«Хвороба — не абсолютне зло. Вона може бути і благом»

Про команду лікарів, які ламають стереотипи класичної науки, вже розповідали кілька українських видань. Кістяк цієї команди — доцент кафедри хірургії Національного медичного університету імені О. Богомольця, доктор медичних наук Віктор Черняк, доцент кафедри ортопедії і травматології академії післядипломної освіти імені П. Шупика, кандидат медичних наук Сергій Дибкалюк, лікар УЗ-діагностики вищої категорії з міської клінічної лікарні № 8, кандидат медичних наук Віталій Зоргач, донедавна перший заступник гендиректора територіального медичного об’єднання «Старокиївське» Володимир Невструєв. Вони, по суті, здійснили революцію в діагностиці й лікуванні хвороб, спричинених ущемленням хребетних артерій. Неможливе стало можливим не десь у шикарних клініках далекого зарубіжжя, а тут, у Києві, — завдяки одержимості людей, для котрих медицина давно перестала бути просто обраним в юності фахом. Вона — їхнє життя в найширшому значенні цього слова.

Але, як це часто буває, «не шанує героїв своїх країна». Розробки лікарів-новаторів наштовхнулися на байдужість, а то й відверте несприйняття багатьох представників «академічної» медицини, зате викликали ажіотаж на Заході. Оскільки там і досі не досягли аналогічних результатів у діагностиці та лікуванні синдрому хребетної артерії, інновації українських колег оцінили... приманливими обіцянками тепличних умов для роботи. Залишається тільки спакувати валізи. Але першопроходці не квапляться з переїздом: вони хочуть творити, без перебільшення, світову славу вітчизняній медицині вдома. І вірять, що колись на їхню роботу зверне увагу рідна держава: не задля їхнього гонору — заради сотень тисяч співгромадян, усе ще приречених на неповноцінне життя...

Загадка причаїлася в судинах

«Усе почалося з припущення, що причина багатьох недуг — інсульту, діабету, астми, неврозів і навіть старечого слабоумства, а також хвороб-загадок, коли обстеження не виявляють відхилень від норми, а пацієнт потерпає від гострого головного болю, судом і частої втрати свідомості, — криється в ущемленні судин, які постачають кров’ю головний мозок», — розповідає Сергій Дибкалюк. Припущення стало «медичним фактом», коли вони здогадалися провести експеримент: не просто застосували новітні методи допплерівського обстеження, якими блискуче оволодів Віталій Зоргач, а знехтували загальноприйнятий у світі стандарт: пацієнта поклали не в зручне горизонтальне положення (так можна прогавити патологію навіть на найсучаснішій апаратурі), а змусили його зробити невелику «гімнастику».

З’ясувалося, що при повороті голови чи піднятті рук у декого з хворих «гаряча точка» судини може майже повністю перекриватися. Оскільки в житті людина рухається, а не пливе роботом, механічно защемляються і її хребетні (екстракраніальні) судини, чого не виявляють під час стандартної допплерографії. Нова методика обстеження не просто вказує на наявність патології, а з величезною точністю визначає її «диспозицію», що значно спрощує роботу хірургів, які раніше керувалися способом «тику».

Цей «дідівський» спосіб і досі використовують «просунуті» західні спеціалісти: як запевняє Сергій Віталійович, «у новому діагностичному напрямі ми все ще утримуємо першість». Що це означає на практиці, спробуємо на кількох прикладах пояснити читачам без заглиблення у тонкощі складної для більшості з них медичної термінології.

До лікарів-новаторів після довгих поневірянь кабінетами «звичайних» медиків звернувся хворий з провінції: він скаржився на порушення координації рухів, нестерпний біль і шум у голові, втрату свідомості. Цікаво, що всі ці неприємні симптоми зникали, варто було чоловікові підняти руку, до того ж зафіксувавши її в певному нахилі над головою. Оскільки численні обстеження не виявляли жодної патології, роздратовані «бездоказовими» скаргами, медики порадили пацієнтові... загіпсувати кінцівку і жити в такому «рятівному» положенні. На щастя, обійшлося без гіпсу. Хворий потрапив до Києва і в Першій клінічній лікарні (Жовтневій) на кафедрі хірургії Національного медуніверситету імені О. Богомольця — саме вона є полігоном для нових досліджень — його голову і руки привели до норми в прямому сенсі цього слова. З’ясувалося, деформоване сухожилля перетворилося на зашморг для судини шиї, що й спричиняло компресію.

