів і раніше заготівельники платили небагато, а цьогоріч селянин додатково недоотримує 18—20 копійок на кожному літрі, бо скасовано нульову ставку податку на додану вартість. Це призводить до зменшення поголів’я корів і, відповідно, обсягів заготовленого молока місцевим сирзаводом — єдиним великим промисловим підприємством району. А тим часом, на жаль, великі гроші перекочовують з державної кишені до потужних товаровиробників, які отримують такі компенсації. І «горючкою» за пільговими цінами (3,8 грн. за літр) користуються здебільшого великі господарства — власникам одного трактора невигідно їхати на нафтобазу до Надвірної за сотню кілометрів, яка на Прикарпатті має договір на поставку пільгового пального. Далі. Буряківництво дотують лише тим товаровиробникам, які вирощують солодкі корені за так званою квотою А, тобто одноосібника від цього процесу відсторонено. А в сусідній Польщі, наприклад, підтримують навіть дрібні селянські господарства. Який результат цієї політики, можуть бачити наші краяни, котрі часто працюють на виробництві польської продукції й отримують непогану зарплату. Українське село ж загнане в безвихідь. І в цьому контексті — з квітня кожна свиня, перш ніж потрапити на ринок чи на переробне підприємство, має бути проідентифікована. Знову ж таки, свині в одноосібника «дорожчі», бо ця процедура для нього коштуватиме 12 гривень, а господарство-юридична особа сплачуватиме 6,6. Збільшено також до шістдесяти гривень процедуру ідентифікації ВРХ. Помилкою було збільшення виплат державної підтримки за зданий молодняк ВРХ та свиней, що спричинило значну заборгованість у 2008 році, яка в районі становить 365 тисяч гривень. Якщо влада в Києві й далі сприятиме такому шляхові розвитку сільськогосподарського краю, то доречно згадати слова Тараса Шевченка: «Схаменіться, брати мої, бо лихо вам буде...»