Проведеними на замовлення ЮНЕСКО дослідженнями доведено, що підвищення рівня освіченості суспільства неминуче супроводжується довгостроковим економічним зростанням держав. Тому освіта — це ключова умова процвітання націй.

Останнім часом активно обговорюється стратегія вдосконалення галузі, виходячи з найближчих цілей суспільства, але не враховуються об’єктивні зміни, які неминуче стануться в далекій перспективі. Частина цих змін уже проявляється сьогодні, а частину можна спрогнозувати, з огляду на майбутні демографічні, екологічні, технологічні та соціальні зміни.

Передбачивши майбутнє освіти і сформулювавши зміни, можна буде виділити завдання, якими не можна нехтувати на сучасному етапі.

Число постачальників послуг зросте

У 1986 році у Великій Британії налічувалося 73 університети, в 2006-му їх стало 122. В 1992 році в Україні було 156 ВНЗ державної та комунальної власності, а в 2008-му — 351. До них додайте тисячу відособлених структурних підрозділів. До слова, освітні послуги пропонують не лише традиційні установи. Телебачення, кінематограф, редакції показують і публікують навчальні, аналітичні та пізнавальні матеріали. Музеї й бібліотеки організують лекторії, консалтингові центри й різні клуби за інтересами пропонують семінари і тренінги.

Виживуть ті, хто швидше відреагує на потреби суспільства в нових знаннях, запропонує високоякісні продукти, а також зможе активно працювати над розширенням аудиторії.

Навчання стане елітарнішим

Розвиток електронних технологій призведе до збільшення пропозицій віртуальних (дистанційних) курсів. Вони стануть інтерактивними і вирізнятимуться гарною методологією викладання матеріалу, а також оперативним відновленням змісту. Це дасть можливість навчатися бідним, тим, хто не може відвідувати освітні заклади через фізичні недоліки, а також тим, хто не бажає змінювати місце проживання.

Віртуальне навчання, підтримане державами, стане загальнодоступним, але ніколи не замінить традиційне навчання в стінах ВНЗ. Тому що люди хочуть не тільки одержати знання, а й спілкуватися тет-а-тет, обмінюватися думками в неформальній обстановці, розвивати навички комунікабельності й уміння адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях. Вони готові платити більші гроші тільки за те, що потраплять у реальне елітарне середовище.

Словом, «живий звук» в освіті матиме набагато більшу ціну, ніж добре відрежисована якісна «фанера».

Віртуальне навчання, порівняно з традиційним, буде конкурентоспроможним лише за гостродефіцитними спеціальностями.

Істотно розшириться ринок для дорослих

Науково-технічний прогрес неминуче призведе до того, що знання, здобуті в студентські роки, застаріватимуть. Тому розшириться мережа перепідготовки й підвищення кваліфікації дорослих, що також одержить державну і не тільки підтримку.

Почнуть пропонувати два типи курсів, які матимуть різну вартість: з видачею сертифіката, що підтверджує одержання знань, і без нього (факультативне навчання). Останній вид навчання може мати й характер «клубного», коли за внесок можна буде одержати доступ до всіх ресурсів навчального закладу.

Перепідготовці сприятиме і сучасне наукове відкриття про те, що інтенсивна робота мозку людини сповільнює старіння організму.

Зменшиться залежність від чиновників

Інтеграційні процеси зітруть кордони між вузами в різних країнах. Цьому сприятиме і розширення дистанційного навчання іноземців. Студенти одержать можливість міняти навчальні заклади, а самі вузи й держави будуть змушені визнавати дипломи одне одного (така тенденція вже проявляється в рамках Болонського процесу). У зв’язку із цим знадобляться інтернаціональні стандарти освіти, які дадуть можливість порівнювати дипломи різних установ. Через це роль окремих держав у стандартизації та ліцензуванні освіти істотно знизиться.

Перші кроки в міжнародній стандартизації освіти, до слова, зроблені 1997 року. Якщо порівняти діючі в Україні освітньо-кваліфікаційні рівні з характеристиками міжнародних рівнів, то виявиться, що наш рівень «молодший спеціаліст», всупереч чинному в Україні закону про вищу освіту, не належить до вищої освіти за міжнародною класифікацією й більшою мірою відповідає рівню 3 (у певних випадках — рівню 4) за ІSCED-1997. Також слід зазначити, що національні вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» не ставлять обов’язковою умовою істотний внесок у знання під час виконання дослідницької (кваліфікаційної) роботи. Це означає, що «національні магістри» поки що не відповідають міжнародному рівню.

