Покараний за правду

Народився Григорій Ковальов у 1884 році в селянській родині в одному з північних сіл Середино-Будського району. Заробляти собі на життя почав у 16 літ, скуштував нелегкого селянського і шахтарського хліба. Брав участь у Першій світовій, потрапив до німецького полону. Після повернення з чужих країв до рідного села став прихильником економічних перетворень, які проходили під лозунгом «Даєш нове життя!». Зате пізніша поява колгоспів не викликала у Григорія ентузіазму. Швидше, навпаки. Чому?

Зі сторінок куценької кримінальної справи дізнаємося, що «малограмотний селянин-середняк» Григорій Ковальов на початку «великої перебудови радянського села» мав чотири гектари землі, двох коней, дві корови, кілька свиней та овець, а також клуню-п’ятистінку і шаповальню. І на всі пропозиції вступити до колгоспу з дивовижною назвою «3-й вирішальний»(!!!) та задарма віддати нажите тяжкою працею майно, щоразу рішуче відповідав: «Ні!» Щоб пояснити впертому селянинові, хто на селі господар, на початку 30-х Григорія засудили до 3-х місяців примусових робіт «за невиконання заготівлі». Згодом «за невиконання держподатків» вилучили частину землі й забрали половину худоби. Ще за рік сільрада експропріювала сарай, а в 1937 році й клуню. Та Ковальов не хотів перевиховуватися. Мало того: «...Вів агітацію проти колективізації, за злісне невиконання госпполіткампанії був розкуркулений... живе одноосібно, веде агітацію проти партії та уряду», — написано у матеріалах справи.

На яку ж агітацію відважився Ковальов?

«Ви в колгоспі помираєте, неначе мухи. Працюєте не покладаючи рук, а отримуєте по грамині зерна в день», —казав Ковальов односельцям і «чистив» на всі заставки владу: «...Коли ж ви вже наїстеся? Позабирали в людей геть усе і все вам мало і мало. Не був у колгоспі й ніколи не буду. Бо колгосп — це пошесть, нещастя...»

Нам, нащадкам тих, хто пережив голод, зрозумілі слова батька п’яти дітей (усі вони, дякувати Богові, вижили в ті лихі роки), сказані ним наприкінці 30-х: «У мене велика сім’я, яку я не в змозі прогодувати на мізерні колгоспні трудодні».

Упертий селянин не лише не хотів носити звання «колгоспник», а ще й жалкував за «чесно забраним» до колгоспу добром: «оскільки свого часу воно дісталося йому важкою працею...» Мало того: «... А місцеву владу називав бандою, яка грабує населення...»

Прогодувати родину не було за що, й Григорій влаштовується лісорубом, адже у 1937 році його борг державі зріс: «недоваженого культзбору — більше 45 рублів, заборгованість по м’ясоподатку у ІІІ кварталі становила 41,3 кілограма, трудової гужової тяги — 24 дні...»

Відстоюючи правду, Ковальов не зважав на особи. Так, районному керівництву, як згодом і слідчому, на запитання «Чому ви вперто не виконуєте державні обов’язки й не сплачуєте податки?» Григорій відповів: «Нехай колгосп їх сплачує, а я не буду, бо в мене все відібрали...»

«Уявіть собі, — читаємо в кримінальній справі, — цей відмовник дозволив собі навіть сперечатися з районним прокурором!..»

Коли Ковальов хотів отримати паспорт і податися з села у пошуках кращої долі, йому відмовили «через несплату податків». Пастка замкнулася. Втім, як свідчать матеріали справи, селянин-бунтівник був не самотній.

Кому мало, тим добавимо...

У 1935 році, приміром, 20 сільських одноосібників у пошуках правди вирішили подати до Наркомфіну, до Києва, колективну скаргу щодо непомірних податків, які довели до зубожіння їхні господарства. Наслідки скарги були сумними. Представник облфінвідділу, який приїхав для «розслідування», сказав: «... Якщо для одноосібників нинішній податок замалий, то на їхнє прохання держава підвищує його для них удвічі».

Однак і це не змусило замовчати Ковальова. «Якби я казав неправду, мене б давно заарештували», — не раз чули від нього односельці. Але тут він помилявся.

Улітку 1937-го, після заборони синові Григорія продати крупу і рибу у сільському магазині, Ковальов-старший сказав і продавцеві, і голові сільради все, що про них думає. «Похабно лаявся», — згодом засвідчить один із них у суді. Керівництво сільради запропонувало селянам «для розслідування поведінки Григорія Ковальова залучити органи НКВС». Таких, що відкрито стали на захист Ковальова на загальних зборах, тоді вже не знайшлося в рідному селі. Кожен боявся розділити його долю.

Того само дня, відразу після зборів, на Ковальова наділи кайдани. А невдовзі звинуватили у контрреволюційній агітації проти колгоспного будівництва й засудили до трьох років позбавлення волі. На судовому засіданні опонували лише ті, хто його розкуркулював. У проханні викликати інших свідків-односельців підсудному було відмовлено. Касаційна скарга, в якій Григорій писав: «Після мого арешту вдома залишилася хвора дружина та п’ятеро дітей, четверо з яких у шкільному віці», була відхилена.

І все ж він вижив та повернувся до рідного села. Але попереду на нього вже чекала війна.

З довідки Стягайлівської сільради Середино-Будського району: «Під час Великої Вітчизняної війни, у 1942 році, Ковальов Григорій Родіонович разом із сином Василем був по-звірячому закатований фашистами. Невдовзі по цьому гітлерівці також розстріляли його доньок — Ганну і Надію...»

У 1990-х роках відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» вирок стосовно Григорія Ковальова був скасований, а справа закрита за відсутністю складу злочину.

Олеся Рапута, Владислав Жмурков.

Сумська область.