Феміністки: велика книга для прочитання

(Закінчення. Див. «Голос УкраЇни» № 204 за 25 жовтня)

...Після перших криків новонародженого вона (жінка), нарешті, дочекалася того дня, коли він почне нагороджувати її тими цінностями, якими не зміг її обдарувати його батько. Вона вже забула про те, як відважувала йому потиличники і напувала ліками, той, кого вона виносила у своїй утробі, став тепер одним із напівбогів, які правлять світом і долею жінки. Тепер він йде славити материнство, захищати її від брутальності чоловіка, помститися за неї коханцям, яких вона мала, він буде її визволителем і рятівником. У його присутності вона знову стане поводитися вільно, як дівчисько, що очікує на Прекрасного Принца. Вона мріє, як гулятиме з ним під ручку, елегантна, ще чарівна, в ролі «старшої сестри». Вона захоплюється ним — і тоді, коли він їй докучає, і тоді, коли поводиться брутально, і коли він веселий і шанобливий; з гордою покірністю вона визнає чоловічу вищість того, кого носила у своїй утробі. Якою мірою можна вважати ці почуття кровозмішенням? Коли жінка, репрезентуючи себе, покірно горнеться до свого сина, то слова «старша сестра» звучать соромливою двозначністю. Коли вона спить або стежить за собою, мрії часто заносять її занадто далеко. Але я вже говорила (йдеться про мадам Бовуар. — В. Ю.), що мрії, польоти в хмарах не повинні виражати прагнення, приховане за реальним учинком: часто вони задовольняють самі себе, вони є вчинене бажання, яке вимагає лише уявного, бажаного задоволення бажань. Коли мати грає таким чи більш-менш прихованим чином, вбачаючи у своєму синові коханця, йдеться не тільки про гру. Еротики, чесно кажучи, у відносинах цієї пари дуже мало. Але це все-таки пара; із найглибшої жіночності мати вітає у своєму сині вільного чоловіка. Вона знову відгукується на його ласку з такою самовіддачею, як закохана, і, жертвуючи собою, сподівається бути звеличеною, як богиня. Щоб стати цією пречистою богородицею, закохана покладається цілком на волю коханця; вона великодушно бере на себе ризик; розплата — то її турбота. Мати вважає, що вона здобула священне право заради єдиного факту — народження дитини.

Вона чекає, що син її впізнає в ній себе, і дивиться на нього, як на своє творіння, своє благо. Вона менш вимоглива як коханка, бо лицемірно ніжніша. Прикрасивши плоть, вона приймає життя з його вчинками, справами, порядністю. Вихваляючи своє чадо, вона тим самим піднімає до небес власне себе.

...Мати ніколи не знає спокою. «Ти втомишся, занедужаєш, скуштуєш лиха», — гуде вона йому на вухо. Але дуже добре розуміє, що просто жити — цього замало, інакше навіщо тоді його було родити? Вона більше за інших стурбована, якщо він ледачий чи боягузливий... От чому мати, навіть якщо занадто вже пишається своїм сином, все одно залишається незадоволеної. «Але народження дітей — то смерть батьків». Ця істина в наш час здобува найжорстокішу силу.

8.

Адам був першою пробою Бога. Удосконаливши його, Бог створив Єву

...«Коли жінка любить, вона повинна забути про себе. Без хазяїна жінка — розсипаний букет»... Жінка швидко доходить висновку, що багато хто з представників сильної статі — це жалюгідні приземлені тварини. Коли вони бачать найменший шанс врятувати свою гідність, нікчемне життя, то відразу хапаються за нього... Психоаналітики запевняють, що жінка у своєму коханці шукає риси свого батька. Жінка почувається щасливою, коли коханець називає її маленькою дівчинкою, улюбленим дитятком.

...Створена після Адама, жінка є, можливо, вторинною особиною. Так кажуть одні. Інші ж, навпаки, доводять, що Адам був першою пробою Бога: удосконаливши його, Бог створив Єву; нехай мозок жінки менший за абсолютною величиною, натомість більший стосовно маси тіла. А дехто вважає: Христос став схожим на людину, можливо, завдяки смиренності. Але кожний аргумент викликає контраргумент, і найчастіше обидва — бездоказові і фальшиві... Жінка? Просто визначити, говорять аматори спрощених формул: це насамперед матка і яєчники. Одне слово, самка. В устах чоловіка слово «самка» звучить як образа.

Але чоловік пишається, коли йому кажуть: «Оце самець!» У природі самець і самка не завжди чітко розмежовуються. А нерідко їх і зовсім важко роздвоїти, як не можна роздвоїти їхньої функції: таке, наприклад, ми бачимо в риб. Однак загалом і, зокрема, у високорозвинених тварин ці дві статі являють два різних аспекти життя певного виду.

