Звернення Голови Верховної Ради Володимира Литвина до Президента, Прем’єр-міністра, лідерів парламентських фракцій та усіх вітчизняних політиків, у якому глава парламенту закликав національних лідерів почати зміни з себе, консолідуватися та невідкладно вирішити три основоположні питання — зміна виборчого законодавства, чітке визначення повноважень Президента та прем’єра та організація влади на місцях — викликали значний резонанс. Подаємо відгуки на нього народних депутатів.

Руслан Князевич («НУ—НС»):

— Питання змін до виборчого законодавства треба вирішити комплексно. Зараз популярна тема про відкриті партійні списки, але мало хто з депутатів знають, про що йдеться. В уяві більшості людей це — коли голосують не лише за партію, а й за конкретну людину. Але у внесених до парламенту законопроектах йдеться про зовсім інше, так звані регіональні списки, коли кожній області виділяється певна кількість мандатів і відбувається змагання не на загальнодержавному, а на регіональному рівні. Депутати обережно ставляться до змін виборчого законодавства, бо думають: як тільки про це йдеться, знову пахне дочасними парламентськими виборами.

Є і друге питання — законодавство про вибори Президента, адже за Конституцією найближчі чергові вибори — президентські, і вже з вересня має розпочатися виборча кампанія. А закон діє у редакції другого туру виборів Президента 2004 року. На третій тур парламент приймав спеціальний закон про особливості проведення виборів, який мав одноразове використання. Тож діють норми про відкріпні посвідчення, за якими люди масово голосували багато разів, необмежена можливість скористатися правом проголосувати вдома (в окремих областях 30 відсотків виборців виявилися «хворими»). Зі змін до цього закону і треба розпочинати, що може бути доброю консолідуючою основою.

Щодо необхідності розмежувати повноваження гілок влади: прийняті у некоректний спосіб зміни до Конституції 2004 року змушують зараз думати, як усунути недоліки в Конституції, що стали поштовхом до розбалансування передусім у системі виконавчої влади. Хоча є дискусійним питання, в який спосіб це робити. Адже згідно з угодою про створення парламентської коаліції у форматі трьох коаліція зобов’язалася встановити мораторій на будь-які конституційні зміни.

Микола Рудченко (Блок Литвина):

— Якщо в сім’ї — незгода, чоловік і жінка знаходять порозуміння між собою. А сім’я є малим прототипом великої держави. Володимир Литвин закликає до консолідації, щоб усі гілки влади перестали між собою чубитися, бо навкруги — біда, світова криза. Але якщо політики і політичні сили зберуться, Президент, парламент і уряд вироблять концепцію, як діяти завтра, то зможемо обійтися малими втратами. Менше зупинятиметься фабрик і заводів, менше втратимо сільгоспвиробників. Це сьогодні чи не останній заклик — давайте сядемо за стіл переговорів і діятимемо спільно. Сподіваюся, так і буде, бо далі відступати не дозволить не лише криза, а й наш народ.

Ми передчасно зробили вибори за партійними списками на місцях, у селі, селищі, районі, області. Адже є такі райони, які зовсім не представлені депутатами в облраді. У багатьох радах присутні люди з інших регіонів. Це демократично, але хіба знають кияни, що треба робити на Житомирщині чи у Черкасах, Сумах? Люди мають обирати тих людей, яких вони знають. Наша фракція підтримує пропозиції В. Литвина, щоб ті три складові, які він запропонував у зверненні, реалізувати на практиці.

Олег ПАСКА, керівник депутатської фракції «НУ—НС» у Львівській обласній раді, голова Перемишлянської райдержадміністрації:

— Звернення Голови Верховної Ради Володимира Литвина, звичайно, містить багато думок, які висловлювалися і раніше, однак їх актуальність від цього не зменшилася. Це стосується і необхідності адміністративно-територіальної реформи, і, що головне, — потреби переведення процесів, що відбуваються в Україні, з формату конфліктів у формат діалогу. Проте для суспільства таке звернення набуде позитиву лише за умови, що, окрім звернень, постануть реальні дії.

На регіональному рівні Львівщина, Галичина готові до діалогу. Традиції парламентаризму в нас є давніми, бо ще за часів Австрії існувала практика політичних домовленостей. Але законодавчий формат, який задається Верховною Радою, коли йдуть списки до районних і обласних рад, наперед програмує конфлікти. Оскільки на місцеві ради покладено не так політичні функції, як господарські, ця практика має змінитися. Відкриті списки нехай залишаються для виборів до Верховної Ради. А тут мають працювати депутати, які закріплені за тим чи іншим округом, мажоритарники, котрі займаються конкретними проблемами — вода, каналізація, дорога, сміття... Якщо ж залишиться політичний формат для місцевих рад, сама система спонукатиме до конкуренції груп і до обговорення політичних питань замість господарських.

Однак таке враження, що народні депутати не відчувають пульсу життя, яке вирує внизу. Вони навіть не з’являються в округах, і людей не бачать, і, по-моєму, й не хочуть бачити. Наприклад, зо два роки тому було створено робочу групу при Президентові з голів районних адміністрацій, які напрацювали спільно з секретаріатом певні пропозиції, зміни до чинного законодавства, які було подано до Верховної Ради. Але мало за які з них голосували. Бо те, що запропоновано знизу, не завжди сприймається нагорі, — там свої проблеми вирішують. Тому й досягли стану, коли ось-ось люди вийдуть на вулицю. Ні до чого доброго ця революційність натовпу, звісно, не призведе, тому потрібно негайно шукати діалог.

Замість того, щоб скерувати процеси на досягнення прогресу, залучати науку до прийняття рішень, товчуть воду в ступі. Чому не залучити наукову професуру до обговорення значущих питань нашого життя? Я далекий від думки, що депутати того чи іншого рівня є всі добрими фахівцями в тій чи тій галузі. Треба просто послухати мудрих людей і приймати зважені рішення. Ми повинні зробити: адміністративно-територіальну реформу, реформу виборчого законодавства і тільки після того (якщо реформа передбачатиме відкриті списки і можливість впливу людей на ці списки) зможемо мати при владі еліту, яка відповідатиме високим покликанням.