Казахстан: у ручному режимі

На робочому столі казахстанського сенатора, українця Юрія Кубайчука — виразна фотографія: Нурсултан Назарбаєв розмовляє с літньою людиною, Героєм Соціалістичної Праці. Перехопивши мій погляд, Кубайчук пояснює: «Це батько. Він рідко парадний костюм і сорочку з краваткою одягає — все життя був шахтарем, бригадиром прохідників на шахті «Майкудукська». А сфотографували його з президентом у Караганді, коли той приїжджав до нас. Він батька не просто впізнав, а одразу звернувся на ім’я та по батькові».

Для Юрія Кубайчука «до нас» — це, справді, Карагандинський басейн, хоч вікна його нинішнього робочого кабінету в Сенаті парламенту виходять на фешенебельні висотні квартали Астани, нової столиці республіки, побудованої в цілинному степу буквально за кілька років. Але Караганда — дім, звідки сам Юрій Олексійович пішов колись у шахту. Там став гірничим інженером, а через багато років — керівником великого колективу. І сенатором від цієї багатонаціональної робітничої області.

Але не про минуле нині йдеться — про сьогоднішні проблеми. Світова криза докотилася і сюди, до Казахстану, боляче вдарила по традиційній експортній продукції — нафті, металам, тому самому вугіллю. Ще чотири місяці тому вдень і вночі гуділи будівельні майданчики Астани, а тепер на багатьох з них тиша, і навіть Бейтерек — вражаюча стометрова споруда в центрі столиці, місцева Ейфелева вежа, уже не освітлюють до ранку, не переливається вона всіма кольорами веселки у променях сотень прожекторів. Ілюмінацію на Бейтереку, як і в інших місцях, відключають опівночі. Це лише зовнішні, видимі ознаки кризи, значно серйозніші — інші, про які сенатор Кубайчук говорить занепокоєно: наприклад, скорочення робочих місць.

Але й нині до Казахстану прагнуть десятки тисяч гастарбайтерів з близьких і далеких країн, тут завжди було стабільніше, заробітки високі.

До слова, автор цих рядків сам став свідком в аеропорту Астани, як прибув лайнер з Бухареста, заповнений міцними чоловіками з мозолистими руками.

— Це гастарбайтери? — поцікавився в Кубайчука.

— Складно сказати, швидше за все — працівники якогось спільного підприємства. Тут і турки працюють, і росіяни, і навіть японці. А от справжні гастарбайтери — це, як правило, із сусідніх азіатських республік. Причому, багато хто намагається потрапити в країну нелегально, — відповів сенатор.

Він розповів, що казахстанці, хоч які гостинні вони є, нині змушені скоротити потік трудових мігрантів. Запроваджуються навіть спеціальні квоти для гастарбайтерів, їхня кількість не повинна перевищувати й одного відсотка від загальної кількості працюючих на підприємстві. А що стосується нелегалів, то ними активно зайнялися правоохоронці. Може, й жорсткі заходи, але вимушені. Так диктує логіка подолання наслідків світової кризи. До неї, до слова, тут почали готуватися вже давно. Не вірячи бравурним прогнозам усіляких рейтингових агентств і закордонних економічних світил, тутешні науковці спрогнозували всесвітній обвал ще пару років тому. А влада почала розробляти превентивні заходи, які не дозволили обрушитися національній економіці та банківській сфері. Юрій Кубайчук переконаний, що політична стабільність і сталий розвиток державності, пов’язані, у першу чергу, з багаторічною президентською діяльністю Нурсултана Назарбаєва, особливо наочно далися взнаки саме зараз, у кризову епоху. Якби розпочали в настільки жорсткий час казахстанці внутрішньополітичні чвари, втягнулися б у популістські дискусії, позбавлені сенсу, опинилася б сама держава їхня на межі краху, вважає сенатор. Адже тут межконфесійні, міжнаціональні, мовні проблеми не просто згладжують, а вирішують на державному рівні, скрізь наголошуючи: Казахстан — це дім для багатьох десятків народів, усіх традиційних світових релігій. Тут нікого не бентежить, що назви вулиць пишуть казахською і російською, що двомовність панує на державних каналах телебачення. І нікому із серйозних політиків й на думку не спаде розігрувати ці карти. А ті, хто в перші роки незалежності спробував, давно залишилися за бортом історії. В Асамблеї народів Казахстану представлено всі етноси, а самі представники Асамблеї мають гарантовані десять місць у парламенті республіки. Ці та інші чинники вселяють в мого співрозмовника, казахстанського сенатора, українця Юрія Кубайчука оптимізм: мовляв, пережили кризи 1990-х, справимося і зараз. У перші роки самостійного існування Казахстану обвал економіки сягав 60 відсотків, інфляція обчислювалася тисячами відсотків на рік. І коли десять років тому обвалилися азіатські фінансові ринки, ціна нафти впала до 9 доларів за барель, теж вистояли. Хоча і скептиків було чимало. Втім, як і серед тих, хто не вірив у можливість побудувати нову столицю в степу.

