Велосипед-ялинка

Із них 154 — неонові, 31 електролампочкою викладено сердечко, закріплене позаду сидіння, ще чотири лампочки освітлюють колеса, на рамі з обох боків різнокольоровим світлом виграють 176 стратоскопів. Звуковий сигнал на велосипеді такий, як на автомобілях ДАІ. Ще й сирена під’єднана. Хлопець каже, що всі ці «прибамбаси» не для краси. Вони дають можливість безпечно почуватися в дорозі, коли темно. На таке вдосконалення він витратив 1800 гривень. «Дорого! Але життя дорожче», — каже Максим.

Коваленко не лише вмілий майстер, у нього ще одне трохи незвичне захоплення — фотографуватися з відомими політиками і «зірками» сцени. Має в альбомі фото в обнімку з Тимошенко, на іншому знімку він тисне руку Януковичу, ще на одному Максима по-панібратськи обіймає керівник Вінницької області пан Домбровський.

Заповітна мрія Максима Коваленка — розшукати сестричку. Нещодавно він дізнався, що її усиновили італійці.

Злодюжки нахабно пограбували сироту

Удосконалювати свій гірський велосипед «Азімут-Скорпіон» Максим почав після того, як його збив легковик. Коли проїжджав біля центрального ринку (тоді мав велосипед «Мустанг»), на нього раптом наїхав легковий автомобіль. «Я рухався за правилами, — розповідає хлопець. — Потім це підтвердили інспектори ДАІ. Але що довелося пережити! Шофер вискочив з машини, схопив мене за футболку так, аж рукав відірвав. Хоч би спитав, чи боляче мені. Думав, що бити буде. Потім відкупив футболку, якусь дешевеньку взяв із секонд-хенду».

— Якби в мене був гучний сигнал, я б подав звук і, можливо, аварії не сталося б, — продовжує Максим. — Тому на новому велосипеді я одразу встановив звуковий сигнал. З часом замінив його на ще голосніший. І тепер подаю точно такі сигнали, як на машинах інспекторів ДАІ. Глухий почує...

Торік він працював на будівництві. Додому доводилося повертатися ввечері. «Ви б знали, як страшно їхати в такий час! — каже велосипедист. — Катафоти на велосипеді відбивають світло, але їх не завжди можна побачити. Бо маленькі. Тепер мій «велик» видно здалеку. Дехто з водіїв його об’їжджає за півтора-два метри. Та коли якийсь «лихач» намагається притерти мене, врубаю сирену і даішний сигнал — ураз відстають».

Перший велосипед у Максима вкрали. Нахабно. Серед білого дня. У Центральному парку культури і відпочинку у Вінниці його обступив гурт задерикуватих хлопців. Один із них ударив ногою по колесу. Інший відштовхнув Максима: «Дай проїхатися!». Хлопець і гадки не мав, що так можна вкрасти велосипед. То був святковий день. Поруч ходили люди. Нахаби ще трохи потримали його в тісному колі, а потім миттєво розбіглися, ніби їх вітром здуло. Майже два тижні після того Максим день у день блукав вулицями міста, сподіваючись побачити свого вкраденого двоколісного друга. «То був теж гірський велосипед, тільки простенький», — каже він. Але все марно. Не допомогла йому в цьому й міліція. Так хлопець із сиротинця отримав ще одну душевну травму. Зарадили йому в будинку сімейного типу на П’ятничанах, де він виховувався останнім часом. Господарі дали більшу частину грошей на придбання нового велосипеда, та й хлопець мав трохи своїх, які заробляв скрізь, де траплялася нагода. Так у нього з’явився ще один велосипед.

— У мене вже хотіли відкупити його, — каже Максим. — Але шкода продавати.

Минулого року під час святкування Новорічної ялинки з власником велосипеда-гірлянди не переставали фотографуватися вінничани. По-різному називають його розцяцькований велосипед. Чув навздогін слова: «Ялинка поїхала». Дехто каже: «Оце НЛО!». Даішники, буває, теж зупиняють. Роздивляються, що воно таке. Дехто з них уже впізнає велосипедиста. Та в нього нині думки більше зайняті не велосипедом. Хлопець з ніг збився в пошуках роботи.

