В університетському видавництві
«Пульсари» вийшла книжка Миколи Босака «Остання загадка Гоголя», присвячена 200-річчю від дня народження славетного письменника. Як пояснює автор, «ця книга є до певної міри літературною містифікацією. Бо містичним, загадковим досі залишається й сам Микола Гоголь. Таїною оповиті його з’ява на світ, причина самотності, дар провидця, непоборне відчуття месіанства, нібито спалення другого тому «Мертвих душ», якщо він був, смерть і зникнення голови з труни...».Микола Босак, до слова, земляк Миколи Васильовича,
«уродзоний полтавець», котрий «пройшов стежками Гоголя і прототипів його героїв у Яновщині (нині Гоголеве), Шишаках, Яреськах, Великих Сорочинцях, Миргороді, Полтаві та Диканьці», в «Останній загадці» прагне розкрити ще одну таємницю письменника — «чи була в нього та єдина жінка, з якою він мріяв поєднати долю і якій звіряв найпотаємніші думки». Через епістолярні ремінісценції він схиляє нас до висновку, що була. Автор скомпонував рукопис з уривків реальних листів Миколи Гоголя до Марії Балабіної, Олександри Смірнової-Россет, Анни Вієльгорської як до єдиної уявної музи свого великого земляка. Це зроблено з такою органічною, навіть витонченою філігранністю, що повністю абстрагуєшся від застереження самого Миколи Босака: читачі мають справу з літературною містифікацією.Глибока обізнаність автора в темі відчувається не лише в доборі спеціальних
«романтичних» листів. Адже кожен з них розкриває, крім ліричних почуттів письменника, образ Гоголя в усій багатовимірності його внутрішнього світу — в глибокій і чистій Вірі: «Де світло, там Господь мій, бо Він є світло для світу і немає в ньому ніякої темряви. А де Бог мій, там і душа моя, і всі помисли мої»; у сум’яттях з приводу національної самоіндифікації: «Я вже якось відповів кільком доброзичливцям, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я й сам тоді не знав, яка вона в мене...»; в чіткому переосмисленні відповіді на це запитання: «Коли я ще підбирався до «Тараса Бульби» та рився в скрині історії, не раз мене огортали гарячі хвилі, тверділа думка, що і я українець, що і мій по матері рід Лизогубів шаблями боронив вітчизну. Це для нього оббріханий гетьман Мазепа зміцнював Могилянську академію, будував храми й монастирі... Я давно помітив, коли при великоросах заходить мова про Украйну, — це їх дратує. Ще жодного не вдалося зустріти, який би не подав знаку своєї вищості над хохлами. Це від гордині й невігластва...»Щиро визнавав Микола Гоголь у листах і своє несправедливе ставлення до Тараса Шевченка, продемонстроване якось землякам Бодянському і Данилевському:
«Дьогтю занадто, навіть більше, ніж поезії. Нам з вами як українцям це приємно, але ж не у всіх такі носи...» Прозрінням для автора «Мертвих душ» став вірш-посвята Кобзаря «Гоголю». «Прихована енергія кремінних слів «великий мій друже» викресала в уяві історію України, того кирпатого її Бояна, який навіть ідучи по Невському проспекту, бачив лише свою дорогу, свою землю... Мене ще ніколи так не пекло усвідомлення вчиненої несправедливості. Я зрозумів, що зверхньо сперечався з Бодянським, і лише тепер розгадав, чому. Я заздрив Шевченку. За те, що він зумів узяти в своє серце дух і силу землі, на якій зріс, мелодію мови свого народу, і не розгубив їх, не перелицював, лише огранив і дорогими коштовностями роздав кожному, хто не лінився брати...»«
Коли згадую Вас, на душі завжди стає світло й піднесено, як на Великдень у церкві...» Якими словами, якою мелодією можна краще і глибше донести свою любов? Мені здається, відповідь на це запитання розгадана: так могла написати людина, котра сама намагалася безперервно світліти душею. І відблиск цього духовного сяйва пронизує всю «Останню загадку Гоголя».Переконана, що читачі подякують Миколі Босаку за нестандартний підхід до одного з найдостойніших діячів світової культури. Думки й почуття Миколи Гоголя в дібраних у книзі листах актуальні й сьогодні. Перечитайте їх, і ви самі переконаєтеся в правоті цих слів. Щира вдячність і видавцям з
«Пульсарів», які в наш прагматичний час не женуться за дешевою кон’юнктурою і вміють відрізняти «Великдень» від сірятини буднів: це доводить не тільки «Остання загадка», а й інші дітища видавництва. Одержите ви насолоду і від художнього оформлення книги. Серед ілюстрацій — знайомі й рідкісні портрети і самого Миколи Гоголя, і його адресаток — тієї уявної незнайомки, якій присвячена остання загадка найзагадковішого з наших письменників-земляків.
