Чи варто в теперішній нелегкий кризовий час вкладати сили, розум та кошти в реалізацію планів з реставрації та популяризації святих запорізьких реліквій? Безперечно! І саме тому нещодавно фонд інтелектуальної співпраці «Україна — ХХІ століття» оприлюднив перелік резонансних історико-культурних проектів, які заплановано здійснити у 2009 році. Про це й хочу розповісти читачам «Голосу України.

Підтримка інтелектуального капіталу

Останнім часом значно активізували свою діяльність чимало громадських утворень та фондів, що опікуються інтелектуальною, науковою та культурно-мистецькою проблематикою. Не випадково. Адже економічні негаразди завдають дошкульних ударів науці, освіті, культурі й духовності в цілому. Роль же інтелектуальної еліти в такий час має зростати. Підвищуватися заради розв’язання нагальних проблем сучасного життя українського народу, подолання кризових явищ, зміцнення матеріальних і духовних основ Української держави, поліпшення добробуту людей. Та водночас саме брак коштів і загальмовує ці процеси. Ось тут і потрібна діяльність благочинних фондів, щоб не дозволити кризовим катаклізмам стримати розвиток інтелектуального потенціалу суспільства.

Фонд інтелектуальної співпраці «Україна—ХХІ століття» заснований ще в 2000 році і за цей час він зажив доброї слави в науково-культурному середовищі. Він співпрацює з Національною академією наук, Спілкою ректорів вищих навчальних закладів, галузевими академіями — Академією педагогічних наук, Академією мистецтв, творчими спілками, Міністерством освіти і науки, Міністерством культури і туризму, фондом культури. У тісній співдружності з цими інституціями реалізовано понад 20 проектів і програм подеколи державницької та міжнародної ваги.

Про добрі справи фонду не скажеш кількома словами. Всі вони були спрямовані виключно на пошук ефективних резервів примноження наукового та інтелектуального потенціалу країни. Від запровадження відзнак визначним українським ученим, митцям, освітянам, новаторам виробництва, виплати сотень грантів на навчання в університетах і стипендій талановитій молоді (особливо для сільських учнів) до видання унікальних книг і фундаментальних наукових праць, організації виставок гетьманських клейнодів і особистих речей Богдана Хмельницького, реставрації гетьманського прапора Івана Мазепи.

Діяльність фонду «Україна — ХХІ століття» повертає в наукові та мистецькі кола повноцінне інтелектуальне життя, підтримуючи «творчу енергетику» нашого суспільства. Свого часу (в лютому 2003 року) фонд ініціював проведення унікального інтелектуального форуму заради об’єднання зусиль української інтелігенції — провідних діячів науки, культури, мистецтва, духівництва, що переймалися долею країни, примноженням її духовних та культурних надбань.

Переконаний, що інтелектуальний капітал — найважливіший, якщо взагалі не єдиний ресурс нації, здатний забезпечити її майбутнє. Розбудова економічного потенціалу нашої держави, формування громадянського суспільства, духовне зростання залежать передусім від об’єднання зусиль інтелектуальної еліти. Саме тому мета нашого фонду — консолідувати національний розум, щоб мудро розпоряджатися спадком минулих часів заради майбутнього, а сила інтелекту слугувала нашому суспільству.

В ім’я національно-культурного відродження

До перлин благодійницької та організаторської діяльності фонду «Україна — ХХІ століття» варто віднести видання п’ятитомної «Історії української культури». Без підтримки надрукувати таку потужну наукову працю навряд чи вдалося б. Ідея створити фундаментальне дослідження історії української культури зародилася в Національній академії наук ще в 1980-ті роки. Копітка робота десятків фахівців, кількох поколінь українських науковців могла опинитися у довгій черзі до друкарського верстата, адже державних коштів наприкінці 90-х для підтримки науки вкрай бракувало.

