Сонце світить... але не гріє

Телефонні дзвінки і листи в кримський корпункт і редакцію на матеріал «Малят зігріває сонце», опублікований у прем’єрі рубрики «Енергобезпека» («Голос України» від 03.02.09 р.), свідчать про велику зацікавленість наших читачів у встановленні малих геліосистем для нагрівання води за допомогою сонячної енергії.

Досвід установки таких недорогих але ефективних, екологічних та економічних агрегатів у селах Бахчисарайського району Криму в рамках проекту організації системного впровадження сонячної енергетики на півострові захотіли повторити і впровадити в себе багато хто. Адже для звичайних житлових будинків, дитсадків і шкіл, лікарень і санаторіїв, комбінатів і центрів культури «приручена» енергія сонця здатна стати справжнім порятунком. Тим паче що за необхідності енергію Ярила можна переробляти на електричну, а вже встановлені сучасні вітчизняні сонячні колектори цілий рік здатні гріти воду, навіть у зимові дні.

Та й установити геліоагрегати на дахах нескладно. Люди розуміють, що дедалі актуальнішою стає така економічна, по суті, дармова енергія в умовах, коли традиційні енергоносії дорожчають. Але тільки тоді, коли одержить дієву підтримку невідкладно, вже зараз.

Саме з цим на півострові проблеми, вважає депутат Верховної Ради автономії Сергій КАЗАЧЕНКО (на знімку).

— Сергію Васильовичу, то чому вже на старті, щойно народившись, став «пробуксовувати» такий актуальний і багатообіцяючий енергоощадний та екологічно бездоганний проект? Адже фахівці впевнені в колосальній віддачі геліоенергетики у всіх регіонах України, особливо на спекотному сонячному півострові...

— «Голос України» встиг розповісти тільки про головні вигоди проекту «Організація системного впровадження сонячної енергетики в Криму».

Нагадаю, що в його реалізації з ініціативи групи кримських учених і моєї як депутата надав фінансову підтримку Міжнародний фонд «Східна Європа». Термін виконання проекту був лише шість місяців. Робоча група у прискореному темпі напрацювала низку методичних матеріалів: розроблено й видано методичну допомогу із сонячної енергетики, побудовано демонстраційну установку на дитячому садку в місті Бахчисараї, розроблено типові проекти геліоустановок для місцевих органів влади, відкрито сайт в Інтернеті, організовано консультаційний пункт тощо. Що ще могла зробити громадська організація за півроку? Справедливості заради скажу, що Мінпроменерго автономії та Бахчисарайська райдержадміністрація здійснювали хорошу організаційну підтримку проекту.

Але, за умовами конкурсу на одержання гранту, до 30 відсотків загальної суми повинні були виділити місцеві органи влади. Фонд «закрив очі» на те, що ці гроші ніхто не дав, але питання залишилося: «Невже місцевій владі ця робота не потрібна?».

Подивимося з іншого боку. Грант закінчився, члени робочої групи (тимчасового творчого колективу) розійшлися по своїх робочих місцях. Невеликий тираж виданої книжки незабаром розійдеться, консультаційний пункт без зовнішньої підтримки припинить своє існування, сайт закриють за несплату послуг, а без відновлення інформації він стане просто нікому не потрібний (хто працюватиме безкоштовно?). Виходить, що іноземним «донорам» благодійного фонду ця робота потрібна, вони турбуються про долю кримчан, а наша влада — ні!

Скажу прямо: добрий хазяїн так не вчинив би, адже це все одно, що побудувати фундамент будинку, а потім усе кинути.

— А що зробив би справжній хазяїн?

— Гадаю, що істинний хазяїн сказав би фонду і громадській організації-виконавцю спасибі й розглядав виконану роботу як хорошу основу для продовження робіт, зробив усе, щоб розпочата справа не вмерла. Адже необхідно продовжити будівництво демонстраційних установок на дитячих садках інших міст і районів, організувати подальшу науково-технічну та інформаційну підтримку цієї діяльності в регіоні на базі вже виконаної роботи.

Мені, наприклад, не зрозуміло, чому в такий відповідальний для енергобезпеки країни момент так довго не призначають галузевого міністра, це що, ще одна загадка нашого уряду?

— Але ж ми нічого істотного у справі енергозбереження і використання нетрадиційних джерел енергії не спромоглися зробити й за 18 років своєї незалежності...

