Відкритий лист Президентові України Вікторові Ющенку

Якби наприкінці 2004-го, коли я голіруч стояв на лихої слави сотому окрузі проти регіональних покидьків, хтось сказав, що мені доведеться писати Вам такого листа — я б подумав, що це — бездарна провокація. Тому зрозумійте трагічне сум’яття моєї душі, її «розколотість» на шляху до цього публічного звернення до Вас.

Чи маю я моральне право так говорити з Вами, як із Президентом? Думаю, що здобув його і своєю письменницькою творчістю, і як останній нардеп союзного парламенту, котрий організовував і вів перші протестні мітинги у Києві, очолював оргкомітет Установчого з’їзду Руху. Вірю, що здобув право сказати Вам те, що думаю, і своєю проукраїнською позицією та багаторічною працею в парламенті. Згадайте кілька моїх, присвячених Вам авторських радіопрограм, після яких Кучма особисто заборонив передачу. Зрештою, заслужив це право найактивнішою участю у президентській кампанії Віктора Ющенка, об’їхавши вісімнадцять областей України, агітуючи за «першого патріотичного і морального президента». Ви не заперечите, що після Вашого важкого сходження на Український престол — я ніколи нічого не просив у Вас для себе.

У 2004-му наша нація морально дозріла до того, щоб витягнути Україну з кучмівського болота. Це був єдиний унікальний випадок, коли національні демократи зрозуміли загрозу приходу до влади жорстокого антиукраїнського клану і не пхалися один поперед одного в президенти. Чоловим ми поставили Вас (тоді ще — тебе!). Не тому, що не було іншого. Так зійшлися зірки. Ви встигли заявити про себе як банкір — автор гривні. Короткочасне Ваше прем’єрство (з Юлею) запам’яталося простолюдові виплатою заборгованих зарплат і пенсій. Зрештою, і відставка спрацювала на Вашу дуже приховану, а все ж — опозиційність. Ми не сумнівалися у Вашій кореневій українськості, хоч боялися нерішучості та надмірної намисливості. Та ми вірили у дієздатний тандем «Ющенко — Юля», який міг принести успіх Україні.

Одні вклали у Вас гроші (почасти й розікравши їх), інші (я належу саме до них) — сповна вклали у Вашу перемогу свою душу.

Януковичу було простіше: він мав власного антиукраїнського або задуреного донецьким патріотизмом виборця. Вашого (нашого!) треба було переконувати, бо його багато разів ошукували на виборах, і він уже не хотів помилятися. Нам вдалося під час виборчої боротьби зробити найголовніше: розбудити народ від політичної летаргії та байдужості. Апофеозом цього став Майдан, де резонували на всю Україну та світ напрацьовані нами головні рятівні і зрозумілі ідеї для кожного українця: «Бандитам — тюрми!», «Відкритість і моральність влади!», «Багаті поділяться з бідними!», «Замовники вбивства Гонгадзе будуть покарані!» — Ви їх легко згадаєте. У відповідь на це — мільйони українців волали: «Ю-щен-ко! Ю-ще-н-ко!» Зрештою, Ви знаєте ціну нашої перемоги. Свята Українка — Ваша мати Варвара Тимофіївна — опівночі, у Хоружівці, в день свого 85-ліття сказала мені: «Ще одного Донецька (це було після політичної параної, з якою зустріли Вас у Донбасі. — В. Я.) я вже не переживу, серце не витримає!»

Ми внесли Вас на Український престол, сповнені віри, що, нарешті, Україна матиме сильну, справедливу і українську владу, що із випущеними голубами з Ваших рук — відлітають наші українопожираючі біди: самоїдство, примітивна хуторянська «гетьманщина», спрощене розуміння української ідеї, боязнь рішучих політичних рішень, тривіальна сентиментальність замість сильної і послідовної політичної волі... Ви мали захмарний рейтинг, більший ніж у двох Ваших попередників разом. Прихильники вірили Вам, як собі, а войовничі опоненти були готові притьмом здаватися на милість переможця. Янукович уже був політичним «небіжчиком», від якого відверталися вчорашні соратники. Вам треба було рішуче діяти іменем Майдану і його вимог. Ахметов тікає за кордон, боячись рішучих президентських дій. Фальсифікатори виборів та учасники сєверодонецького антиукраїнського замаху на цілісність держави сушать сухарі і готують свої білі ручки до кайданів.

Та Майдан розійшовся, і Ви почали забувати про нього. Вас одразу оточили ті, хто фінансував вибори. Стали в чергу, щоб сторицею повернути своє. Через посади і вплив на Вас. З цього й почався Ваш відступ з Майдану. Капітулянський відступ. Кроки не назустріч, а від людей.

Перший крок — Ви знищуєте свій-таки, створений Вами, уряд, хоч два тижні тому, в День Незалежності, вихваляли його публічно. Україні забило подих: нічого не змінилося, так само лукаво чинив Кучма! Помаранчева громада розкололася.

А тут — другий капітулятивний крок — бездарна «унія» Ющенка з уже напівзабутим Януковичем. Заради чого, якого державницького інтересу? Задля лише кількох голосів для обрання прем’єром «вірного» Єханурова. Це був надто дешевий обмін, і реґіонали відверто насміхалися, збагнувши Вашу гіпертрофовану настроєвість та безвольність. Ви не лише самочинно реабілітували, а й повернули їх у політику, і вони підуть на вибори з високо піднятою головою. І — виграють їх. Завдяки Вам!