Цілком ймовірно, у галузі освіти в майбутньому державний нагляд збережеться тільки за базовою (фундаментальною, загальнонауковою) частиною освіти.

Профілюючу його частину, яка потребує великої динамічності, буде віддано «на відкуп» навчальним закладам. Профілююче навчання регулюватиметься ринковими механізмами.

Зменшиться роль держави і в адміністративному управлінні вузами, тому що вони більшою мірою вирішуватимуть ринкові та регіональні завдання. Адміністративне управління ними значною мірою здійснюватиметься на регіональному рівні.

Відмовляться країни й від державного розподілу студентів, розуміючи, що примусова праця вже сьогодні сприймається як нонсенс (в Україні, наприклад, вона заборонена ст. 43 Конституції, але при цьому продовжує діяти постанова КМ України від 22.08.1996, № 992, яка зобов’язує випускників, які навчалися за держзамовленням, відпрацювати за розподілом, до того ж тільки на підприємствах з державною формою власності).

Держави залишать за собою (або навіть розширять) функцію реєстрації навчальних дипломів і сертифікатів для статистичних досліджень і забезпечення можливості перевірки їхньої легітимності.

Студенти виберуть самі

У перші роки навчання у ВНЗ студентам запропонують стандартні набори базових дисциплін, які залежатимуть тільки від напрямку навчання: техніка, економіка, юриспруденція, гуманітарна сфера тощо. Затим кожний студент матиме можливість вибрати комплекс профілюючих дисциплін. Тобто самостійно конструюватиме профіль своєї підготовки. Звичайно, у цьому разі підвищиться роль виписок із залікової відомості: вони детально розшифровуватимуть всю історію навчання у ВНЗ, отримані студентами навички й досягнуті успіхи. У зв’язку із цим роботодавці почнуть більше цікавитися цими виписками, ніж сьогоднішніми пластиковими картками, які містять інформацію лише про ВНЗ і дату його закінчення.

Підтримка учнів, а не ВНЗ

Уже зрозуміло, що плани набору студентів мають регулюватися ринком і що неможливо створити справедливу систему розподілу коштів між численними різнопрофільними ВНЗ. Набагато справедливіше, щоб ВНЗ самостійно встановлювали вартість навчання (у межах, дозволених законом), а держава здійснювала компенсацію витрат студентів на навчання у фіксованих розмірах. Розміри компенсації не обов’язково мають покривати будь-яку оголошену вартість навчання й можуть залежати від результатів тестування випускників шкіл. Розрахувавши розмір гарантованої компенсації, абітурієнт зможе зрівняти її з оголошеними ВНЗ цінами на навчання й підібрати собі ВНЗ (також змінити ВНЗ) з урахуванням своїх можливостей. Така система буде більш гнучкою і справедливою, ніж сьогоднішня дискретна, за якої одні одержують від держави все, а інші нічого.

Аналогічно діятимуть й споживачі кадрів, спрямовуючи гроші в студентів, з якими укладено договори на працевлаштування, а не у ВНЗ.

У них, до речі, підуть і зворотні фінансові потоки від випускників. Вони матимуть благодійний характер і приховану підтримку престижу.

Викладачі диктуватимуть

Ситуація у ВНЗ стане схожою на кінематограф, коли глядач більше уваги звертає не на виробника фільму, а на акторів. Імена вчених залучатимуть студентів і відповідно впливати на вартість навчання. Провідні професори зможуть диктувати свої умови й стануть більш амбіційними. Набагато рідше праця педагогів вимірюватиметься кількістю годин, проведених на робочому місці. ВНЗ почнуть боротися за залучення відомих людей.

Викладачам буде надано більше можливості для підвищення кваліфікації й дослідницької роботи. До того ж держави фінансово підтримуватимуть останню.

Сергій ГОРБ, ректор Інституту післядипломної освіти фахівців морського та річкового транспорту.

Одеса.

P. S. Звичайно, моє бачення не є вичерпним для характеристики освіти майбутнього. Будь-який прогноз не може бути безпомилковим і, цілком ймовірно, не всі погодяться із зазначеними мною пріоритетами. Буду радий, якщо увага громадськості акцентуватиметься не тільки на нинішніх потребах освіти, а й на стратегічних проблемах.