У найдавніших космогоніях цей елемент нерідко мав одночасно чоловічу і жіночу сутність: так, у вавилонян Океан і Море — двоїсте значення космічного хаосу. Роль Жінки зросла, і вона майже цілком захопила сферу, дотепер, для неї недоступну... Поступово, як в ідеальному, так і в практичному житті узяв гору чоловічий принцип. Коло жінки — це обов’язки дітородіння. Християнська ідеологія всіляко сприяла її покріпаченню. Вустами апостола Павла стверджується єврейська традиція — антифеміністична. «Не чоловіка зробили з жінки, а жінку з чоловіка». І в іншому місці: «Як Церква покірна перед Христом, так і жінка зобов’язана в усьому скорятися своєму чоловіку». У релігії, котра проклинає плоть, жінка виступає перед світом як найголовніша диявольська спокуса... Згодом для лицаря кінь був дорожчий за даму серця. Вийшовши заміж за раба, жінка виносила собі смертний вирок: батьки мали право вбити дочку...

Італійський ренесанс — епоха індивідуалізму — благотворно позначився на розвитку особистостей обох статей... Разом з чоловіками жінки взяли в руки зброю: так, дружина Джираломо Ріаріо боролася за волю Форлі; Іполіта Фіораменті командувала військами герцога Міланського і під час облоги Павії вивела на фортифікаційний вал знатних дам. Обороняючи своє місто від Монлюка, мешканки Сієни організували три військові загони по три тисячі жінок у кожнім; командували також жінки. Італійки прославилися і в царині культури. Серед них — Ізара Ногара, Вероніка Гамбара, Гаспара Стампара, Вікторія Колона, подруга Мікеланджело, і Лукреція Торнабуоні, мати Лоренцо і Джуліо Медічі (вона склала гімни на честь Іоанна Хрестителя і Богоматері).

Але шанси жінок усюди, у порівнянні з чоловічими, були нерівні. «Жінки живуть, як сови, і вмирають, як хробаки», — писала леді Вінгілсі, бездітна дворянка, і відразу ж наштовхнулася на скандал. Це було ХVІІ століття.

Можна було сподіватися, що Французька революція змінить долю жінок. Здійснювали її, однак, винятково чоловіка.

Нова Зеландія надала жінці права в повному обсязі 1893 року, Австралія зробила це 1908-го. В Англії, Америці досягти перемоги було важче... У Росії феміністський рух розгорнувся наприкінці XІX ст. Студентки з інтелігенції, віддані справі революції, «пішли в народ». У 1878 році Віра Засулич убила горезвісного Трепова... У першій Думі було створено парламентську групу, котра відстоювала права жінок. У березні 1917-го, з нагоди Міжнародного жіночого свята, вони вийшли на вулиці Санкт-Петербурга, вимагаючи хліба, миру і повернення з війни чоловіків. Вони були серед учасників жовтневого перевороту... Важко сказати, яким було становище жінки в СРСР: свідчення дуже суперечливі та емоційні... (Читачі мають зважити, що пані де Бовуар — француженка. — Пер.) На сесії ООН було проголошено, що рівноправність двох статей визнана усіма державами...

9.

Міфи

Даліла і Юдиф, Аспазія і Лукреція, Пандора й Афіна; жінка — це Єва і Діва Марія водночас. Жінка — ідол, послушниця, джерело життя, володарка пітьми. Вона — основний рубіж істини; вона — хитрість, теревені і придумка всього випадкового; вона — цілителька і чарівниця; вона — чоловіча дичина, здобич; вона ж — його загибель; вона — все те, що не він, але чим він хоче володіти; вона — його заперечення і зміст його життя. «Бути жінкою, — пише Кьєркегор в «Етапах життєвого шляху», — це щось таке дивне, таке заплутане, таке складне, що жодний предикат (у логіці — поняття, що визначає предмет судження — суб’єкт і розкриває його зміст. — Пер.) не може це виразити, а якщо ужити всі ті численні предикати, що їх хочеться ужити, вони будуть настільки суперечливі, що витримати це може тільки жінка»... Чоловік захищається від жінки, оскільки вона — замутнене джерело світла і тривожне відродження природи. Однак саме в такій іпостасі вона дає можливість суспільству, яке відділилося від космосу і богів, підтримувати з ними зв’язок. Вона й досі забезпечує родючість полів у бедуїнів, ірокезів. У Древній Греції вона чула підземні голоси. Вона вловлювала мову вітру і дерев... Її вустами розмовляють боги і померлі... «Жінка — це поле, а чоловік — насіння», — кажуть Закони Ману... Деякі первісні чоловіки погоджувалися одружитися тільки з тією жінкою, котра уже стала матір’ю, довівши в такий спосіб свою родючість.