Маму й тата вже розшукав, тепер хоче знайти сестру

Від будинку сімейного типу у мікрорайоні П’ятничани, де мав пристанище Максим, залишилася тільки будівля. Господарі виїхали до іншої країни. Трьох дітей узяли з собою. Решту розселили по людях. Максим нині тулиться на Старому місті в старенької 86-річної бабусі. Вона не одинока. Має дітей, онуків. Що його чекає далі, хлопець не може передбачити. Хвилюється, щоб якогось дня не опинитися на вулиці. Він уже достоту пізнав сирітського хліба. Після народження виховувався у дитбудинку «Гніздечко» у Вінниці, потім навчався у Ситківській школі-інтернаті Немирівського району. Закінчував навчання у Вінниці, у школі №3. Виховувався у згаданому вище будинку сімейного типу на П’ятничанах.

На життя заробляє там, де підвернеться робота. Найкраще платили на будівництві. Але тепер там роботи не стало. Продає газети, розносить рекламу. Зарплата дуже мала. Та й ту не завжди виплачують. Коли Максим подорослішав, став шукати батьків. Знайшов обох — і маму, і тата. Але що з того. Мама утримується в одному з психоневрологічних будинків. Вона хвора. «Коли зустрілися, навіть не знаю, чи зрозуміла вона, хто я для неї». З татом ситуація не набагато краща. Його Максим розшукав в одному із сіл Вінниччини. Горілка згубила чоловіка.

Під час цих пошуків хлопець довідався, що в нього ще були брат і сестра. Брат помер невдовзі після народження. А сестричку, виявляється, усиновила сім’я з Італії. «У мене була думка звернутися на передачу «Жди меня», — каже Максим. — Але не знаю, чи зможу я витримати таке, як там показують. Мені буде це дуже важко».

Купувати білети на концерти «зірок» йому нема за що. Він підстерігає їх на виході або біля автобуса. Щоб Гайтана повернулася обличчям до об’єктива його фотоапарата, хлопець вигукнув: «Гайтана! Ти так класно співаєш!». Співачка одразу озирнулася на голос. Він у Максима, як у дитини, приємний. У цю мить він і натиснув на кнопку фотоапарата. Поплавський трохи впирався, казав, краще сфотографуємося після концерту. Але щось роздумав і каже: «Ну давай, ставай уже поруч зі мною». На концерт улюбленої співачки Ані Лорак Максим купив квиток. Нашкріб 60 гривень. Однак йому не поталанило: захворів. Квиток віддав своєму товаришу — Богдану Супуну. Вони часто разом тусуються з фотоапаратами біля «зірок» і політиків. Богдан, хоч і молодший, йому тільки 14, але уже президент школи №3. Максим із гордістю розповідає про друга. «Якраз тоді у Лорак був день народження, — згадує Максим. — То я ще й листівку їй підписав. Богдан казав, що передав їй, але так воно чи ні, не можу сказати, бо не сам це робив».

Важче з політиками. У них більше охорони. Не так просто доступитися. «Попервах я пробував питати дозволу сфотографуватися в охоронців, — каже Максим, — але кожного разу мене відшивали подалі, і тоді я став робити по-іншому. Головне, діяти дуже швидко...»

— Нещодавно показували по телевізору, як журналіст кидав черевиком у Буша, — усміхається Максим. — Так це запросто і в нас зробити. Але ж я не дурень, щоб потім у каталажці сидіти. Політики всі однакові: гарно говорять і усміхаються тоді, коли руки тиснуть. А як приходиш на прийом, то стають іншими людьми. Забувають, що казали. Або просто багато обіцяють і нічого з того не роблять.

Минулого літа Максим майже два тижні провів у компанії з бабою Параскою. У Тернопільській області відбувалася зустріч із кардиналом з Ватикану. «Баба Параска хвалилася, що має номер телефону Ющенка і може будь-коли йому подзвонити, — каже Максим. — Я спочатку повірив. Але коли показав свої фотки із В’ячеславом Кириленком, вона каже: перепиши їх мені, бо я не фотографувалася з Кириленком. Я запитав, чи має його номер телефону. Каже: ні. Тоді я зрозумів, що і номера Ющенка в неї теж немає».

Під час зустрічі з кардиналом був обряд омивання в озері. «Коли баба Параска роздягалася, я зробив декілька знімків, — усміхається Максим. — Не знаю, чи ще хто має такі фотки напівроздягненої баби Параски».