З болем і соромом підписалась би під кожним листом-скаргою чи листом-сповіддю, що надходять до «Освіти...». Справді, в наших школах панують бюрократія, авторитаризм, невігластво, порушення прав людини і дитини, бідність.

Але разом з тим там ніколи не згасали свічки розумного, доброго, вічного. У школах здебільшого працюють педагоги за покликанням, їх люблять діти.

А, значить, слід гучніше говорити про освіту, її проблеми, бо, будуючи громадянське суспільство, починати треба з його фундаменту.

Школа потребує реформ. Досі, на жаль, їх немає. Є інновації, які не мають жодних механізмів реалізації.

Це нагадує «перебудову» часів Горбачова, коли, не змінюючи системи, намагались побудувати демократію.

У незалежній країні школа залишилась чи не єдиним острівком соціалістичної планової системи. У ній панують плани поурочні, календарно-тематичні, плани самоосвіти, розвитку кабінету, виховні, індивідуальні; робота з талановитими дітьми, з тими, що стоять на обліку; журнал ведення причин відсутності учнів, журнал оперативний, класний журнал... Гадаєте, я всі плани і журнали перерахувала?

Починати реформи, на мою думку, треба з управління освітою, а саме з районних, обласних установ.

Нині у них є інспекторська і методична служба, відділ кадрів, відділ технічного забезпечення, бухгалтерія...

Ні для кого не секрет, що вони виконують, зокрема, тільки фіскальні функції. Скоріше це служби обліку, аудита. Вони збирають нескінченні звіти, проводять численні моніторинги. Завалюють ЗОШ листами-наказами. І як в радянські часи, школи «звітують» про виконання та перевиконання.

Зарплатня у працівників цих відділів мала, робота пов’язана з постійними відрядженнями по селах. Як вважаєте, піде на таку роботу вчитель, гарний вчитель, який любить дітей, свій предмет? Чи поміняє вчитель-новатор дитячі оченята на купу паперів? А хто піде? Вчитель, який не став директором, чи не спрацювався з ним. Учитель, який не хоче, щоб його постійно моніторили.

Що пропоную?

По-перше, з відділів-управлінь треба окремо виділити інспекторську службу. Вона повинна мати чіткі, але обмежені повноваження: перевіряти школи, атестувати їх не частіше одного разу на 10 років. Реагувати на скарги батьків та учителів. Жодної інформації не збирати, ніяких «заходів» не проводити. Її мета — контроль за діяльністю шкіл, забезпечення права на освіту, виконання державного стандарту освіти.

Працівники служби мають отримувати високу зарплатню, щоб не приймали подарунків і не обідали в школах. Підбір кадрів повинен бути надзвичайно ретельним: стаж педагогічної роботи не менше 10 років, вища категорія «вчитель-методист», бажано ще мати юридичну освіту, а головне — високу культуру спілкування і високі моральні якості. У районі має бути 5—10 спеціалістів максимум.

По-друге, методичну службу пропоную виокремити в інформаційно-довідкову. Можливо, при районних бібліотеках. Для сільського вчителя це конче необхідне джерело, звідки він черпає знання. Такий методцентр треба забезпечити солідним інформфондом. Тоді він забезпечуватиме методичною літературою вчителів, не перевіряючи їх роботу. Методист може виїжджати в школи тільки на прохання педагогів.

Скажімо, молодий спеціаліст має проблеми, він звертається по допомогу, йому її надають кваліфіковано, а не пишуть наказ, як це робиться сьогодні. Або поважна пані вчителька хоче запровадити викладання із залученням комп’ютерних технологій, та почувається невпевнено з чудом-технікою. Будь ласка, до її послуг методист-куратор з цих питань. На урок потрібен макет відомого замку — прошу пана. Для виховного заходу просите обладнання — прошу дуже.

У таких закладах повинні працювати здебільшого молоді спеціалісти з свіжим баченням, новітніми знаннями. Але можуть працювати і досвідчені педагоги.

Кадри, фінанси, технічне забезпечення повинно бути в руках директорів шкіл, або в органах місцевого самоврядування. Життєво необхідні засоби слід максимально наблизити до школи. Районні відділи освіти не можуть оперативно вирішувати проблеми опалення, харчування, водопостачання, це повноваження сільського голови і директора. А його статус має бути вищим сьогоднішнього.

Бачу освіту без наказів. Наказувати не можна! Можна рекомендувати.

Зміна в керівництві освітою, впевнена, змінить значущість постатей і посад. На перше місце вийдуть діти, батьки, їхні інтереси, на друге — педагоги, а на останнє ті, хто забезпечуватиме навчальний процес. Усі разом — рівноправні суб’єкти навчально-виховного процесу.

Якщо керівництво освітою не реформується, то воно безнадійно відстане від життя, стане анклавом бюрократизму, авторитаризму і майбутнє країни стане її минулим, бо сьогоднішні школярі — це завтрашній день держави.

Олена КИЯНИЦЯ,вчитель вищої категорії, вчитель-методист, відмінник освіти, педстаж 20 років.

Мирнівка

Джанкойського району,

Крим.