Пошуки альтернативних джерел енергії — це не фантастичні проекти, а реальні кроки

Коли на Хмельниччині заходить мова про енергетичну безпеку, відповідь щодо варіантів її забезпечення завжди лежить на поверхні. Та й як інакше, коли під боком своя АЕС. До того ж уже тепер потужності станції такі, що можна покрити потреби в електроенергії шести областей. А попереду — будівництво ще двох енергоблоків. Тож область могла б вважати себе невеличким куточком енергетичного раю, котрому жодні газові війни не страшні.

Насправді все прозаїчніше: жодних пільг на ціну електрики і водночас ті самі проблеми із дорогим газом, що й у решти регіонів. Як їх вирішувати в масштабах однієї області? Чи під силу на місцях розробити справжню стратегію? І чи варто шукати альтернативу, маючи ядерні потужності? На ці та інші запитання ми шукали відповідь разом із головою Хмельницької ОДА Іваном ГАВЧУКОМ.

— Іване Карловичу, мені важко повірити в те, що дрова і тріски — це шлях вперед. Невже в реєстр спеціальностей доведеться знову вводити посаду пічника, про яку вже декілька десятиліть як забули? А сільські плечі тільки почали відвикати від мульких в’язанок із хмизом — і знову до них?

— А ви спробуйте знайти людину, у котрої не викликало б приємні відчуття потріскування дров у грубці. Я і сам із задоволенням люблю нарубати поліна і підкинути в піч.

— Це хвилини романтики. А в житті все набагато буденніше і важче. І дрова рубають не для задоволення, а щоб вижити.

— Саме так. І тому ті проекти, котрі ми пропонуємо, спрямовані на те, щоб пережити скрутну хвилину. Але й одночасно накопичити технічний потенціал і кошти, щоб завтра зробити справжній крок вперед. Хоч би які активні були заклики до пошуку нових енергоносіїв, ми не зможемо вирішити цю проблему миттєво. І тим більше на рівні сільської ради чи навіть міської громади. А тепер поясню, чому варто і про дрова згадати.

Ми підрахували, що кубометр дров дає стільки само тепла, як 172 кубометри газу. А цінове співвідношення відповідно становить 110 до 195 гривень. Це для населення. Якщо ж взяти ціну для бюджетних установ, то вже буде різниця більш як у чотири рази. Уявляєте, що значить в умовах кризового бюджету така чотирикратна економія? Відповідні розрахунки ми провели і щодо торфу. Адже в області колосальні запаси цього природного виду палива. Так от для тих же бюджетників кожна тонна торфобрикету замінить півтисячі кубів газу і зекономить понад тисячі гривень. Хіба можна відкидати такий ресурс?

— І все-таки не уявляю, що будинок обласних адміністрації та ради перейде на опалення... торфом. Все розпочнеться із сільської хати.

— Я не хочу кликати людей до гіршого, і мова зовсім не про те, щоб скрізь знову будувати печі. Треба просто поєднати наш класичний досвід із сучасними технологіями. Невеличкий котел із високим коефіцієнтом згорання — це просто знахідка і для сільського ФАПу, і для клубу, і для школи. А хіба краще, коли вони взагалі не опалюються через те, що нічим розплатитись за газ?

Так сталось, що, сконцентрувавшись на дешевому і доступному блакитному паливі, ми просто відкинули вбік всі інші складові енергетики. Варто пригадати, що свого часу в області було збудовано понад півсотні ГЕС. Але згодом діючих залишилось тільки три.

Лише тоді, коли енергоринок запропонував надто дорогий кіловат, всі наче схаменулись. Тож тепер відродили ще дев’ять гідроелектростанцій. Сподіваюсь, що і решта теж запрацює. Правда, ремонт і реконструкція вимагають чималих витрат. Бюджет навряд чи розщедриться. Для відновлення роботи ГЕС області потрібно близько п’ятдесяти мільйонів гривень. Гадаю, частину коштів знайдуть теперішні власники станцій. Частину спробуємо зекономити на... дровах і торфові, що прийдуть на заміну газові. А вже тоді, отримавши дешеву електроенергію, зможемо говорити про справжню альтернативу.