— Ось вона, за вікном, — усміхається Кубайчук.

Широкими проспектами мчать машини, обступають вулиці десятки хмарочосів...

Цього року батькові сенатора виповнюється 80. Всякі роки в житті бригадира-гірника були: голодні повоєнні й щасливі, спокійні. Тепер от кризові настали. Але Кубайчук-молодший перебрався з Караганди до Астани не за регаліями, його вже кілька разів від гірняцького краю в парламент не випадково обирали. Він усе можливе й неможливе зробить для свого батька і для мільйонів інших казахстанських батьків та матерів. Тільки вголос Юрій Кубайчук не каже про це, не любить пишномовних фраз — не в його правилах.

2. Рецепт від Назарбаєва

Щорічного послання президента нинішнього року чекали з особливим інтересом. І річ навіть не в тому, що вперше за багато років оголошення його в парламенті переносилося. Послання озаглавлено «Через кризу — до відновлення і розвитку». Уже про щось говорить. Тобто, йдеться не тільки про те, як пережити нелегкі часи, а і як, скориставшись нинішніми глобальними змінами, рухатися далі, розвивати економіку і соціально-політичну сферу. Назарбаєв зробив висновок: судячи з усього, криза буде затяжною. А після неї зміниться світова фінансова система, а можливо, й політичне керування державами. Казахстанський лідер заявив про необхідність у нинішній час перейти до керування національною економікою в «ручному» режимі, поставивши на перше місце державне регулювання ринковими процесами. Змінено й пріоритети економічного розвитку. Зараз, коли ціна на нафту впала в чотири рази, а на метали — вдвічі, на перше місце виходять інші проекти.

По-перше, реконструкція і модернізація комунальних мереж. Казахстанське керівництво відносить до них об’єкти та мережі водо- і теплопостачання, енергетики, каналізації. Житлово-комунальне господарство, що створювалося ще за радянських часів, давно треба було впорядкувати, переконаний Нурсултан Назарбаєв. Цим і закликав зайнятися з трибуни парламенту, вимагаючи від уряду разом з керівниками регіонів (акімами) визначити необхідні витрати на ці цілі, забезпечити не тільки фінансування робіт, а й найжорстокіший контроль за витрачанням коштів.

По-друге, будівництво, реконструкція і ремонт автомобільних доріг місцевого значення, а також відновлення соціальної інфраструктури, насамперед шкіл і лікарень. Тобто, прокладення магістральних шляхів доведеться «приморозити», нове, не почате, але намічене будівництво — «пригальмувати», а от наявне господарство — упорядкувати і модернізувати, створивши для цього нові робочі місця.

По-третє, місцеві ради (масліхати) повинні самі визначити переліки об’єктів для благоустрою і ремонту в кожному конкретному населеному пункті. Якщо необхідно, скажімо, для цього запустити невеликий цементний чи цегельний заводик у селищі — вони під програму потрапляють. На ці цілі центральна влада виділить спеціальні трансферти.

По-четверте, розширення соціальних робочих місць і організація молодіжної практики. Одночасно з цим збільшується з чотирьох до шести місяців максимальний термін виплати допомоги у зв’язку із безробіттям з державного фонду соціальних програм, вводиться в дію масштабна програма перепідготовки фахівців на базі існуючих навчальних закладів. Наприклад, якщо сьогодні в якійсь конкретній фірмі йде скорочення монтажників, то частина з них може невдовзі стати машиністами дорожніх агрегатів, частина — електриками тощо, — уточнював свої позиції, виступаючи з трибуни парламенту, Нурсултан Назарбаєв.

До слова, вразило, що він раз у раз відривався від написаного тексту, називаючи на пам’ять величезну кількість цифр, фактів, пов’язаних з тими чи іншими галузями казахстанської економіки. І особливо звертав увагу на необхідність диверсифікованості економіки, створення замкнутих циклів виробництв, поглибленої переробки сировинної і сільськогосподарської продукції, збільшення експортної складової, зменшення агресивного імпорту. «Ми сьогодні завозимо 80 відсотків консервованої плодоовочевої продукції, половину м’ясопродуктів, 53 відсотки молока», — обурювався президент. І закликав це все робити самим, а деяким мешканцям міст, котрі втрачають роботу, подумати про перехід у сільську промисловість.

