Як запрягти «мирний» атом у комунальний віз?

Минулого літа Запорізький міський голова Євген Карташов заявив про те, що місцева влада вивчає питання про реалізацію масштабного проекту з енергозбереження. Мовляв, ідея будівництва магістрального теплопроводу від атомної електростанції до правобережної частини Запоріжжя не лише узгоджена з НАЕК «Енергоатом» та Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, а й зацікавила потенційних інвесторів.

Хоч би який фантастичний видавався цей задум, він може стати реальністю. Адже під час проектування Запорізької АЕС прораховували й питання подачі гарячої води до обласного центру, тому всі шість енергоблоків мають теплофікаційні установки, що працюють на відібраній парі турбін. Одна опалює Енергодар, інша — виробничі приміщення самої атомної електростанції, а три, оскільки якийсь із енергоблоків перебуває на регламентному ремонті, вільні й можуть обігрівати правобережну частину Запоріжжя, а також сусідні Нікополь і Марганець. Тільки в обласному центрі це дало б змогу щороку вивільняти з комунального вжитку 50—70 мільйонів кубічних метрів природного газу. Та є одне «але» — вартість проекту, яка в цінах 2008 року орієнтовно становила майже 2 мільярди гривень. Щоб на таке наважитися, треба мати солідні підстави. За торішньої ціни на природний газ окупність будівництва магістрального теплопроводу до Запоріжжя (а це 55 кілометрів з естакадою через Каховське водосховище і двома насосними станціями) становила б 10—15 років. Але час невблаганно працює проти нас. Сьогодні фахівці оперують уже іншими цифрами. Скажімо, якщо для комунального господарства почнуть відпускати природний газ по 350 доларів за тисячу кубометрів, то будівництво теплопроводу окупиться за сім-вісім років, а якщо, не дай Боже, по 600 — то й за чотири.

Ось така невесела арифметика. Однак іншого виходу немає, тому рано чи пізно будівництво магістрального теплопроводу може розпочатися. Але спочатку потрібно викроїти 12 мільйонів гривень для розробки технічних умов, що за нинішньої фінансової скрути майже неможливо. Проблемною є й участь інвесторів, хоча нещодавно Євген Карташов знову підтвердив, що цю ідею підтримують Європейський банк реконструкції та розвитку і Світовий банк, з якими в запоріжців склалися партнерські стосунки. Адже місто, успішно реконструювавши на зарубіжні кредити очисні системи каналізації, вже здобуло репутацію солідного партнера.

Аби котельні не гріли небо

Концерн «Міські теплові мережі» — потужне комунальне підприємство, котре експлуатує 46 котелень, 52 теплові пункти та 620 кілометрів теплотрас у двотрубному обрахуванні. Якщо взяти до уваги, що ці об’єкти та комунікації будували в різний час і деяким уже виповнилося 70 років, то можна собі уявити, як складно забезпечувати їхню безвідмовність. І все ж таке завдання колективу під силу. В Запоріжжі цілорічно подається гаряча вода, в холодну пору безперебійно опалюються будинки, а тарифи, хоча вже два роки й дотуються з міського бюджету, не такі «кусючі», як в інших обласних центрах.

За всіма техніко-економічними показниками концерн входить до числа лідерів в Україні, а ефективність роботи технологічного обладнання відповідає європейським нормам, щоправда, кількарічної давності. Підтримання його в робочому стані коштує недешево. Зокрема, заміна одного погонного метра старого теплопроводу на сучасні труби-термоси стає в 1700 гривень, а їх щороку оновлюють по 4—5 кілометрів. На більше не вистачає коштів. Ще від 300 до 500 тисяч гривень витрачається на ремонт теплоізоляційного покриття труб та запірної арматури, натомість це дає можливість скоротити втрати тепла в мережах на 5—7 відсотків. Про обладнання котелень і говорити не доводиться. А після того, як на початку 2007 року міська рада затвердила програму енергозбереження, основні кошти вкладаються не так у ремонт, як у реконструкцію цих об’єктів. Передусім котельні обладнують теплоутилізаторами, котрі повторно використовують димові гази для нагрівання води. Це дуже серйозна програма, реалізація якої дасть змогу щорічно економити майже 20 мільйонів кубічних метрів природного газу за того ж обсягу вироблення тепла. І виконана вона, за словами заступника генерального директора з розвитку систем теплопостачання та енергозбереження концерну «Міські теплові мережі» Ігоря Лайтермана, вже наполовину.