Цікаві мотиви дефлорації — вони містичні. За уявленнями деяких народів, у піхві дівчини ховається змія, вона вкусить чоловіка в ту мить, коли він розірве пліву незайманості... Водночас деякі народності не надають дефлорації жодного значення. У тубільців, описаних Малиновським (учений-мандрівник. — Пер.), серед дівчаток взагалі не знайдеш непорочних, бо їм змалечку не забороняють сексуальні ігри. Мати, старша сестра чи просто літня жінка протягом її дитинства розширюють дівочу піхву... У деяких племен дівчину, котра досягла статевої зрілості, витягали за село і за допомогою жахливих інструментів позбавляли її невинності або гвалтували. Траплялося, що таку дівчину віддавали чужоземцям, вони і позбавляли її невинності, нерідко заражаючи при цьому хворобами. У деяких первісних народів жінки мали право в дні, коли обробляли город, грубо гвалтувати будь-якого незнайомця, що наважився повернути до села. Хоч як це парадоксально, але саме християнство проголосило до певної міри рівноправність чоловіка і жінки. Воно не поважає в жінці плоть, але якщо вона відречеться від себе як від плоті — стане нарівні з чоловіком... Христос — Бог; але над усіма людьми панує жінка — Богоматір...

В епоху Середньовіччя створюється досконалий образ жінки, котрий подобається чоловікам і прославляється, — це образ Матері Христа. Вона — постать, протилежна грішниці Єві. Вона давить ногою змія. Вона — посередниця у справі порятунку, як Єва була посередницею в справі прокляття. Жінка була не зовсім у своєму сутньому бутті як Мати; тому її необхідно підкорити саме в материнській суті. Сутність Марії має особливу непривабливу цінність: та, через кого було викуплено плоть, сама безтілесна; ніхто її не займав, ніхто нею не оволодів. Азіатська Верховна Матір також не мала чоловіка: вона зачала світ і сама панувала над ним.

10.

Ганьба чи святість?!

Виходить, Марія не спізнала ганьби, пов’язаної з сексуальністю. Але її славлять лише тому, що вона приймає підлеглу роль, призначену їй. «Я служителька Господня». Вперше в історії людства мати опускається на коліна перед сином. І саме в цьому культі Марії закладена думка про найвидатнішу перемогу чоловіків — це реабілітація жінки через її останню поразку... На землі більше немає місця чаклунству: єдиний цар — Бог. Безкінечна природа — це зло, але воно безсиле перед лицем благодаті. Материнство як природний феномен не дає жодної влади. Жінці, якщо вона намагається здолати природний гріх, залишається лише схилитися перед Богом... За святою Матір’ю юрмиться ціла когорта добрих чаклунок, які віддають у служіння чоловікам соки трав і сонячні промінчики: бабусі, літні жінки з очима, сповненими добром, черниці з чуйним серцем, сестри милосердя, медичні сестри з чудодійними руками, коханка — така, про яку мріяв Верлен:

Де ті утішниці, із ласкою й теплом,

Що знають нас до дна, нічим не кривдять,

І часто, як дітей, цілують нас в чоло?

Оскільки жінка — субстанція поетичної творчості чоловіка, природно, що вона постане перед ним як його натхненниця.

Музи — то жінки. Муза — посередниця між творцем і природними джерелами, з яких він черпає натхнення... Творець уявляє собі, що жінка говорить з ним від імені всіх цінностей. Жінка змушує чоловіка мріяти, хоча сама думає про спокійну тишу, про юшку в горщику. Їй кажуть про душу, але ж вона всього-на-всього — тіло. Жінка, кажуть, здебільшого придумана чоловіком. От чому жінка — дворушна і несе в собі чимало розчарувань. Вона — все те, до чого закликає чоловіка, і всі те, чого він не досягає.

11.

Виховання

...Жінка — це Спляча красуня, Білосніжка; та, яка приймає і терпить. У піснях, казках молодець відважно пускається в шлях на пошуки жінки. Він перемагає драконів, б’ється з велетнями. А її замкнули на замок у палаці, садку, у світлиці, вона — полонена, вона чекає. «Одного чудового дня прийде мій принц...»

