Одразу три теплоходи ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» були заарештовані під час заходу в морські порти Туреччини. Йдеться про судна «Василь Шукшин», «Сергій Грицевець» та «Ілля Сельвинський». Донедавна українські теплоходи борознили морські простори в рамках підписаного пароплавством наприкінці 2007 року договору з кіпрською компанією про передання суден у бербоут-чартер.

Однак кіпрська компанія перестала виконувати умови договору з «Українським Дунайським пароплавством», заборгувала 400 тисяч доларів, які мали піти на ліквідацію заборгованості з виплати заробітної плати працівникам пароплавства. А на завершення кіпріоти без узгодження з українською стороною передали три теплоходи в операторське управління іншим компаніям.

Поточна заборгованість із виплати зарплати працівникам пароплавства перевищила 5 мільйонів гривень. І можна зрозуміти ті сподівання, які пов’язували в Ізмаїлі, де розташована штаб-квартира пароплавства, з надходженням грошей від бербоут-чартеру трьох теплоходів. А замість них — арешти суден.

Борг теплохода «Сергій Грицевець» судноремонтній верфі становить 500 тисяч доларів, «Василь Шукшин» заборгував 150 тисяч доларів. Екіпажі арештованих теплоходів, а укомплектовані вони переважно громадянами України, тримаються з останніх сил: запасу продуктів залишилося мінімум, виникають проблеми з питною водою.

Призначеному буквально днями керівникові «Українського Дунайського пароплавства» Вадиму Сухоненку в спадщину від попередників дісталися тільки найгостріші проблеми. Якщо говорити відверто, найбільше колись на Дунаї пароплавство перебуває в стані агонії. Із трьох тисяч моряків, які працюють там, нині у рейсах — усього 300 чоловік. З 600 суден, які становлять флот, 100 теплоходів практично виведені з експлуатації. А витрати на їх утримання становлять 6,5 мільйона гривень.

Незадовільний технічний стан застарілого флоту не дає змоги «Українському Дунайському пароплавству» вести боротьбу за фрахтування суден і конкурувати з європейськими судноплавними компаніями, які працюють на Дунаї.

Голова профкому берегових підрозділів пароплавства Валентина Селезень розповідає, що більша частина флоту нині у простої, на його утримання витрачаються величезні кошти. Ніхто не чує голосу трудового колективу, ніхто не бажає йому допомогти. За словами профспілкового лідера пароплавства, єдиний вихід із катастрофічної ситуації — це продаж застарілого флоту.

Хто має, хто може дати дозвіл на продаж теплоходів? Голова правління — президент ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» Вадим Сухоненко каже, що ще наприкінці 2008 року керівництво пароплавства почало у Міністерстві транспорту й зв’язку України процедуру повторного узгодження продажу чотирьох суден — «Ришкани», «Дунай», «Юнга», «Ружани». Однак досі конкретного рішення з цього питання немає.

На думку працівників «Українського Дунайського пароплавства», з якими вдалося поговорити, сьогодні йдеться про штучну процедуру банкрутства державної судноплавної компанії. Якщо це станеться, то Україна остаточно втратить статус морської держави. Свого часу, коли Мінтранс очолював Микола Рудьковський, «рятувати» пароплавство на береги Дунаю з Луганська прибула «міцна команда професіоналів», котра почала методично доводити підприємство до кризового стану. Саме варяги з Луганська дали дозвіл на підписання контрактів зі здавання морських суден у бербоут-чартер. Більше того, луганські гінці, дехто з яких тільки в Ізмаїлі вперше побачив морські судна, виступили ініціаторами бербоут-чартерного процесу. Судна віддавалися в операторське управління за сміховинними ставками ненадійним партнерам. Така «сухопутчина» відносно морської галузі й привела зрештою до того, що українські теплоходи стали арештовуватися в турецьких портах.

До середини квітня можуть залишитися без роботи близько 20 відсотків працівників пароплавства Ізмаїла, де ця компанія сьогодні є основним бюджетоутворюючим підприємством. Ця звістка стала шоковою інформацією.

Ланками одного ланцюга, ім’я якому — «знищення пароплавства», стали: скорочення штатів, стрімко старіючий флот, відсутність державної підтримки, кадрова чехарда керівного складу, арешти суден, падіння темпів вантажоперевезень. Коли відбудеться ця катастрофічна для півдня України, для всієї країни в цілому подія? Фахівці кажуть: не виключено, що трагедія може статися найближчим часом.

Чи є шанс на порятунок «Українського Дунайського пароплавства»? Є! Так стверджують експерти в морській галузі. І порятунок пароплавства вони бачать у реалізації комплексного розвитку українського Придунав’я на 2004—2010 роки. У рамках цієї програми — виділення коштів із держбюджету й створення власної суднобудівної бази за рахунок проведення реорганізації Кілійського суднобудівного заводу й приєднання його до пароплавства. В 2004 році з бюджету було отримано й освоєно пароплавством 12,6 мільйона гривень із передбачених бюджетом 16.

В 2006 і 2007 роках фінансування з держбюджету не проводилося. Тому будівництво головного й наступного нового морських суден на Кілійському суднобудівному заводі в 2007 році припинили. Пароплавство змушене було використовувати для добудування двох нових суден свої оборотні кошти в розмірі 27 мільйонів гривень. Але й вони не врятували ситуацію з уведенням в експлуатацію нових одиниць флоту. Для завершення робіт з будівництва двох морських суден потрібно 25 мільйонів гривень на перше судно й 49 мільйонів гривень — на друге. Таких коштів у підприємства нині немає. І коли вони з’являться — невідомо.

У пропозиції «Рятувати не можна знищити» трудовий колектив «Українського Дунайського пароплавства» однозначно ставить крапку після першого слова. А от у київських ешелонах влади, схоже, можуть поставити її після другого.

Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.