Для Запоріжжя, де навіть після низки заходів з енергозбереження торік на опалення і забезпечення гарячою водою житлового фонду та об’єктів соціальної інфраструктури витратили 350 мільйонів кубічних метрів природного газу, це солідна економія. Аналогічною за масштабністю та ефективністю є програма з використання вторинного тепла промислових велетнів. Завдяки реконструкції обладнання ТЕЦ ВАТ «Металургійний комбінат «Запоріжсталь» та будівництву нової теплотраси, на що підприємство витратило 12 мільйонів гривень власних коштів, починаючи з 2005 року в міжопалювальний сезон жителі Орджонікідзевського району та шостого селища Ленінського отримують гарячу воду. Це дало можливість зменшити використання природного газу на комунальні потреби до 10 мільйонів кубометрів на рік. А з підключенням до «запоріжсталівської» ТЕЦ Жовтневого району та Південного житлового масиву Комунарського, на що потрібно не менш як 8 мільйонів гривень, результат подвоїться. Але будівництво нової теплотраси йде важко, бо держава свою частку оплачує з великими затримками. І хоча роботи залишилося лише на два місяці, заплановане на весну введення в дію важливої інженерної комунікації може й не відбутися.

Годиться все, що себе виправдовує

Енергозберігаючих проектів у міській програмі багато, і кожен із них заслуговує на увагу. Нині відпрацьовується питання стосовно подачі гарячої води від промислових велетнів до Заводського району. Невдовзі на вулиці Військбуду концерн «Міські теплові мережі» за власні кошти розпочне будівництво котельні, яка працюватиме на біопаливі й забезпечить гарячою водою населення колишнього військового містечка авіаторів. Коштуватиме вона мільйон гривень, але дасть змогу вбити одразу кілька зайців. Газогенератор перероблятиме на паливо дерев’яні тріски, а їх вистачить з лишком. Завдяки цій котельні місто щороку економитиме 600 тисяч кубічних метрів природного газу.

Нині в дитсадку №281, що в Орджонікідзевському районі, встановлюють електрокотел для нагрівання води. Якщо пілотний проект себе виправдає, то найближчим часом його реалізують у всіх бюджетних закладах, і це зменшить споживання природного газу. Ну а далі дійде черга й до житлових будинків. За підрахунками фахівців, переведення лише 30 відсотків міського житлового фонду на електронагрівання води вивільнить у річному підсумку близько 20 мільйонів кубічних метрів блакитного палива.

У старій частині міста гаряча вода для опалення житлових будинків подається із групових теплових пунктів, і за мінімальних плюсових температур на вулиці люди, щоб не було дуже душно, змушені відкривати кватирки і балконні двері. Поки паливо було дешеве, на це дивилися крізь пальці, а тепер гріти довкілля не по кишені. І щоб покласти край марнотратству, в нинішньому році концерн планує обладнати регуляторами теплових потоків 32 багатоквартирні будинки в Орджонікідзевському районі. А там уже нехай влада дивиться і вирішує. Бо в місті таких «некерованих» будинків — понад 1300, і, щоб усі обладнати регуляторами, потрібно витратити, за нинішніми цінами, близько 20 мільйонів гривень. Однак шкурка вичинки варта, бо це давало б змогу щороку економити майже 5 мільйонів кубічних метрів природного газу.

Тобто треба думати, рахувати і не боятися братися за нову справу, що й роблять запоріжці. І хоча програма енергозбереження розрахована на багато років, віриться, що їхні зусилля увінчаються успіхом, бо наполегливості і терпіння нащадкам славних козаків не позичати.

Запорізька область.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.