Результати роботи відкриті, але не всі їх помічають

У «Юридичному віснику України» № 10 за 7—13 березня 2009 р. опубліковано велике інтерв’ю призначеного указом Президента України академіком АПрН України В. Шаповала, в якому дано негативну і необґрунтовану характеристику діяльності НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АпрН України. Зміст інтерв’ю викликав обурення серед науковців інституту, за ініціативою яких було скликано вчену раду для формулювання власної позиції з приводу цієї публікації. Вчена рада засудила упереджену й безпідставну критику інституту з боку В. Шаповала й уповноважила заступника директора інституту з наукової роботи І. Яковюка оприлюднити позицію наукового колективу та вченої ради.

В. Шаповал, і це справді так, широко відома юридичному загалу постать: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, член-кореспондент АПрН України, заступник голови Конституційного Суду України, суддя Конституційного Суду у відставці, голова ЦВК України. Всі ці регалії мають викликати у читача відчуття щирої поваги до інтервйованого і довіру до тієї інформації, яку він викладає, та висновків, які він формулює. Адже людина, яка багато років присвятила себе здійсненню конституційного правосуддя в Україні, яка стежить за додержанням законності у виборчому процесі, не повинна довільно оперувати неперевіреними фактами, бути упередженою. Не буду аналізувати процес підготовки Указу Президента України від 10.02 2009 р. № 80/2009 «Питання Академії правових наук України», зазначу лише, що цей документ вніс розбрат у середовище вітчизняних правознавців.

Не вдаючись у дискусію довкола питання, наскільки конституційним є указ Президента, оскільки робити такий висновок є прерогативою виключно Президента та судових органів, зупинимося на питанні оцінки В. Шаповалом діяльності Академії правових наук України і передусім НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування. Результати роботи інституту, щорічні звіти академії є відкритими для ознайомлення. Однак п. Шаповал, оцінюючи роботу інституту, зазначає, що йому «абсолютно невідомо, які результати роботи закладу».

Що ж зроблено за цей короткий період існування інституту? Науковці інституту розробили: 7 авторських проектів концепцій, стратегій, законів та інших правових актів; брали участь у розробці 19 проектів концепцій, понад 200 проектів про внесення змін і доповнень до законів та інших нормативно-правових актів, понад 120 правових висновків для Конституційного, Верховного, Вищого господарського й адміністративного судів, понад 100 роз’яснень порядку застосування чинного законодавства. За вказаний період організовано і проведено 54 наукових заходи, з яких 6 міжнародних конференцій, 19 всеукраїнських та регіональних конференцій, 3 міжнародних семінари, 3 науково-практичних семінари, 19 «круглих столів» і 4 громадські слухання.

Підготовлено та взято участь у написанні понад 40 монографій, 10 наукових доповідей, 32 коментарів законодавства, 33 збірників законодавства. Науковці інституту брали участь у підготовці численних енциклопедій, словників і довідників, підручників і посібників, хрестоматії. Опубліковано 28 збірників наукових доповідей та повідомлень, понад 1000 наукових статей.

В інституті через власну аспірантуру підготовлено 6 кандидатів юридичних наук, а ще 4 молодших наукових співробітники захистили дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Зважте, шановні колеги, що паралельно зі здійсненням цієї наукової діяльності, розпочатої восени 2000 р., необхідно було ще й вирішувати доволі складні проблеми кадрового, матеріально-технічного забезпечення, виділення приміщення тощо. До речі, завдяки зусиллям керівництва інституту кількість штатних наукових співробітників зросла з 15% у 2001 р. до 20% у 2005 р. і 36% у 2008 році.

В. Шаповал порушує досить болюче для вітчизняних правознавців питання розробки авторських законопроектів і одразу виносить свій вирок науковцям інституту, які, на його думку, не займаються їх розробкою. Шановний Володимире Миколайовичу, авторські проекти законів та інших правових актів в інституті є — це концепція закону «Про загальні засади контролю в Україні», проект нової редакції закону «Про боротьбу з корупцією», проект закону «Про добровільні об’єднання органів місцевого самоврядування в Україні», проект Національної стратегії реформування системи територіальної організації влади в Україні та ряд інших проектів. Але будьмо відвертими, колеги: чи справедливий узагалі цей закид?

Скажіть, Володимире Миколайовичу, і ви, шановні колеги, чи багато є прикладів, коли науковці з Києва, Львова, Одеси, Чернівців та інших міст України, працюючи на доволі скромну заробітну платню молодшого чи наукового співробітника, доцента, старшого наукового співробітника, професора, провідного чи головного наукового співробітника, вдавалися до розробки авторських законопроектів? Невже розробка авторських законопроектів є загальноприйнятою практикою в середовищі вітчизняних науковців і лише співробітники НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування уникають цієї роботи?

Слід зазначити, що на адресу науковців інституту неодноразово лунали слова подяки від секретаріату (адміністрації) Президента України за підготовлений проект Національної стратегії реформування системи територіальної організації влади в Україні, суддів Конституційного Суду, комітетів Верховної Ради за розроблені проекти правових актів, підготовлені експертні та наукові висновки до них.

Чи можна не помітити результати діяльності інституту? Пропонуємо відповісти на це запитання кожному самостійно.

Іван ЯКОВЮК,заступник директора інституту з наукової роботи.