— Але ж і дотепер ми не відчували дефіциту електроенергії. От тільки ціна кусалась. До того ж енергетики підрахували, що зведення нових ліній електропередач, трансформаторних підстанцій (а без них і мови не може бути про перехід на електроопалення) коштує так дорого, що не може конкурувати навіть з нинішніми цінами на газ.

— У тому і найбільша проблема, що, маючи чималий енергетичний потенціал, ми не можемо скористатись ним через фінансовий дефіцит. Суть нашого проекту полягає в тому, що дров’яне та торф’яне опалення зможе зекономити протягом року до ста мільйонів гривень. Тепер трохи арифметики. Для того, щоб повністю модернізувати систему електропередачі, потрібно близько мільярда. Сума просто немислима для місцевого бюджету. Але якщо розпочати зі зекономлених ста мільйонів на рік, то за десятиліття ми вирішимо проблему енергозабезпечення на багато років вперед. Розумію, що це непростий і довготривалий шлях. Але дорогу здолає тільки той, хто йде. Тим паче що вже визначено стратегічні напрями розвитку — добудова двох ядерних блоків на Хмельницькій та будівництво на Рівненській АЕС.

Це також проекти не одного року. Але і вони потребують комплексного розвитку. Вже нині ядерна енергетика страждає від того, що їй дедалі важче знаходити покупця на свій товар. Одна з найвагоміших причин — застаріла і не сумісна з європейською система доставки виробленої енергії. Не оновивши її, ми знову можемо зайти в глухий кут.

— Значить, ставку все-таки треба робити на потужні енергетичні програми, а не намагатись знайти енергоджерела мало не в кожному дворі?

— Одне зовсім не виключає інше. У Славуті не так давно з’явилось нове меблеве підприємство. Своєю конкурентоспроможністю воно дивує не тільки українського, а й закордонного споживача. І одна з причин того — низька ціна продукції через малу енергозатратність виробництва. Джерелом енергії для нього стала дерев’яна стружка. Уявіть, що частка енергозатрат у собівартості становить лише... два(!) відсотки.

— Такого просто не буває.

— Справді, у це важко повірити. Особливо тоді, коли частка енергоносіїв у собівартості продукції чи послуг нерідко доходить до 80 відсотків. Коли ж я запитав у мебльовиків, чи відчувають кризові явища, вони тільки плечима знизали. Навпаки, говорять навіть про зниження ціни на свій товар, а отже — на подальше розширення ринків збуту.

Напевно, нам всім потрібно зрозуміти, що енергозахищеність — це не тільки альтернативні, незвичні джерела енергії. Це насамперед економне використання того, що маємо. Звучить банально, але для нас все ще дивакуватими видаються, скажімо, європейці, котрі возять канадську тирсу для опалення. Ми не готові поставити сонячну батарею у себе на даху чи вітряк у дворі. І чомусь так налякались повернення в минуле, коли мова зайшла про ті самі дрова.

Зрозуміло, у всьому потрібен тверезий глузд і розрахунок. Скажімо, познайомившись із дослідженнями метеорологів, ми зрозуміли, що вітряки нас не виручать — надто «дорогим» виявився вітер. Тобто повітряні потоки проходять через область таким чином, що не завантажать роботою доволі дороговартісні вітряки. Хоча вже тепер деякі закордонні інвестори зацікавились проектом будівництва саме потужного вітряка в районі Дністра. За попередніми розрахунками, він зможе давати до мільйона кіловат-годин електроенергії на рік — практично стільки, як один енергоблок ХАЕС. Хіба не цікава пропозиція?

Ще одна ідея використання тепла землі видається доволі привабливою. Вона теж стара, як вітер: на глибині кількох метрів завжди зберігається постійна температура. Різницю між цими внутрішньою і зовнішньою температурами і можна використовувати як джерело енергії. Але воно не всім доступне, оскільки при цьому використовується доволі дороге устаткування. Втім, для того, хто може звести для себе розкішний будинок, це можливий варіант. Бо вже давно варто усвідомити: сидячи біля одного вогню, за однакове тепло багатий і бідний мають платити по-різному.

Прийде час, і наука запропонує нам абсолютно нові джерела енергії. Але ми живемо тепер, і тому кожному варто подумати, а що він може зробити сьогодні, щоб убезпечити себе, родину, своє підприємство, село чи місто від усякого роду енергетичних негараздів.

Розмову вела Ірина КОЗАК.

Хмельницький.