Родичі привели 60-літню жінку з усіма ознаками хвороби Альцгеймера (старечого слабоумства). Вона нічого не пам’ятала, не впізнавала найближчих членів родини, геть не орієнтувалася навіть у власній квартирі. Рідні розповіли, що хвороба проявилася два роки тому: в бабусі раптово «скаламутився» розум, коли вона готувала на кухні рибу. Обстеження показало, що в пацієнтки спазмований м’яз шиї перетиснув хребетну артерію. Обійшлися навіть без оперативного втручання — просто зробили медикаментозну блокаду. За кілька хвилин жінка прийшла до тями, піднялася і вийшла до ошелешених родичів, наче й не було затяжного провалу пам’яті. Вона не просто всіх упізнала — вона навіть згадала рецепт риби «дворічної давності».

Хлопчик проявляв недитячу агресію. Його розповіді, малюнки і картинки на «мобільнику» були присвячені сценам насильства. Ровесники мріяли бути бізнесменами, банкірами і президентами, сам він марив «кар’єрою» вбивці. Агресію провокувала затиснута судина шиї — мозок від «голоду» і надихав на дику фантазію. Звільнили судину, і потенційний злочинець став цілком адекватною дитиною...

Таких випадків можна наводити сотні. Пацієнти з тяжкими приступами астми, аритміями, неврозами, на яких давно махнули рукою профільні спеціалісти, бо використали всі описані ще в інститутських підручниках методи лікування (хто совісніший, чесно розписався у власній неспроможності, хто амбітніший, переклав провину за «нульовий результат» на самого «нетипового» хворого: мовляв, що ви хочете, ми й так зробили більше, ніж вимагалося).

Нова методика обнадіює і хворих із загрозою інсульту, оскільки одна з причин цієї небезпечної недуги — також защемлення хребетних артерій. Віктор Черняк переконаний, що крововилив у мозок можна попередити. І це не теоретичний оптимізм, а практична реальність, підтверджена результатами масштабних клінічних досліджень. До речі, спеціальну УЗД-діагностику вже пройшли близько десяти тисяч пацієнтів, зроблено майже чотири сотні успішних операцій на хребетних артеріях — яку ще статистику треба наводити, щоб переконати в ефективності досягнень команди однодумців?

«За світовими стандартами протиінсультні заходи спрямовані переважно на прохідність сонної артерії, — каже Віктор Анатолійович. — Ми ж переконалися, що крім її «чистки» від бляшок потрібно обов’язково обстежити хребетні артерії: тільки в комплексі можна запобігти крововиливу в мозок».

І тут також напрошується промовистий приклад. Хірурги одним з перших прооперували колишнього заступника начальника Генштабу. 89-річний пацієнт мав в анамнезі крім двох інфарктів цілий букет хвороб і, здавалося б, братися за операцію було більш ніж ризиковано. Але, як жартують хірурги, хто не ризикує, передає хворого патологоанатомам. Дідусь не тільки піднявся на ноги, з ним після операції сталися справжні «біблійні дива»: нормалізувався потік крові, зникла затяжна аритмія, не кажучи вже про інші симптоми.

Втім, Віталій Зоргач не сприймає визначення «дива»: на його думку, все відбувається значно буденніше. Є людина, яка може вказати, де «гаряча точка» локалізується, — це він сам. Є хірурги (щоправда, сам Віталій Юрійович у цьому місці також вдається до високої фрази, називаючи Віктора Черняка і Сергія Дибкалюка «особливими персонами хірургії, фахівцями від Бога»), які можуть «прибрати будь-яку судинну проблему» з організму людини. Є Володимир Невструєв — абсолютно незамінний член команди. Він профі «не тільки в медицині, а й у політиці»: саме з допомогою Володимира Петровича вдається пояснювати недовірливим до чужих успіхів контролерам, що йдеться не про поодинокі успіхи, а про систему «хоч і не звичних, але надзвичайно серйозних речей».

Ще не встигла я підготувати до друку цей матеріал, як Сергій Дибкалюк дав команду «на відбій»: «Усе те, що ви написали, — для нас учорашній день. Сьогодні ми досягли нових результатів, і «Голос України» першим дізнається про них...»

