Нині судова реформа й судова практика перебувають у стані системної кризи. Перетягування каната керівниками країни призвело до того, що в очах людей всі інститути влади, у тому числі й судова система, не заслуговують навіть дещиці довіри. На цьому наголосив Голова Верховної Ради Володимир Литвин, відкриваючи парламентські слухання «Про стан правосуддя в країні».

— Проблема, винесена на слухання, зачіпає кожного громадянина, весь український народ, сказав він. — Сьогодні ми вимушені говорити про якість правосуддя та відповідальність. Війна, яка триває за вплив на суд, має свій наслідок, тож сьогодні можна казати про дискредитацію судової системи. Бо суди часто-густо сприймаються як знаряддя боротьби з політичними, бізнесовими та іншими конкурентами.

Учасники слухань, а серед них державні високопосадовці, судді, народні депутати, науковці та практики, чи не одноголосно зійшлися на тому, що судову реформу проводити треба. Ще у 1996 році при ухваленні Конституції передбачалося, що протягом п’яти років органи влади мають завершити комплексні зміни судової системи. Так звана «мала реформа» відбулася в 2001—2002 роках. Відтоді зсунути справу з місця законотворці так і не змогли. Щоправда, два роки тому в парламенті зареєстрували й ухвалили в першому читанні законопроекти про судоустрій та статус суддів. Торік у березні Венеціанська комісія оцінила ці документи досить високо і назвала їх «вочевидь кращими, порівняно з попередніми проектами законів». У її висновку також ішлося, що фундаментальні положення відповідають європейським стандартам.

Водночас комісія підтримала українських парламентаріїв у прагненні «об’єднати ці два дуже деталізовані документи в один (сподіваємося, простіший) текст». Саме цього не сталося, наголошував у своєму виступі Голова Верховного Суду Василь Онопенко. З його слів, після доопрацювання законопроект став хоч і одним цілим, але аж ніяк не простішим. Пропонує заплутану схему судової системи, що сильно ускладнить доступ до правосуддя простому населенню.

Так, запровадження окружних судів може призвести до того, що громадянам із сільських місцевостей доведеться у пошуках справедливості вирушати за 150—200 кілометрів. Поспішне ухвалення законо-проекту про судоустрій та статус суддів матиме катастрофічне значення для держави, наголосив Василь Онопенко. Він також висловив переконання, що криза сучасного судочинства не така значна порівняно з кризою політичною. Щороку кількість звернень громадян до судів зростає. Саме це, на його думку, свідчить про довіру населення до цих установ. Сумніваються у служителях Феміди дедалі частіше не пересічні громадяни, а політики, акцентував Василь Онопенко.

Інша думка у голови Комітету з питань правосуддя Сергія Ківалова (на знімку). Він упевнений, що тільки ухвалення вищезгаданого законопроекту допоможе дати вітчизняним судам ковток повітря. Про це, з його слів, свідчить і висока оцінка документа Венеціанською комісією. Його ухвалення — це необхідний крок, який підтримає і продовжить «малу реформу», зробивши вітчизняне судочинство незалежним, прозорим і доступним.

Визначитися, що саме робити з законопроектом, довкола якого ось уже два роки ведуться дискусії, — основне завдання парламентських слухань, наголосив Володимир Литвин.

— Зрозуміло, всі ми єдині в тому, що треба ставити в центрі інтереси верховенства права, суспільства і держави, а не вкотре підлаштовувати під когось судову систему, — сказав Голова Верховної Ради. — Нам потрібна цілісна судова система і єдина судова практика.

Заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко, закриваючи слухання, назвав новий закон про судоустрій своєрідною конституцією, яка повинна мати найвищий ступінь політичної, правової та суспільної легітимності. Однаково відповідальними за всі прорахунки в системі правосуддя Микола Томенко назвав і судову владу, і Президента, і Верховну Раду. Він закликав найкращих експертів і юристів підключитися до роботи над законопроектом, а представникам судової системи сконцентруватися на професійній діяльності.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.