Фонд мав за честь узяти на себе організацію видання цього унікального багатотомника. У 2001 році під редакцією академіка Петра Толочка вийшов друком перший том, присвячений культурі пізнього палеоліту на території України, а також становленню, розквіту і занепаду культури Київської Русі. Тоді, вітаючи наукову громадськість з такою подією, голова редакційної колегії, президент НАН України Борис Патон висловив впевненість, що «Історія української культури» стане «політичним явищем у справі державно-політичного і національно-культурного самоствердження українського народу, його духовного єднання та поступу». Того ж року побачив світ і другий том, у якому досліджується культурні набутки так званого бездержавного періоду нашої історії. Редакторську групу очолив академік Ярослав Ісаєвич.

Третій том-велетень обсягом понад 1200 сторінок видано у 2003 році (головний редактор — академік Валерій Смолій). У книзі досліджується період другої половини XVІІ і повністю XVІІІ століття. Це — знаменита доба Козацької України, що подарувала світові плеяду видатних діячів культури, освіти, мистецтва, це — час, коли іноземні мандрівники захоплювалися побаченим на наших землях.

На підготовку до друку наступного тому пішло майже чотири роки. Лише у 2008-му за підтримки фонду напружена праця Національної академії наук завершилася випуском одразу двох книжок. Так, четвертий том (головний редактор — академік Ганна Скрипник) довелося розділити на дві книги, оскільки предмет дослідження — багатюще на культурні події та здобутки ХІХ століття. У першій книзі, зокрема, висвітлюється роль української мови і літератури у формуванні та утвердженні культурно-національної ідентичності українства. Аналізується розвиток звичаєво-обрядової культури, фольклору, наукових дисциплін, релігії, українського шкільництва тощо. Друга книга присвячена дослідженню художньо-мистецьких та культурно-освітніх процесів в Україні в контексті їх зв’язків з європейськими культурними традиціями. Презентація видання відбудеться незабаром — у березні цього року.

Унікальність ІV тому полягає в тому, що ХІХ століття — це епоха Ренесансу в українській культурі. Початок ХІХ століття повернув українському народові його мову як знаряддя творення культури. Виразником дум народу, співцем соціальної і національної свободи став Тарас Шевченко. Його слово, поетична мова запалювали серця мільйонів патріотичним вогнем. Шевченко по праву вважається творцем української літературної мови як основи нової української культури.

У XІX столітті народився талановитий гурт митців у всіх сферах культури. Жодне століття не дало стількох митців у літературі, поезії, драматургії, живопису, образотворчому мистецтві.

Саме на початку цього періоду народжується нова українська література, пов’язана з ім’ям Івана Котляревського. У цей період творять Петро Гулак-Артемовський, Іван Франко, Леся Українка.

У ХІХ столітті відбувається зародження оперного мистецтва, драматичного театру — 1819 року поставлено «Наталку Полтавку». Зокрема, на початку ХІХ століття полтавська театральна трупа з російськомовної перетворилася на російсько-україномовну. Міцно стають на ноги легендарні постаті —Михайло Старицький, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий.

Про набутки української культури завдяки такому масштабному виданню тепер знатиме світ. І саме це спонукає фонд активізувати видання останнього, п’ятого, тому вже цього року (головний редактор — академік Микола Жулинський). Це також будуть дві книги, в яких досліджуються культурно-мистецькі процеси кінця ХІХ, ХХ і початку ХХІ століть. Це і розквіт українського Ренесансу 20-х років ХХ століття, і тоталітарний гніт української інтелектуальної еліти за імперської радянської доби, і повернення до чистих джерел національного духу в роки відлиги та незалежності.

П’ятитомник є яскравим свідченням неосяжних багатовікових надбань нашої нації в культурі, науці, мистецтві, її невичерпних духовних традицій.

Козацьких клейнодів святині

Наймасштабнішою культурологічною, просвітницькою, а також і науковою програмою, що здійснює фонд «Україна — ХХІ століття», є повернення українцям їхніх духовних скарбів. Наголошую: не йдеться про фізичне чи то пак матеріальне повернення уславлених козацьких клейнодів, розкиданих по музеях Європи, адже це складне і не завжди вирішуване питання. Фонд натомість пропонує співвітчизникам прилучитися до історичних знань про добу Богдана Хмельницького, і тим самим повернути себе обличчям до нашого культурного спадку.

