У закритих установах Державного департаменту з питань виконання покарань нині перебуває 109,9 тисячі осіб: ще кілька років тому спецконтингент становив близько 185 тисяч. «Чисельність наших підопічних зменшилася, — пояснює статистику керівник відомства Василь Кощинець, — і це могло б втішати, якби кількість не позначилася на «якості», якщо можна в такому контексті вжити це слово. Збільшилася концентрація особливо небезпечного кримінального контингенту серед ув’язнених. Майже 19 тисяч засуджено за умисне вбивство, 11 тисяч — за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті, 13 тисяч — за розбій, майже 15 тисяч — за грабіж, 27 тисяч — за крадіжки...»

У Бучанській виправній колонії суворого режиму «відпочивають» від трудів неправедних 1100 осіб саме такого «концентрованого криміналу» — вбивці, наркомани, грабіжники. Щоб тюрма не стала для більшості з них своєрідним «університетом» чи «курсами з підвищення кваліфікації», як це часто буває, в установі дбають про справжнє — без лапок — професійне навчання своїх підопічних та забезпечення їх роботою. Ще в 1960 році тут організували виробництво свердлильних верстатів, трансформаторів, ручних насосів, автоматичних сигнальників для автокранів та іншої необхідної в народному господарстві продукції. Можливо, не всі знають, що навіть знаменитий колись мотоцикл К-750 випускали бучанські «зеки».

«Сьогодні в цехах підприємства колонії випускають продукцію двадцяти найменувань, — розповідає начальник установи, полковник внутрішньої служби Григорій Карандюк. — Переважно це не дрібнички, а «солідні» вироби, наприклад, автомобільні причепи кількох видів, мотоблоки, металеві конструкції для рекламних щитів і будівельних риштувань. На базі нашої колонії створено навчальний центр, який готує фахівців за трьома спеціальностями — токар, електрозварник та електромонтажник з освітлення та освітлювальних мереж. Вважаємо це дуже важливим напрямом нашої роботи, адже рано чи пізно підопічні повертаються на волю, і професії, які вони здобули в нас, стають знахідкою для тих, хто раніше тримав у руках молоток не для роботи, а в темному провулку в очікуванні жертви...»

В останні роки традиційні казарми установи переобладнали під блоки. Таке локальніше розселення, стверджує персонал, дає змогу ефективніше боротися з порядками, які зазвичай намагаються нав’язати «колегам» по нарах тюремні «авторитети». Власне, і самих нар немає — звичайні ліжка, як у гуртожитках. У колонії є бібліотека, до речі, не для проформи. Книжками активно користуються хлопці, які хочуть здобути вищу освіту. Ще більше популярна церква —духовне пристанище для тих, хто усвідомив своє падіння і тепер хоче щиро спокутувати гріхи.

З особливою вдячністю і теплотою працівники колонії та їх підопічні розповідають про голову Всеукраїнської громадської організації «Пробудження» Ніну Сапіженко. Вірна послідовниця Порфирія Іванова сповідує принцип свого Учителя: «Якщо тюрми і лікарні переповнені, природа нам не допоможе». Ніна Миколаївна вірить, що хлопці, яких вона з неймовірним ентузіазмом, — як жартують у колонії, пані Ніна народжена для роботи в тюрмах — гартує і духовно, і фізично, вже ніколи не переступлять через закон, а отже, очиститься не тільки якась частка суспільства, а й довкілля. Велика віра, як відомо, має властивість справджуватися. Тому в пробудження захотілося повірити і нам.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.