Товариства «Гербор-Холдінг» і «БРВ — Україна» розташовані у містах-сусідах Володимирі-Волинському і Нововолинську. Це сучасні, високотехнологічні підприємства. Як виживають вони в умовах економічної кризи, про це наша розмова з керівниками цих підприємств Олегом Борбелюком та Миколою Юнаком.

Не бійтеся економічних зон

Фабрика «БРВ — Україна» з’явилася у Прибузькому краї завдяки наданню Нововолинську статусу території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності. Її споруджено в 2003 році на руїнах одного з міських довгобудів — цегельного заводу — в основному за кошти польського капіталу. Це був один з найбільших із 18 впроваджених у ті роки інвестиційних проектів. Це допомогло місту, де закрилися відразу шість з дев’яти вугільних шахт, не потрапити в глибоку кризу, уникнути масового безробіття. Півтисячі нових робочих місць, створених на «БРВ — Україна», допомогли місту.

— На жаль, у 2005 році Нововолинськ позбавили податкових пільг для іноземних інвесторів і багато задуманого не вдалося втілити, — ділиться думками директор ТзОВ «БРВ — Україна» Микола Юнак. — Адже навіть на нашому прикладі видно, що справа ця була перспективною для України. Зроблене за ті роки і тепер допомагає нам виживати в умовах економічної та фінансової кризи. Хоча, як й інші, відчуваємо проблеми із збутом виробленої продукції, подорожчанням матеріалів. Змушені скоротити 70 працівників. Однак завдяки високим технологіям це не позначилося на виробничих можливостях підприємства. Не постраждає і міський бюджет. Адже прибутковий податок сплачуватимемо такий, як і із 500 працюючих. Просто з вищої зарплати. Коли робітник заробляє за день 120—130 гривень, у нього більша мотивація до високопродуктивної праці, ніж у того, хто отримує 60—70. А наше обладнання вимагає високої кваліфікації і дисципліни. Виживати в умовах кризи допомагає і те, що для опалення приміщень використовуємо переважно відходи виробництва.

— Миколо Петровичу, що, на вашу думку, як керівника підприємства і депутата міської ради, треба міняти в законодавстві, зокрема податковому, на рівні держави?

— Після накладення в 2005 році мораторію на закон про територію пріоритетного розвитку Нововолинськ втратив дуже багато інвесторів. Десятки перспективних проектів було загальмовано. Прикрі бюрократичні перешкоди не дають впровадити в повному обсязі плани з будівництва в Нововолинську заводу «Кроноспан УА» з виробництва широкого асортименту високоякісних меблевих і панельних плит з деревинної сировини, вартість якого — 275 мільйонів доларів США. Таке підприємство в регіоні вкрай необхідне. Адже поруч з ним наша меблева фабрика, за двадцять кілометрів — «Гербор-Холдінг». Два підприємства, які виробляють шосту частину всіх корпусних меблів України. Зараз нам доводиться возити меблеві плити за 200—300 кілометрів з Польщі, витрачати валюту. Виграли б від цього і лісівники Волині, які мають проблеми із збутом низькосортної деревини. Підтримавши цей проект, держава допомогла б здешевити нашу продукцію, розширити ринки збуту. А так виходить, що нам дають сотні мільйонів доларів, але ми їх навіть взяти не вміємо. Уряду не потрібно боятися вільних економічних зон. Потрібно ними зробити всю Україну.

Чи виробиться у нас антикризовий імунітет?

Подібну пропозицію ми почули також у древньому Володимирі-Волинському від директора ТзОВ «Гербор-Холдінг» Олега Борбелюка:

— Учора телефонував до колег у США, — охоче долучається до розмови наш новий співрозмовник. — Вони там задоволені, що є криза і різко впали ціни на бензин, на багато матеріалів і послуг. Виявляється, що криза, окрім руйнування економіки, вносить в неї і певне оздоровче регулювання. Маю на увазі завищення цін і отримання надприбутків деякими компаніями. Першими на ці граблі, я вважаю, у нас наступили будівельники. Надто високо підняли цінову планку й металурги. Переконаний: держава повинна регулювати ціноутворення. Воно має бути економічно обгрунтованим. Коли прибуток становить 20—25 відсотків, для бізнесу — це нормально. В деяких галузях і п’яти відсотків досить. У нас окремі бізнесові структури можуть собі дозволити отримувати 200—300 і навіть 500 відсотків. Треба створити в державі такі умови, щоб всі могли заробляти.

— Олеже Васильовичу, а як особисто ви підходите до цього питання? Ваші меблі розраховані на середнього чи багатого українця?

— «БРВ — Україна» і «Гербор-Холдінг» виготовляють продукцію, яка цікавить споживачів співвідношенням ціна — якість. І перший диплом в Україні ми отримали саме за співвідношення ціни і якості товару. Такий диплом не був передбачений організаторами тієї виставки. Його виготовили спеціально для нашої фірми. Бо коли члени комісії підійшли до стенду і, подивившись на цінники, запитали: «Это долларов?». «Ні, — відповідаємо, — гривень». Троє з них після цього купили наші меблі додому. На кого, питаєте, розраховані наші меблі? На середнього українця, може навіть трохи нижче середнього. Ми працюємо з оптовими покупцями. Але бачили, що навіть люди досить достатні у фінансовому плані купували ці меблі. Вони сучасного елітного дизайну, виготовлені з хорошого матеріалу. Але рентабельність виробництва невелика. Це дає нам змогу продавати меблі в Україні і ще в 19 країнах.

— Багато експортерів мають проблеми з поверненням ПДВ. Вас минула ця біда?

— Ми багато років, щоб мати менше проблем з податком на додану вартість, спеціально підтримували співвідношення між внутрішнім ринком і експортом 50 на 50 відсотків. Сьогодні, коли продаж в Україні скоротився, ми змушені збільшувати частку експорту. Це за нинішнього від’ємного торгівельного сальдо держави у валюті, здавалось би, мало б бути вигідно. Але держава довгий час не повертала підприємству понад три мільйона гривень ПДВ. Майже стільки ми виплачуємо щомісяця заробітної плати з податками. Зараз цей борг ліквідований, але гривня встигла знецінитися. Заважає працювати нестабільний курс валюти. Хвора гривня, це все одно, що тиск у хворого 290/60. Національний банк повинен більш впевнено регулювати ці процеси.

— Кожне підприємство створено для того, щоб заробляти...

— Ми теж хочемо, щоб наші люди отримували високу заробітну плату. Але не все залежить від нас. Наприклад, якщо в Китаї дешевший метал, то це держава створила такі умови для металургів. Бізнес Китаю виграє в бізнеса України за рахунок більш досконалої законодавчої бази. Я бував у багатьох країнах, які не мають ні власного газу, ні нафти, ні металу, а їх народи живуть дуже добре. У Швеції каміння на полі росте. Вони кожен рік вибирають його і складають на межах. Виростають кам’яні стіни в ріст людини і завширшки в півтора метра. Але шведи обробляють ту землю і отримують високі врожаї. Рівень їх життя —один з найвищих в Європі. Шведська делегація приїздила до нас. Побачили відразу біля Ягодинської митниці нашу прекрасну родючу землю і здивувалися: «Як на такій землі можна погано жити?». Шкода, що ми свої золоті роки, коли можемо енергійно працювати на благо держави, губимо марно. Найгірше, що розтратили дуже багато. І патріотизм теж. Люди будуть пишатися Україною, коли держава створить кожному із своїх громадян достойні умови життя.

Володимир КОРОЛЮК,Микола ЯКИМЕНКО.

Фото автора.