Що краще: дорого грітися чи безплатно мерзнути?

Житомирянин Іван Деркач тривалий час судиться з Житомирською міськрадою. Вищий адміністративний суд уже також розглядав це питання й повернув на повторний розгляд. Проміжний етап цих затяжних баталій, що беруть початок 2006 року, зводиться на даний момент до таких слів з постанови Корольовського районного суду обласного центру: «Позов задовольнити. Визнати незаконним рішення 14-ї сесії 24-го скликання Житомирської міської ради №256 від 10 вересня 2003 року в частині введення абонентської плати з теплопостачання незалежно від фактично наданих послуг». Це все. Далі йде стандартне положення про порядок оскарження цієї постанови в Київському апеляційному адміністративному суді. Ніхто не сумнівається, що цей процес із низки причин розтягнеться надовго. Тож до фінішу судової тяганини ще далеко.

Конфлікт з довгою бородою

Тим часом — невизначеність. Бо в Житомирі трактують цю постанову суду по-різному. Повторюється ситуація як із класичним «стратити не можна помилувати».

Оскільки не тільки у страху, а й у радості очі великі, настрій більшості можна передати заголовком з місцевої газети: «Громада перемогла. Суд визнав незаконною абонентську плату за тепло в Житомирі». Від надмірного сподівання, що платити треба буде менше, автор тієї публікації не звернув увагу на другу частину речення з постанови суду, тобто поставив крапку «достроково», що викривило суть документа: визнано незаконним не взагалі рішення міськради про введення абонплати, а «в частині введення абонентської плати з теплопостачання незалежно від фактично наданих послуг». А це можна трактувати і так: якщо послуга не надається, в разі компенсації потрібно враховувати також абонплату.

Історія ця розпочалася так давно, що в мотивуючій частині судової постанови читаємо як виправдання, чому суд узявся розглядати цей позов: «Позивачем не пропущено строк звернення до суду по захист свого права, оскільки про рішення 14-ї сесії 24-го скликання Житомирської міськради за №256 від 10.09.2003 року він дізнався із засобів масової інформації в лютому 2006 року». Для більшої достовірності тут ще потрібно було б додати, що й квитанцій, які щомісяця доставляє споживачам «Житомиртеплокомуненерго», позивач понад два роки не читав, адже треба віддати належне цьому підприємству: воно щоразу чітко розшифровує, скільки і за що нараховує грошей.

За п’ять із гаком років тему тієї злощасної «абонплати» за тепло геть заполітизували — хто тільки не обіцяв її ліквідувати!

Нагадаємо: за послуги теплопостачання в часи СРСР ми розраховувалися дуже просто. Усю суму, яку мали заплатити за рік, нам ділили на 12 місяців, і ми вносили її рівними частками. Коли вартість енергоносіїв стрімко злетіла вгору, одразу стала вилазити боком недосконалість цієї системи. Адже в опалювальний сезон підприємство «Житомиртеплокомуненерго» отримувало замало грошей, щоб розрахуватися за газ. Треба було якось збалансувати надходження коштів від споживачів цієї послуги з витратами підприємства.

У 2003 році в Житомирі обрали такий варіант. У тепловиків є витрати, які більш-менш стабільні протягом усього року. Їх підрахували, розбили споживачам на 12 місяців і назвали це платою за обслуговування котелень і тепломереж, або скорочено — абонплатою. А є витрати, які властиві тільки для опалювального періоду (передусім це вартість самого газу та електроенергії). Їх розбили на шість місяців і теж визначили, скільки кожен має платити в розрахунку на квадратний метр. Виходило, що протягом усього року у квитанціях проставляють суму так званої абонплати. А в опалювальний період додається ще й сума за тепло.

Ось і вся «музика». Хоч як крути, а є певний обсяг затрат, які протягом року має зробити «Житомиртеплокомуненерго». І ця сума не зміниться від того, як її поділити між споживачами: тільки на 6 місяців чи на 12 або так, як зробили 2003 року в Житомирі, — пропорційно до потреб тепловиків у коштах.