«Зовсім маленькою я мріяла викликати ніжність у чоловіків, хотіла, щоб вони мене рятували, мріяла вмерти в них на руках», — пише мадам де Ноайль. Приклад таких мрій дівчат: «Семирічною, не знаю, з якого ребра, — пише в «Чорному млині» Марія ле Гардуен, — я змайструвала свого чоловіка. Він був високий, худий, дуже молодий, одягнений у чорне атласне вбрання з довгими, аж до землі, рукавами... Я назвала його...»

Як бачите, у досить ранньому віці дівчинка мріє про любов. Пояснення дорослих не знімають напруги. «Коли мені розповіли про сексуальні стосунки між чоловіком і жінкою, я сказала, що цього не може бути».

...Дівчинка 12-13 років переживає особливий період. Він, цей період, пов’язаний з істотними змінами, які викликають занепокоєння і невдоволення всім... Дитина раптом починає соромитися свого оголеного тіла — навіть перед сестрами і матір’ю. «Тринадцятирічною я ходила без панчіх, у короткому платтячку. Якийсь чоловік, посміхаючись, пройшовся весело і невимушено стосовно моїх гладеньких опуклостей. Наступного дня мама звеліла мені надягти панчохи і подовжила сукню. Але той факт, що хтось звернув на мене увагу, залишив незабутнє враження», — зізнається одна жінка.

...«Я роздягалася якось увечері і зрозуміла, що зі мною не все гаразд. Але не злякалася і нікому нічого не сказала, сподіваючись, що вранці все минеться... За чотири тижні все повторилося. Намагаючись не привертати уваги домашніх, я пішла в певну кімнату і поклала свої трусики до кошика... Тільки-но повернулася, зайшла матуся: вона хотіла мені все пояснити. Але тут до нас зазирнула сестра. Вона забула постукати у двері. І я спалахнула гнівом, хотіла, щоб вона обов’язково переді мною вибачилася... Спокійне мамине обличчя світилося радістю. Коли вона пішла, я зовсім засумувала».

...«Я скам’яніла, вражена, коли в неповних дванадцять років побачила в себе «ту кров». Мати холодно сказала, що відтепер це буде повторюватися щомісяця»... «Мама не займалася моїм сексуальним вихованням. У неї самої менструальний цикл почався десь у дев’ятнадцять років, і вона, боячись прочуханки, закопала брудний одяг у полі».

«Одна молода дівчина згадує, яке потрясіння пережила в 8 чи 10 років, коли її дід, 70-літній стариган, став обмацувати її статеві органи. Він посадив її на коліна і застромив палець між ніг. Дівчинка заціпеніла з жаху, однак ніколи не насмілилася розповісти про це. Після того, що сталося, все, що стосувалося сексу, лякало її». «Не кажи дурниць. Чим забита твоя голова!» — чує нерідко у відповідь на скарги бідне дитя. «Коли мені виповнилося дванадцять років, я захворіла на ангіну. Знайомого лікаря попросили мене оглянути. Він сидів біля ліжка і раптом шаснув рукою під ковдру, ледве не торкнувся «того самого місця». Я підхопилася з лементом: «Як вам не соромно!» Прибігла мати, лікар страшенно розгубився і пробурмотів, що я маленька негідниця і що він лише хотів вщипнути мене за ногу. Мене змусили просити в його пробачення. Потім, коли в мене почалася менструація і батько якось побачив мої закривавлені трусики, відбулася жахлива сцена. Чому він, завжди чистий мужчина, «має жити серед цих брудних жінок!»

«Мої худі плечі, руки, ноги, котрі ще недавно додавали мені при ходьбі якогось хлоп’ячого настрою, округлилися, і всім своїм єством я відчула трепетне бажання. Це був поклик, він сидів у мені, і я розуміла його. Я не могла спати ночами, крутилася з боку на бік, сповнена солодкої муки і тривоги», — згадує Айседора Дункан у книзі «Моє життя».

«Я почала відчайдушно фліртувати. Мені захотілося «полоскотати собі нерви». Велика аматорка танців, я, танцюючи, закривала очі, щоб думати цілком про насолоду. Чуттєвість долала соромливість. Протягом першого року я танцювала з задоволенням. Я звикла до сну, полюбила сон і щодня займалася мастурбацією, нерідко навіть цілу годину. Мастурбувала до такої міри, до такої знемоги, що вкривалася потом і, знесилена, знову засинала. У ці хвилини я жадала будь-кого і віддалася б тому, хто побажав би вдовольнити мене. Я не шукала особистість, мені потрібний був просто чоловік» (Стекелъ. «Фригідна жінка»).