Коли 2002 року фонд організував масштабну міжнародну виставку «Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького», чимало пересічних людей наче відкрили для себе призабуті, а то й незнані сторінки української історії. Залученим до проекту історикам, музейним працівникам, дипломатам вдалося домовитися з історичними музеями Росії, Польщі та Швеції про експонування в Україні гетьманського прапора Богдана Хмельницького, булави та шаблі славного гетьмана, а також водохресної чаші, нагая та інших речей. Ці реліквії вперше через 350 років знову опинилися в Україні. Унікальна виставка, крім Києва, була розгорнута у Чигирині, Львові та Дніпропетровську, і за дев’ять місяців її відвідали понад 200 тисяч осіб.

Фонд, який проголосив своєю метою сприяння освіченості й зростанню культури народу, робив і робить для цього цілком конкретні речі. І тому наступним після виставки кроком стало створення художнього блоку поштових марок на тему «Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького». Спільно з Укрпоштою та видавництвом «Марка України» Фонд провів презентацію та спецпогашення марок, які на той час були визнані кращими художніми марками нашої країни, а також посіли третє місце серед художніх марок світу, випущених у 2004 році.

Шанувати і берегти спадок минулих часів — це завдання фонд виконує послідовно і невідступно. Так у серпні 2008 року під час відвідин Харківського історичного музею Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко дізналась і змогла на власні очі переконатися, що у фондах гине, розсипається на порох гетьманський прапор Івана Мазепи XVІІ століття, і одразу ж ініціювала початок роботи над відродженням козацької корогви, узявши цю патріотичну справу під свій особистий патронат. Куратором наукових досліджень та реставрування реліквії став фонд інтелектуальної співпраці «Україна — ХХІ століття».

А втім знамено є надзвичайно цінною реліквією — адже у світі лишилося лише три гетьманські прапори, і один-єдиний зберігається в Україні. (Прапор Богдана Хмельницького «прописаний» у Стокгольмі, а прапор Данила Апостола — в Москві.) Та цей дорогоцінний свідок нашої історії перебував у жахливому стані — втрата тканини становила 46 відсотків первинної площі, то були окремі фрагменти, наклеєні на дубляжну тканину.

Українські науковці, які тісно співпрацюють з фондом, звернулися до польських колег з Національного музею Кракова, де мають неабиякий досвід проведення подібних робіт. Роботи тривали з вересня 2007 року до вересня 2008-го й успішно завершилися до відкриття чергової міжнародної виставки «Україна — Швеція: на перехрестях історії», присвяченої 300-річчю українсько-шведського союзу у Північній війні. Презентація відреставрованого прапора відбулася в Національному музеї історії за участі Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Українські та польські науковці докладно поінформували громаду про те, якими зусиллями вдалося повернути святиню. Керівник реставраційної майстерні Краківського національного музею і координатор проекту від польської сторони Януш Чоп розповів присутнім про хід реставрації історичної пам’ятки.

У квітні прапор Івана Мазепи повернеться до Харкова і займе належне місце в «рідному» музеї. Історію ж відновлення гетьманського прапора детально описано і зафільмовано, і до кінця 2009 року фонд планує видати тримовну (українською, польською та англійською) добре ілюстровану науково-популярну працю «Гетьманський прапор Івана Мазепи». В книзі детально описані всі непрості етапи реставрації реліквії та її історія. Крім цього буде випущено диск із документальною стрічкою про непересічну долю української святині та її відродження.

Козак з мушкетом повертається

Перш ніж розповісти про нові значущі задуми фонду «Україна — ХХІ століття», варто замислитися: що страшніше для держави — інтелектуальні чи економічні втрати? Питання — риторичне, а тому зрозумілою є зростаюча потреба суспільства в духовній їжі у період кризи. Заклади культури не скаржаться на брак відвідувачів, тоді як магазини страждають від зменшення попиту навіть на товари харчування. Щоб триматися, не втрачати сенсу життя, навіть втрачаючи роботу і зарплатню, більшість людей звертаються до мистецьких, культурних, духовних цінностей. Класична формула «не хлібом єдиним» працює.