Але що найбільше вразило у виступі Назарбаєва: він з цілковитою упевненістю говорив про розширення експортних можливостей своєї країни в посткризовий період, про заняття нових позицій на світових товарних ринках. «За нашими оцінками, експортна спеціалізація дасть змогу створити в перспективі більш як півмільйона нових робочих місць і забезпечить близько 8 відсотків додаткового приросту ВВП у найближчі п’ять років», — висновок з розряду фантастичних, якби походив він від когось іншого, крім Назарбаєва. Але поки ще жоден зі своїх економічних прогнозів не робив цей аксакал пострадянської політики «зі стелі», усі попередні ставали дійсністю.

3. Український шоколад і... усмішка дипломата

Казахстанська національна валюта, тенге, під ударами фінансової кризи трималася до останнього. Але в лютому було прийнято рішення її девальвувати майже на 40 відсотків. Мої астанинські знайомі жартують: в усьому винні українські шоколад та цукерки. Коли гривня вийшла на рівень 8—8,50 за долар, сюди масово стали завозити продукцію від нас. Бізнес, як тісто в макітрі, завжди старається піднятися і знайти вихід. Поки різниця в курсах тенге і гривні різко змінювалася, було вигідно продавати кондитерські вироби з України в Казахстані. Вони, як відомо, якісні, красиво оформлені й упаковані. І виходили за ціною в кілька разів дешевшими, ніж місцеві. В кожному жарті є частка жарту, як кажуть в Одесі. А якщо серйозно, то зниження курсів російського рубля і гривні до долара за незмінності курсу тенге боляче вдарило по конкурентним можливостям казахстанських товарів навіть на внутрішньому ринку. Але логіку одноразової девальвації, на відміну від плавної, тутешні фінансисти пояснюють не повільністю та нерозторопністю, а обраною національним банком республіки тактикою: занижений доларовий курс до якогось моменту допомагав накопиченню валюти, тому й тримали, скільки змогли, скільки сил вистачало. Водночас поповнювали створений ще кілька років тому Національний фонд. Туди стікався виторг від торгівлі природними ресурсами, особливо великий в моменти різкого підвищення світових цін на нафту і метали. Національний фонд став подушкою безпеки в нинішній час. Завдяки йому з настанням кризи провели випереджальний комплекс заходів. Серед них — надання банкам додаткової ліквідності, збільшення суми гарантованого відшкодування за внесками фізичних осіб більш як у сім разів. Крім того, сотні мільярдів тенге направили на підтримку житлового будівництва і розв’язання проблем пайовиків, майже такі само суми пішли на фінансову підтримку малого і середнього бізнесу. Оперативно було розроблено й прийнято в парламенті новий податковий кодекс, який значно знизив основні ставки. Закон про державні закупки надає переваги казахстанським товаровиробникам, тож тепер нашим «Рошенам» та «Конті» доведеться шукати інші ринки. А в казахів у порядку денному — новий план подальшої модернізації економіки та реалізації стратегії зайнятості. У 2009—2010 роках на його здійснення вирішили направити доходи від сировинного сектору, порахувавши це заходом необхідним, але тимчасовим. При цьому зберігається обсяг валових резервів країни — 47 мільярдів доларів.

— Особливо важлива спільна оперативна робота парламенту та уряду, вона вже приносить плоди, — переконаний заступник міністра закордонних справ Костянтин Жигалов.

Дипломат лише нещодавно обійняв цю посаду, перебравшись з Брюсселя, де представляв інтереси своєї країни в європейських організаціях. Призначення, як і багато інших, що відбулися останнім часом в Астані, аж ніяк не випадкове. Жигалов своїми очима встиг побачити, як намагається боротися з кризою Євросоюз. До того ж замкнутися у своїх проблемах нікому нині не вдасться, тож, призначаючи куратором європейського напряму фахівця, який має хороші контакти в центрі старого континенту, керівництво ставило й іншу мету — налагодити постійний конкретний діалог з європейськими партнерами. Входить в обов’язки Жигалова й «український напрям». Тільки поки що заступник міністра говорити про це не хоче — тільки загальні фрази. Про те, що Україна і Росія — основні торговельні партнери, що сам він ще не до кінця вник у проблему. Зрозуміти Костянтина Васильовича, як і багатьох інших його колег, можна: сам чорт ногу зломить у наших політичних хитросплетеннях, часом навіть українським аналітикам не передбачити. Але Жигалов — дуже досвідчений дипломат, а тому, прощаючись, промовляє, наче ненароком: «Передайте вітання Володимиру Хандогію. Ми з ним прекрасно співробітничали в Брюсселі». І усміхається. Це не просто приватна звісточка — а тонкий натяк. Коли могли там і тоді, хто нам завадить зараз?

Астана—Київ.

Спеціально для «Голосу України».