У 50-х роках минулого століття в містах України почав зароджуватись «цивілізований спосіб» утилізації побутових твердих відходів (ПТВ) у вигляді організованих на околицях звалищ, які назвали санітарними полігонами. До цього кожен позбавлявся від сміття на свій розсуд. Хто накопичував, а потім вивозив у яри, лісосмуги, ліс, інші закопували його на власному обійсті. Звісно, за обладнанням і культурою обслуговування санітарні полігони не відповідали технічним нормам. Проте цінний досвід зумовив наприкінці 60-х — початку 70-х на державному рівні вирішити питання організації санітарних полігонів у всіх містах і населених пунктах міського типу.

Віднедавна утилізація ПТВ стає вигідним бізнесом. Тут неприємні запахи органічного розкладу забиваються «доларовим дезодорантом». Захоронення на сучасних полігонах тонни сміття коштує від 20 доларів (Іспанія, Фінляндія) до 90 доларів (Норвегія), а спалювання — від 50 (Іспанія, Фінляндія) до 130 доларів (Німеччина).

Постійне зростання цін переробки відходів стимулюється розвитком екологічної культури населення, усвідомленням, що Земля для нас і наших нащадків одна, а тому чистота її річ не менш важлива, ніж забезпеченість хлібом та предметами ширвжитку. Як наслідок — удосконалюється екологічне законодавство, зростає рівень вимог, виконання яких потребує значних виробничих витрат і сучасного лабораторного обладнання. За таких умов колись примітивне звалище переростає в потужне промислове виробництво.

Не дивно, що в розвинених країнах поряд із сучасними полігонами вже на початку 80-х років почали з’являтись сміттєпереробні (СПЗ) та сміттєспалювальні (ССЗ) заводи, обладнані високотехнологічною очисткою від надзвичайно шкідливих викидів типу диоксинів, важких металів, отрутохімікатів та інших забруднювачів грунту, води та повітря.

Як правило, боротьба за чистоту міст активізується в передвиборний період. Тоді практично кожен претендент на посаду міського голови наводить разючі приклади антисанітарії в місті й запевняє мешканців, тобто виборців, що під час його правління за сприяння інвесторів все кардинально зміниться. Щоправда, один інвестор найбільш цінну частину сміття (телевізори, холодильники, пральні машини та інші цілі вироби і метали) забере собі, а решту — спресує і залишить комусь на втіху. Інший може одразу виготовляти нафту, газ, електрику. Одне слово, хто на що здатен. І, знову як правило, замість старого звалища зроблять таке саме нове, але подалі від міста, ближче до села, щоб у момент перерізання стрічки організувався селянський «бунт» і «новобудова» пішла в небуття.

Про цінність сміття, на яке накинули око інвестори, свідчать розрахунки, зорієнтовані на місто із стотисячним населенням. Протягом року воно накопичує: паперу і харчових відходів — 21,7 тис. т, скла — 2,8 тис. т, текстилю — 2 тис. т, металів — 1,6 тис. т, деревини —1,2 тис. т, пластику — 1,2 тис. т, гуми та шкіри — 1,2 тис. т, інших — 4,8 тис. т; всього — 34,6 тис. т (146 тис. куб. м). Умовно — це курган заввишки 20 м і з основою 1,5 га.

Кожна держава вибирає свій шлях, найбільш відповідний для її географічних особливостей, економічних можливостей і національного менталітету.

Україні, що переживає кризу, під час якої неодмінно зросте кількість непотребу у вигляді етикеток, упаковок тощо, необхідно правильно зорієнтувати свій стратегічний напрям у розв’язанні проблеми. Нині це робиться спонтанно, за індивідуальними вподобаннями того чи іншого керівника міста.

Гадаю, слід загострити увагу на прикладі Японії, характерною рисою якої є творче вирішення національних проблем, зокрема, і з утилізацією ПТВ. Там вони накопичуються в гаванях і з часом стають береговою основою, за рахунок якої країна територіально приростає. Це, погодьтеся, найраціональніше рішення, яке цілком унеможливлює сміттєву кризу.

Для України досвід Японії має стати магістральним ось чому. Території нам вистачає і надто невпорядкованої. Ми не обділені корисними копалинами, після видобутку яких залишаються численні кар’єри. Отож пропоную алгоритм розв’язання проблеми на основі здійснення у повній відповідності з вимогами Земельного кодексу відкриття нових і закриття старих (відпрацьованих) звалищ:

Перше. Відкриття нового санітарного полігона вирішується з одним із гірничодобувних підприємств міста або району на основі договору про сумісну ліквідацію кар’єрних виробок і приведення ландшафту до природного стану (статті 166, 211 ЗК).

Друге. Закриття старого полігона звалища слід провести за варіантами: консервації (ст. 172 ЗК) та ліквідації (ст. 166 ЗК).

Цей проект виключає пошук іноземного інвестора, ним виступає підприємство, яке має безальтернативно рекультивувати порушені землі за кошти, що входять до собівартості продукції і є джерелом постійних надприбутків.

І останнє. Енергетичний потенціал ПТВ — це джерело альтернативної енергії. Так, уся енергетична частина відсотків у натуральному вигляді для стотисячного міста становить 28,1 тис. т; в абсолютно сухій речовині — 16 тис. т, що еквівалентно 40 т вугілля, 5,6 тис. куб. м газу, якого вистачить для опалення триповерхового 25-квартирного будинку загальною житловою площею 1,1—1,2 тис. кв. м протягом місяця.

Для довідки. Ліміт споживання газу одним із флагманів вітчизняної промисловості АТ «Подільський цемент» становить 1,2 млн. куб. м на день.

Ігор РИХЛІВСЬКИЙ, завідувач кафедри землеробства Подільського державного аграрно-технічного університету, професор.

Кам’янець-Подільський

Хмельницької області.

ДО РЕЧІ

Інвестори зі Швеції готові розщедритися на 20 мільярдів євро, які протягом двох років використають на виробництво альтернативних видів палива. Стокгольм має колосальний досвід у реалізації проектів у сфері диверсифікації енергетичних ресурсів. Поки що в Україні частка альтернативних джерел енергії становить, за твердженням Прем’єр-міністра, лише 0,83 відсотка. А в окремих європейських країнах — близько 25 відсотків.

Шведи планують вкладати кошти, зокрема, у будівництво заводів з переробки побутового сміття й виробництво біогазу. Крім того, вони протягом чотирьох років виділятимуть по 20 мільйонів євро щорічно на реалізацію проектів з підвищення енергоефективності й захисту довкілля. А тим часом столична влада має намір упорядкувати збір і переробку побутових відходів. Для цього нещодавно в міськдержадміністрації створено робочу групу, яка і шукатиме ефективні шляхи перетворення сміття на електричну і теплову енергію. Що в підсумку має скоротити видатки на вироблення енергоресурсів.