Таке довелося пережити мешканцеві села Кораблище Млинівського району, старості місцевої Різдво-Богородицької церкви Мелетію Макаровичу Рогашку (на знімку).

— У 1944-му під час фашистського бомбардування нашого села кілька бомб упало біля храму, — згадує Мелетій Макарович. — Але диво: церква залишилась неушкодженою, хоча в хатах, що були удвічі далі від місця вибухів, знесло дахи, повибивало вікна. Невдовзі після цього в церкві відспівували небіжчика. Енкаведисти запідозрили, що в похоронній процесії є бандерівці. Тому всіх людей поставили на коліна і протягом кількох годин тримали під дулами автоматів, хоч жодного вояка УПА так і не виявили. Ось тоді я вперше відчув, як це копати могилу для себе. Хоча на перший раз все обійшлося, і могила не знадобилася.

Але трохи згодом знову довелося пережити тоді ще шістнадцятирічному Мелетію страх. До його хати зайшли енкаведисти, й один із них приставив до скроні юнака пістолет. Хотів, щоб той розповів, хто до них навідується з лісу. Воно й справді, до них, як і до інших мешканців села, приходили вояки УПА за провізією і, схоже, хтось доніс про це.

— Не отримавши відповіді, непрохані гості вивели мене за хату, дали в руки лопату і наказали: «Копай для себе могилу», — розповідає Мелетій Рогашко. — Що вдієш — копаю. Спочатку думав, що то звичне залякування, однак коли поставили мене на краю копанки й клацнули затвори, в душі все похололо. Врятувало те, що прибіг мій старший брат. Він заявив: «Якщо розстріляєте, то тільки нас двох. Але знайте, прийдуть з фронту наш батько і наш брат, вони вас із-під землі дістануть».

На жаль, батько і найстарший брат з війни так і не повернулися — загинули. Але згадка про них, схоже, охолодила енкаведистів. Утім, у спокої Мелетія вони все одно не залишили. Забрали до Млинова.

— Як тільки не знущалися наді мною в цій підвальній катівні! — каже пан Мелетій. — Защемляли дверима пальці. І для чого? Щоб видав імена «хлопців із лісу», про яких я, чесно кажучи, і духом не відав... А потім мені і ще кільком затриманим наказали копати могили на березі річки Ікви. Я тоді, між іншим, подумав про себе, що це якийсь рок — три копанки фактично за два тижні. Причому без жодної на те причини та провини. На щастя, і третього разу біда минулася — нас примусили копати могили, щоб поховати в них уже закатованих арештантів...

Так і не довівши вини, енкаведисти відпустили Мелетія. Мама тоді, зустрічаючи, крізь сльози сказала: «Сину, ті, хто переживають стільки знущань, мусять довго жити».

— Ось і живу, — каже Мелетій Рогашко.

Євген ЦИМБАЛЮК,Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.

Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.