Фонд готується наситити такий інтелектуальний попит українських громадян сповна. Зокрема, тривають перемовини з Палатою Зброї Московського Кремля, де зберігається гетьманський прапор Данила Апостола. Як свідчить історія, цей останній гетьманський штандарт було виготовлено та даровано гетьману в 1730 році, а після його смерті у 1734-му спадкоємцем знамена став гетьман Кирило Розумовський. Коли гетьманський устрій було скасовано, прапор зберігався у Київському арсеналі у шафі під грифом «турецькі коштовності». Коли ж на початку ХІХ століття військовий міністр Російської імперії зажадав пояснень, що то за коштовності, шафу відчинили і побачили козацькі клейноди — атрибути гетьманської влади останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. На вимогу керівництва, у 1817 році їх перевезли до арсеналу Санкт-Петербурга, а згодом, як свідчить опис, передали туди, де прапор був виготовлений, — кремлівській палаті зброї.

Показати в Україні гетьманську реліквію фонд планує до Дня козацтва — 14 жовтня, на Покрову — в Національному музеї історії.

Утім, не полишає фонд без опіки й клейноди, що зберігаються в Україні. Нині розпочато реставрацію ще одного унікального козацького знамена ХVІІІ століття — із зображенням Національного герба, так званого «Козака з мушкетом». Він належить до фондів Національного музею історії, а його стан — вкрай незадовільний.

Про це стало відомо під час презентації оновленого прапора Мазепи. У заході тоді брала участь Юлія Тимошенко. Почувши розповідь про сумну долю ще однієї національної реліквії, Прем’єр-міністр пообіцяла працівникам музею, що роботи з відродження унікального прапора проводитимуться під її особистим патронатом. І, як у випадку з Мазепиним знаменом, до справи залучили фонд «Україна — ХХІ століття».

«Козак з мушкетом» вважався гербом Війська Запорозького. А 8 березня 1755 року за наказом Кирила Розумовського «Козака» уже в якості національного герба зображали на сотенних знаменах козацьких полків. Архівні документи свідчать, що в середині XVІІІ століття було виготовлено понад 50 прапорів із зображенням Національного герба майже для третини сотень у полках Гетьманщини. Ще на початку ХХ століття у музейних колекціях значилося кілька таких прапорів. Однак до нашого часу зберігся один-єдиний. (Усього ж у різних музеях України зберігається лише п’ять прапорів козацької доби.)

Цей прапор у 1885 році передав до Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії священик церкви села Сенчанські Скоробагатьки Лохвицького повіту Полтавської губернії Пантелеймон Данилевський. До Другої світової реліквія перебувала в архівах історичного музею, разом з іншими експонатами вивозилася до Уфи, а у 1947 році повернулася назад до столиці України. На жаль, радянські дослідники провели невдалу реставрацію прапора, через що 80 відсотків його зворотної сторони фактично закрито і позбавлено можливості огляду.

Утім, сучасні реставраційні технології дають можливість відновити прапор. Над ним чаклують нині українські історики. Роботу планують завершити до Дня національного прапора — 23 серпня цього року, — про що громадськості повідомили на нещодавній прес-конференції в УНІАН. Ми зазначили, що герб «Козак з мушкетом» не тільки не втратив свого історичного значення, а набуває особливої актуальності сьогодні. Адже стаття 20 Конституції передбачає наявність великого Державного герба, складовою частиною до якого має увійти герб Війська Запорізького.

Діяльність фонду інтелектуальної співпраці «Україна — ХХІ століття», націлена на пошук та відновлення цінних скарбів української духовності, набирає обертів. Національна історія і культура — це той безцінний актив, який зможе допомогти подолати будь-які історичні виклики і стати потужним потягом духовного і економічного розвитку держави.

Богдан ГУБСЬКИЙ,народний депутат, заступник голови фракції БЮТ у Верховній Раді, голова ради фонду інтелектуальної співпраці «Україна — XXІ століття».