У книзі ІІІ своїх «Досвідів» (розділ V) Монтень пише: «Ми добре знаємо з власного досвіду, що вони (Жінки. — В. Ю.) незрівнянно більш ненаситні й пристрасні, аніж ми — тут і порівнювати нічого! На доказ ми можемо навести слова того жерця з далекого минулого, який перетворювався раз на жінку, раз на чоловіка. Крім того, з їхніх власних вуст ми почули схвальні відгуки про римських імператора та імператрицю, котрі жили в різні часи, але були однаково прославлені як неперевершені майстри любовних утіх: за одну тільки ніч він позбавив невинності десяток сарматських бранок, а вона за одну ніч віддалася двадцять п’ять разів, змінюючи партнерів на свій смак і потребу (аж поки зрештою, все ще палаючи любовною пристрастю, стомлена, але не насичена, вона залишала ложе. — Ювенал)».

У зв’язку з процесом, який затіяла в Каталонії одна жінка, — вона скаржилася на любовну невтомність свого чоловіка... Отож у зв’язку з цим процесом вийшов, після ретельного обговорення цього питання на раді, знаменитий вирок, відповідно до якого добра королева, щоб установити чіткі правила й показати надалі і повік віки зразок стриманості і скромності... повеліла, бажаючи встановити законну і необхідну межу, щоб кількість любовних утіх подружньої пари не перевищувала шести разів на добу...»

* * *

...Як багато минуло з того 1948-го! Книга, яку я побачив тоді чи трохи пізніше, була французькою мовою. Книзі «Друга стать» наступного року виповниться 60 років. Скільки жінок пропустили її сторінки через свої серця! Кожна могла б до одкровень автора додати своє. Що й казати, жінка, майже кожна, — феміністка. Якщо вона справжня Жінка. У кожної — благання про Любов. У кожної гіркота, якщо Чоловік її зраджує.

Вона теж хоче володіти чоловіком.

Тривожити його своєю зрадою.

Вона хоче жити так, як хоче.

...От через роки-роки сиджу я з перекладачем цієї книги «Друга стать» паном Воробйовим. Журналістська святкова трапеза звела нас за одним столом. Я, звичайно, став захоплюватися його «сімейною» працею. Книгу він перекладав разом із дружиною. Як то кажуть, сімейний підряд.

Я спробував у цьому безпробудно нетверезому гаморі розповісти йому про 1951 рік; коли працював у дивізіонній газеті у найпівденнішій точці СРСР, у Кушці. Як до нас приїхало подружжя Макарових. Він — понижений до капітана (з полковників), вона — згодом активна читачка в бібліотеці Будинку офіцерів. З’ясувалося, вона знатного роду. Знає кілька мов. Ця Макарова і показала мені книгу «Друга стать». Вони служили за кордоном, Макаров був не агресивний, але сказав якось: «Як усі вони, жінка моя просто хоче тебе. От і весь їхній фемінізм!» Вона потім оцінила, що я, молодший лейтенант, поліз у бійку з капітаном. З книги мадам Бовуар Макарова зробила кілька перекладів у нашу газету «За Родину». Звичайно, вони не пішли. Я вже говорив про це вище. Біль мій не минув. Хотілося жінці, розумній і гарній, зробити приємне. Не вийшов переклад у газеті!

Вона потім розповідала, як опинився її чоловік замкненим у цій південній точці, де потім пролилося стільки крові за Афганістан. Він був за два кілометри від моєї колишньої казарми. Гарнізон — у 24 тисячі добірних (тримали ще з війни умільців, які з гармати, як жартував генерал, у Вітчизняну могли поцілити в копійку). І лише 357 жінок на ці 24 тисячі. Одна з них, Макарова Оля, була феміністкою.

Ми тоді горлали на плацах переможні пісні.

Жили ми бідно.

Я потім написав повість «Казарма», і її боялися надрукувати.

Я працював у газеті (до молодшого лейтенанта), відбахав сім з половиною років строкової.

Фемінізм?!

У строю, якщо ми бачили Жінку, що йде у своїх справах, кудись на роботу, хтось горлав дико:

— Рівняння наліво! (Або направо!)

Ми карбували крок. Я потім думав, коли проштовхував переклади Олі Макарової: ми правильно робили, що рівнялися на Жінку!

Були весни, були осені, були пізні зими...

На південь, до нас, летіли журавлі.

Немає нічого сумнішого за їхній крик, коли ти в пастці, хоча і з гарною, але чужою все-таки Жінкою. Феміністкою.

Володимир ЮГОВ,лауреат літературних премій В. Короленка, І. Буніна та ін.

Заготовки — Кушка, Туркменія, середина XX ст.; Остаточна підготовка матеріалу — Київ, вересень, 2008 р.

На знімках: 1. Розп’яття. 2. Воскресіння. 3. Вседержитель.

Фото з архіву автора.