Ви завдали Майдану третього удару, коли лукавили перед камерами, що дуже хочете «помаранчевої більшості» у складі БЮТу, «Нашої України» та соціалістів, а насправді робили все, щоб вона не відбулася. Ваша хронічна «юлебоязнь» підштовхнула Мороза до відступництва і створення антиукраїнської більшості. Антиющенківської водночас. Їм залишилося скупити ще десяток продажних нардепів, і вони б турнули Вас із президентського сідала. Ми тоді виручили Вас ще раз — добровільно склали свої депутатські повноваження, щоб законно розпустити парламент.

На останніх виборах БЮТ набирає вдвічі більше голосів за президентську «НУ—НС», але ми віддаємо Вам половину місць в уряді, зголошуємося на всі Ваші умови задля утворення нової помаранчевої коаліції із двох фракцій. До речі, пропрезидентської. Що ж іще потрібно? А Ви знову зволікаєте, напускаєте політичного туману, ставите нові і нові вимоги. Ніколи не повірю, що Плющ грав роль відступника без президентського освячення. Ось-ось щойно минуле політичне безумство могло повторитися знову. Тільки через ту ж таки Вашу «юлебоязнь». Лише інстинкт самозбереження врятував Вас від фатального повторення помилки. Проте незабаром Ви розвалили і цю хистку більшість, принісши в жертву навіть вірного Вам Яценюка.

До якого трагічного маразму доведено політичну та економічну ситуацію в Україні, пане Президенте! Тільки людина з унікальними здібностями здатна була свій захмарний рейтинг опустити до такого жалюгідного рівня. Україна знову втратила шанс випростатися на повен зріст. Завдяки Вам нас знову сприймають у світі як націю-невдаху. Перед нашим носом зачинилися двері до Євросоюзу та НАТО.

Ваші закордонні візити — це завжди привід для доносу на свій же уряд. Через безсистемність та імпульсивність Вашої політики, через бездіяльність Крим ще більше віддалився від України, ми назавше втратили велику частину нафто-газового шельфу в Чорному морі. Ваші намісники в областях та районах уже прихопили рештки землі та нерухомості, що зосталася після Кучми.

Всі бандити, яким обіцяно тюрми, сьогодні керують країною. Балога в зловіснішій версії повторює Медведчука. Ваша патронатна служба — Секретаріат — став корумпованим гадючником, що імітує роль другого уряду. Система влади перебуває в стані глибокого інсульту і здатна лише на хватальні конвульсії. Кожен львів’янин скаже, що суддю Зварича взяли на робочому місці з фантастичною сумою хабарів, бо він сортував їх на купи, щоб у той вечір везти до Києва. В тому числі і у Ваш Секретаріат.

Я не ідеалізую ні сьогоднішній уряд, ні Юлію Тимошенко, то більше — БЮТ. Малоросіян вистачає на кожну українську душу. Та сьогодні головною дієвою особою в політичних подіях України є Президент. Тому й призвідцею всього доброго та всього лихого є Ви, пане Вікторе.

Ніхто не забере у Вас реставровану пам’ять нації про голодоморний ґеноцид 32—33-го років, про Крути і Батурин. Ніхто не применшить Ваших заслуг в українській свободі слова. Ніхто не сумнівається у Вашій, хай більше етнографічній, ефектній, але не ефективній, а все ж українськості. Я гордився, коли мій Президент полетів на мітинг до оточеного російськими військами Тбілісі, однак Ви зірвали прийняття Верховною Радою розумної, не істеричної заяви про події в Грузії. І сталося так, що ми не допомогли грузинам, але здорово нашкодили собі.

Та не спишете ні на кого свої драматичні помилки. Ви гірко розчарували мільйони довірливого українського люду, остаточно вбивши в ньому віру в українську владу, а то і найгірше — доречність існування самої Української держави. У 2004-му ці мільйони повелись на Вашу українськість, на Вашу театральну рішучість на Майдані, на замах на Ваше життя, на принадні гасла, які ми вклали у Ваші уста.

Сьогодні вже очевидно для абсолютної більшості українців: Ви не стали Українським Президентом. Тоді, на Майдані, ми Вас просто вигадали із потреби (Нарешті! Нарешті! Нарешті!) мати справжнього, сильного Президента.

Не маємо! Просто найвища посада в Україні випадково дісталася везунчикові Віктору Ющенкові з Хоружівки — людині, котра легко піддається ревнощам і підозрам, людині, котрою править не жорстка логіка і послідовність вчинків, а миттєві настрої. Ви довели, що все це для державного мужа високого рангу є небезпечним.

Такій запущеній, пошматованій ворогуючими кланами на зони впливу державі, такій кволій, корумпованій і зневіреній у всіх інститутах влади нації потрібен інший лідер. Із холодним системним мисленням, моральним, але рішучим інтелектом, національною повинна бути його цільна і непохитна політична воля, а не патріотична фраза чи вишита сорочка.

Ви втратили всі свої шанси. Похитуючись над прірвою, Україна вже не вірить, що Ви здатні відвести її від останньої межі.

Єдине, що Ви ще можете зробити для неї — добровільно, красиво піти у відставку. І це буде ще один аргумент Вашого права на місце в українській історії. З Богом, пане Президенте! З Богом!

P. S. Цього листа я написав Вам у грудні 2008-го, задовго до заяви Л. Кравчука, але не оприлюднював, бо ще сподівався...

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ, народний депутат, письменник.