Саме про це йшлося на прес-конференції у Товаристві сприяння обороні України, яку провів народний депутат, член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки й оборони, голова ТСОУ Володимир Дончак.

А виховувати й плекати патріотів країни у цій чи не наймасовішій громадській організації, як зауважив Володимир Андрійович, вміють і можуть. Бо є тут високопрофесійні кадри й потужна матеріально-технічна база, що дісталась у спадок від колишнього ДТСААФ. Відрадно, що за роки незалежності цю базу не тільки майже повністю вберегли, а й розширили й оновили, а головне — не дали розтягти й перетворити на приватні підприємства та контори, хоча й довелося відбивати численні атаки рейдерів. Деякі атаки прихватизаторів роками відбивають. Щоб повернути, наприклад, свій аеродром біля Одеси, котрий понад сто років служив людям й опинився в приватних руках (мова про 200 га приморської землі!), з 2005 року тривають суди-пересуди. Майже те саме сталося зі спортивно-технічним клубом, котрий ще за радянських часів заснували на березі моря (клуб-то морський!) у тій само Одесі. І таких прикладів чимало по всій Україні.

Професіонали загартовуються

Та професіонали товариства кажуть, що в цій боротьбі вони ще більше загартовуються, бо переконані — справедливість на їхньому боці. А скеровувати цю роботу є кому, бо обласні організації, до слова, очолюють люди з вищою освітою, більша половина з яких має ще й спеціальну академічну; з майже десятитисячного загону штатних працівників товариства чимало з них є офіцерами запасу та у відставці, ветеранами праці, за плечима яких неоціненний досвід підготовки фахівців різного профілю, та патріотів Вітчизни. Задля досягнення останнього тут не лише грунтовно вчать юнаків і дівчат (ТСО має понад 500 навчальних закладів, з яких — з десяток ВНЗ!), але й використовують методичні збори, семінари, практичні заняття. Традиційними тут стали «Вахти пам’яті», автопробіги, агітмасові заходи з нагоди не лише червоних дат у календарі. Все це й дало змогу минулого року підготувати майже 26 тис. осіб робітничих професій, з-поміж яких і кількасот фахівців з вищою освітою, що значно перевищує показник попереднього року. Готували тут, як і завжди, спеціалістів для Збройних Сил країни — навчили 2300 водіїв автомобілів та автокранів.

Маючи майже тридцять аеро- та авіаційно-спортивних клубів, ТСО України допомагає юнакам підкоряти небо. На замовлення Міноборони фахівці товариства уже чимало років навчають, приміром, курсантів Харківського університету Повітряних сил ЗС України ім. І. Кожедуба набути первинну практичну підготовку на літаках та вертольотах. Особливою гордістю товариства є і те, що тут культивують понад двадцять спортивно-технічних та прикладних видів спорту, котрі об’єднують майже вісімдесят видів змагань. Кращі представники цих видів змагань упродовж багатьох років захищають, як справжні патріоти, честь країни на чемпіонатах Європи та світу, зокрема, з авіа- та автомодельного спорту, мотокросу, підводного плавання та водно-моторного спорту. Лише минулого року наші хлопці і дівчата у змаганнях на чемпіонатах та кубках світу і Європи вибороли майже триста медалей, з яких понад третина — золоті. Нині в ТСО активно готують наших спортсменів до участі у VІІІ Всесвітніх іграх, які відбудуться у липні цього року на Тайвані.

Співпраця допоможе подолати негаразди

Володимир Дончак зауважив, що очолюване ним товариство чимало робить для того, аби міцніли обороноздатність нашої країни та її державний суверенітет. Але бажаного результату тут можна досягти, наголосив він, коли активно сприятимуть цьому держава, її громадяни, законодавці, ЗМІ, яким не байдужі доля і майбутнє України. Чи дієвою є ця співпраця? На жаль, поки що хвалитися тут немає чим. При першому розгляді у Верховній Раді Закону «Про «Товариство сприяння обороні України» для втілення його в життя не вистачило кількох голосів, а про другу спробу його обговорення в кризовий час рідко хто й говорить. А без цього закону готувати належного рівня фахівців для ЗС та народного господарства, патріотів країни не так просто, оскільки в усі роки незалежності все це базується лише на професіоналізмі, ентузіазмі та досвіді спеціалістів і педагогів ТСО.

На моє запитання «Чому ТСО не співпрацює з козацькими товариствами країни, яких, кажуть, уже більше сорока, у вихованні справжніх патріотів країни, допризовників для служби в армії?», Володимир Дончак відповів:

— Ми не раз намагалися це робити, але біда в тому, що немає з ким працювати, бо всі ті товариства, окрім барвистої форми, не мають нічого, а кожен їхній керівник хоче бути гетьманом країни чи краю. Вони лише кажуть: «Спершу дайте кошти, майно, тоді й будемо працювати». Ми ж їм говоримо інакше: «Спершу треба працювати, а потім щось просити і казати «дайте»...»

На прес-конференції йшлося й про чимало інших питань, дотичних до теми, винесеної у заголовок цього матеріалу. Зокрема, наголошувалося, що якби ми нашу армію справді реформували, а «не мучили» в усі роки незалежності, то вже могли б поповнювати її контрактниками (з належною оплатою праці, а не за 800—1200 грн. на місяць), котрих готувало б і ТСО; йшлося й про те, що нині потрібен новий закон про фізичну культуру і спорт, оскільки йдеться про здоров’я нації; зверталася увага і на проблеми, котрі заважають тіснішій співпраці зі Збройними Силами країни, заради чого, власне, й існує це могутнє громадське товариство.