— Хоча на серйозні проблеми у сфері енергоспоживання нам ще більш як десять років тому вказували західні експерти, які проводили енергетичний аудит в деяких регіонах України за проектом міжнародного фонду «TASІS». Нам було сказано, що енергоємність української економіки в 2,5—4 рази вища за аналогічні показники на Заході. І знову — нічого не «гукнулося»...

— Державна енергополітика — це окреме питання. А що зроблено на рівні регіону?

— Ще 1996 року в Криму, вперше в Україні, була розроблена Концепція енергозбереження в Автономній Республіці Крим. Розробила її група вчених і фахівців за підтримки Комітету з науки та регіонального розвитку при Раді міністрів автономії. Документ з цікавістю зустріло населення й органи влади півострова, і в 1998-му за підтримки того-таки комітету «народилася» Програма енергозбереження в Криму, схвалена місцевим урядом. По суті, з деякими змінами вона діє досі, хоча давно застаріла.

Нова програма потрібна для того, щоб органи влади в нинішніх умовах могли чіткіше планувати свою діяльність у зазначеній у ній сфері, опираючись на думку широкого кола фахівців, і здійснювати державну підтримку реалізації внесених у програму заходів.

Але... на схваленні тієї програми справа й завершилася, ніякої підтримки на рівні регіональної влади вона не отримала. Сказати, що її повністю знехтували, не можна, тому що органи влади регулярно показують у своїх звітах роботу з енергозбереження, виконану підприємствами, організаціями, і приписують собі ці заслуги, хоча вони не такі вже й великі.

У 2006 році з ініціативи тодішнього керівництва профільного міністерства була розроблена нова редакція цієї програми. На розробку було витрачено 30 тисяч гривень бюджетних коштів. Підбір фахівців-розроблювачів був до геніального простий: половину робочої групи становили вчені і фахівці з різних сфер науки, обізнані з вітчизняними й світовими тенденціями розвитку науки і техніки у сфері енергозбереження, а другу половину — фахівці профільних міністерств, що знаються на поточних і перспективних завданнях галузей, чинних нормативних документах і прогнозах розвитку галузей. Проект програми пройшов суспільну апробацію в науковому середовищі, був розглянутий у всіх профільних міністерствах, зазнав експертизи в Національному агентстві з енергоефективності. Скрізь одержав позитивні оцінки. Природно, були зауваження і пропозиції, які одразу враховувалися.

Але, як мовиться, не судилося й цьому проекту «побачити світ». Двічі(!) на засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим його просто «провалювали». Хто це зробив — довідатися нескладно, протоколи засідань у Раді міністрів ведуть. А от чому — залишається загадкою. Адже є загальновідомі технології прийняття рішень: якщо керівник уважає, що документ неякісний, він вносить пропозиції з його вдосконалення і його приймають із доробкою. Але якщо є причини, за якими прийняття такого документа не бажане, — його «провалюють» під приводом неякісності, але без конкретної мотивації. Й отут уже жодна логіка не діє.

— Сьогодні дехто покаянно каже, що треба повернутися до цього питання...

— Але тепер уже на розробку програми необхідно 300 тисяч гривень і розробляти її будуть не кримські фахівці. Щоб зрозуміти логіку мислення таких керівників, не треба бути Шерлоком Холмсом...

Цікава ситуація складається сьогодні і в країні, і в регіоні.

Прості люди дуже замислилися над тим, як позбутися «газової петлі, що дорожчає», дедалі більшу зацікавленість виявляють до залучення й упровадження нетрадиційних джерел енергії, але можливості їх мінімальні. Учені, фахівці виробництва і просто громадяни вносять різні пропозиції з поліпшення нашої енергоекономності та життя. Здавалася б, не їхня це справа, вони мають робити своє: учений — творити і створювати нове, виробничник — перетворювати це на практику, виробляти і продавати продукцію.

А ось люди, які повинні безпосередньо думати про вдосконалення механізмів управління економікою, використовувати розумні пропозиції вчених і практиків, отримують за це чималу зарплату, не тільки не чують ці пропозиції, а й відверто гальмують просування нових ідей і розробок.

Багато років тому, під час занепаду СРСР, серед працівників кримської влади, розмірковуючи про свою роль, модно було говорити: «У Москві приймають рішення, в Києві їх виконують, а нам залишається тільки підмітати вулиці і збирати сміття».

А у вас? По-старому «у квартирі газ»?