Правильність формування тарифів скрупульозно перевіряють. На початку 2007 року навіть з’явився протест прокурора на невідповідність вимогам чинного законодавства тарифів на теплопостачання (щоправда, не для населення, а для бюджетних організацій). Порушення полягало в тому, що до складових тарифу внесли вартість проїзних квитків для деяких категорій працівників «Житомиртеплокомуненерго». Виявилося, що протест задовольнити дуже складно, бо якщо вартість тих проїзних поділити на квадратні метри, вийде, що на кожен припадає по одній десятитисячній копійки. Спробуйте таку суму відмінусувати від вартості опалення одного метра! Більше порушень прокуратура не знайшла.

Що додати, що відняти...

У мотиваційній частині постанови суду привернула увагу така теза: «На момент прийняття зазначеного рішення Житомирською міською радою та на даний час відсутня методика, розроблена центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання, що передбачала б щомісячне нарахування абонентної плати за обслуговування тепломереж та ще без залежності від фактично наданих послуг». Читаючи таке, просто дивуєшся. Невже й справді в Житомирі придумали щось таке, що ні в які рамки не лізе, а сила-силенна контролюючих організацій уже понад п’ять років на це заплющують очі? Щоб переконатися, наскільки все навпаки, вистачило кількох хвилин. Досить було підключитися до Інтернету й набрати в пошуковій системі слова «двоставковий тариф теплопостачання», як потрібний документ одразу знайшовся. Ще 8 вересня 2000 року Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України видав наказ №191 «Про затвердження Правил розрахунків двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду». 2 листопада того ж року він зареєстрований в Міністерстві юстиції України. До речі, розроблено той документ на виконання Указу Президента України від 19 серпня 1997 року та розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 січня 2000 року. Ось початок третього пункту цих правил:

«3. Структура двоставкового тарифу.

Плата за одиницю приєднаного теплового навантаження включає в себе умовно-постійну частину витрат теплопостачальної організації на виробництво, транспортування та розподілення теплової енергії. Плата за фактичний об’єм спожитої теплової енергії компенсує умовно-змінну частину витрат теплопостачальної організації». Далі — все в подробицях, з формулами.

Серед документів, які узаконюють двоставковий тариф, — і постанова Кабінету Міністрів від 24 жовтня 2007 року №1267, підписана Віктором Януковичем.

Валерій Чудовський, який представляв у суді інтереси Івана Деркача, згоден з тим, що численні перевірки не виявили жодних порушень під час формування тарифу на опалення. Водночас доводить:

— Ми вважаємо, що двоставковий тариф — це тариф мінус аванс, який ми платимо влітку, бо ті гроші, що їх ми сплачуємо в міжопалювальний період, якимось чином повинні нам повертатися в період холодів. А міська влада вважає, що замість знака мінус треба поставити знак плюс.

Отже, тарифом він вважає тільки... частину тарифу. У Валерія Аркадійовича оригінальний підхід до арифметики. Як його послухати, то виходить, що тариф — це коли від суми затрат на газ і електроенергію відняти затрати на зарплати працівникам, на податки, ремонт труб тощо.

Торік, як стверджують керівники «Житомиртеплокомуненерго», рівень оплати послуг теплопостачання становив 95 відсотків. З початку нинішнього року дисципліна платежів різко впала. Далеко не все можна списати на кризу. Така ось агітація теж відіграє свою негативну роль.

Житомир — не в Криму, а на півночі

Складається враження, що дехто був би радий, якби і в Житомирі події розгорталися, як у Криму. Про ситуацію в АРК наша газета вже писала. А тепер про те, в чому вбачає корінь проблеми «Крымская правда». Цитата з публікації в номері цієї газети за 13 лютого має пряме відношення до теми розмови про двоставковий тариф.

«Суть проблемы не столько в конкретных должниках, сколько в самой системе расчётов между потребителями, теплоснабжающим предприятием и газопоставляющей компанией. Дело в том, что тепло мы получаем в течение нескольких месяцев отопительного сезона, а платим за него частями на протяжении года. Однако «Газ Украины» требует от «Крымтеплокоммунэнерго» полной ежедекадной платы за потреблённый газ. Поэтому даже если в начале года потребители полностью оплатят тепло по существующим тарифам, тепловики в лучшем случае получат только половину требуемой суммы. Изменить ситуацию может введение двухступенчатых тарифов, когда потребителям придётся платить за отопление всю сумму сразу, но в этом случае может возникнуть вопрос: кому? Ведь резкое повышение коммунальных платежей в несколько раз может вызвать социальный взрыв такой силы, что он в прямом смысле слова сметёт местные власти, эти тарифы утвердившие».