У нього є свій локомотивобудівний завод, ціла колекція унікальних паровозів і тепловозів. Це багатство він створював своїми руками протягом двох десятків років, заклавши цеглинку майбутнього успіху ще в одинадцятирічному віці.

Іноземна техніка йому не цікава

Коли розмовляєш із Сашком Михайловим, тягне пофілософствувати. Цей юнак захоплює своїм нестандартним мисленням, що обеззброює впевненістю у своїй правоті й здатністю переконувати співрозмовника, одразу створюючи яскраві образи. Цього хлопця, мабуть, поцілував Бог, наділивши його не просто талантом, а й одержимістю, що відкриває дорогу до знань і успіху. Його нинішнє заняття, на перший погляд, зовсім не здається тією галуззю діяльності людини, що вимагає глибокої філософії. Якщо подивитися на Сашкові витвори, можна подумати, що це — звичайна технічна робота, виконана на найвищому рівні. Але якщо замислитися над суттю того, що він робить...

За фахом Сашко — інженер-конструктор. Свого часу працював у компанії «Луганськтепловоз», а сьогодні створює міні-копії залізничної техніки, випущеної заводом протягом всієї своєї історії. Колись це було захоплення, сьогодні воно стало головною справою життя, що дедалі більше надихає.

Гудок паровоза Сашко вперше почув у трирічному віці. Його дід працював збирачем вагонів на залізниці й одного разу вирішив покатати онука на потязі. Хлопчик прислухався до стукотіння коліс, які відміряють швидкість, дивився на пейзажі, що пробігають за вікном. Можливо, ця поїздка й визначила його професію. Родина жила недалеко від заводу, тож увесь вільний час Сашко з друзями проводив на заводській території. У сім років за зовнішнім виглядом він міг назвати серію тепловоза й навіть приблизну дату його випуску. А в 11-літньому віці виготовив свою першу модель у масштабі 1:87. Це був дореволюційний вагон. Спочатку моделі служили іграшками. Юний конструктор навіть став створювати цілий завод, встановлюючи на столі точні копії основних виробництв. З віком захоплення не змінилось, а навпаки — вдосконалювалося, стало високим професіоналізмом. За 25 років міні-копія «Луганськтепловоза» розрослася й займає майже половину кімнати. Ось чавунно-ливарний цех, вагонне депо, система газоочищення, заводські труби. На залізничних коліях вишикувалися пасажирські дизелі, вантажні вагонетки й навіть списані на метал вагони. На цій території є й «кабінет» «директора, конструктора, інженера, зварника й маляра» Олександра Михайлова.

Іноземна техніка Сашкові не цікава. Він вважає, що вона — півняча, глянцева, яскраво розфарбована, але ця показна святковість нічим не виправдана. У вітчизняної техніки, на думку Олександра, інтелектуальна складова набагато вища й «заділиста». У тому розумінні, що в ній залишений великий заділ для можливості модернізації й довговічності. Нашу техніку спроектовано з більшим запасом міцності. Наприклад, тепловоз 2ТЕ126 дуже довго триматиме планку «конструктивної молодості». Це той ступінь тепловозобудівної науки, що досі ніхто не перевершив і навряд чи перевершить ще через років 30—35.

Головне — надійне відчуття правдивості

Процес створення міні-паровозів — це дуже важка праця. Уявіть собі, що в маленький зразок розміром 20—6—4 см потрібно вмістити близько 2 тис. деталей. А всі вони зроблені з паперу й пластмаси.

— Береться креслення, — розповідає Олександр, — зазвичай я креслю сам або використовую заводські ескізи. Тепловоз складається із двох частин — ходової і кузова. Ходова частина — це штампована пластмаса, зварена суцільно. Я її обладную тяговим двигуном і гальмовою системою. Роблю кузов. Потім усе збирається й фарбується. Основні помічники в роботі — шевський ніж, клей ПВА, пара лінійок і кілька спеціальних ножиць. Колекціонери — дуже вимогливі люди. Вони хочуть, щоб міні-моделі були точною копією реальних машин. Одне слово, щоб і кіптява була, і іржа, якщо треба, — й потертості. Щоб відтворити дизельні задимленості, я, наприклад, плавлю пластмасу й тримаю виріб над кіптявою доти, доки він як слід «не засмагне» А щоб досягти зношеності вагона або машини, занурюю їх у доменний пил.

У своїх міні-моделях Олександр повторює кожну деталь тепловоза. Чи варто переслідувати таку точність, якщо роботу не можна розібрати на частини, заглянути всередину?

— Я знаю, що там є всі вузли й агрегати, і ті, хто мені замовляє роботу, знають про це також. Дуже важливий сам факт існування всього устаткування, бо тільки так створюється надійне відчуття правдивості моделі, — відповідає Олександр.

Привіт від Михайлова!

Кажуть, що паровозики Михайлова можна побачити майже в кожному кабінеті начальників «Укрзалізниці», а також Міністерства транспорту України. А ще вони прописалися в дирекції іракських залізниць і у деяких відомих політиків. Наприклад, у російського прем’єра Володимира Путіна, екс-президента України Леоніда Кучми і навіть у Клінтона. Щоправда, американському екс-президентові Сашкову модель подарували на міжнародному залізничному конгресі, коли він уже не обіймав свій високий пост. Кучмі зробили презент під час його візиту на «Луганськтепловоз» у 2000 році, а до Путіна потрапив паперовий брат-близнюк пасажирського тепловоза ТЕП-70 російського коломенського тепловозобудівного заводу, всередині якого заховано близько 2 000 тис. деталей.

Сьогодні у задумах Олександра — створення ще одного проекту: тепловоза майбутнього. Річ у тім, що свого часу заводські розроблювачі разом із Всесоюзним науково-дослідним тепловозним інститутом працювали над створенням атомовоза. Думали якийсь час і про створення тепловоза, що працював би на карбаміді. На жаль, час розставив свої акценти. На щастя, в архіві Сашка є ці проекти й розробки, тому не виключено, що незабаром зможемо побачити ці машини майбутнього у залізничному «депо» Олександра Михайлова.

Луганськ.

Фото Вадима ЛІСНОГО.