Втім, питання вже не закрите. «Завдяки новим методам дослідження — багатошаровій спіральній комп’ютерній томографії (БСКТ) ми маємо можливість бачити артерії всередині черепа, — пояснює суть нового відкриття Сергій Віталійович. — Внутрішні сонні й хребетні артерії утворюють у ньому замкнене — віллізієве —коло. Це, якщо йдеться про норму. Так ось, з’ясувалося, що у хворих на розсіяний склероз це коло від природи не замкнене з обох сторін, отож якщо одна з артерій перекривається, то компенсація через інші анастомози (з’єднання) не виникає, і в зоні внутрішньої частини головного мозку формується вогнище ішемії. Спочатку ділянка некрозу невеликих розмірів, потім вона обростає іншими «територіями». Коли їх кількість набирає значної площі, вогнище ішемії захоплює функціонально важливі ділянки головного мозку і виникає симптоматика, характерна для розсіяного склерозу. Спочатку вона приходяща, потім стає постійною, і у хворих починає прогресувати динаміка. Хоч що ми при цьому робимо, все одно не усуваємо основну причину — ішемію мозку. Решта — різні реакції імунної системи на продукти розпаду мозкової тканини — це наслідки: причиною залишається саме ось ця позиційна компресія, яка нашаровується на вроджену анатомічну патологію».

Між тим, цим людям можна допомогти. Та сама БСКТ показала, що в таких пацієнтів віллізієве коло незамкнене з одного боку. Як переконує Сергій Дибкалюк, ці хворі «взагалі благосприйнятні для лікування, причому саме тоді, коли в них з’являються приступи». Це відбувається так: хребетна артерія, до того ж у певному положенні голови, починає перетискуватися, кровопотік по ній припиняється і людина втрачає свідомість або в неї починається судомний приступ. Якщо усунути причину ущемлення артерії оперативним шляхом — напади судом припиняються. Таких хворих, запевняють співрозмовники, у них було досить багато — «йдеться не про один десяток». Навіть тим, хто мав за плечима солідний стаж епілепсії, вдалося допомогти, хоча, звичайно, легше мати справу з незапущеними формами.

Цікаво, що лікарі, у яких прооперовані епілептики роками стояли на обліку, інколи починають дивуватися: куди це пропав той чи той пацієнт. А коли дізнаються, що в безнадійного хворого зникли напади судом, просто самі впадають у ступор: це неможливо!. Але результат є результат — його на диво не спишеш...

Аксіома: в медицині немає... аксіом

* Виходить, ви своїми відкриттями перекреслюєте непорушні медичні аксіоми, — цікавлюсь у співрозмовників.

* Запам’ятайте, — посміхається Сергій Віталійович, —є єдина аксіома: в медицині немає аксіом...

Усе в житті змінюється, пояснює він, і закарбовані ще зі студентства наукові кліше також. Ось, наприклад, що таке гіпертонія? Начебто дуже неприємна хвороба —змінює судини, призводить до патології нирок, одне слово, не мед. Але постає запитання: а чому ця недуга виникає, що нам дає підвищений тиск? Відповідь дуже проста — він поліпшує кровообіг головного мозку. Збиваючи високий тиск, ми рятуємо якісь внутрішні органи, але шкодимо мозку, який чомусь дав цей сигнал на підвищення. Отже, треба шукати основну причину: чому тільки за високого тиску він може нормально постачатися кров’ю? Напевно, десь є перетиснуті судини, десь недостатня їхня прохідність. Насамперед треба дивитися в екстракраніальних відділах — у сонних, хребетних артеріях, оскільки вони найуразливіші і визначають мозковий кровопотік. Бо як тільки судини входять у склепіння черепа, вони потрапляють під захист черепної коробки — зовні на них уже не можна подіяти: так, на щастя, розпорядилася природа. Між іншим, уточнює Сергій Віталійович, навіть анатомічна будова стінок судин зовнішньочерепних і внутрішньочерепних різна. Саме через це «накрилися» дослідження, що свого часу охопили провідні клініки світу: хірурги намагалися зшити ці різні «за географією» судини і нічого з того не вийшло, крім мільйонів, витрачених на експерименти.

Або взяти цукровий діабет. Знову ж таки, з підвищенням цукру в крові треба боротися. Але лише після того, як встановити причину діабету. Всім у нашому організмі заправляє «Генштаб» — гіпоталамус: найважливіша частина головного мозку. Чому він підвищив рівень цукру? Можливо, так він компенсує недонадходження глюкози в кров природним шляхом. Ця проблема також може спричинити зниження прохідності судин: через брак крові мозок дає команду на збільшення концентрації цукру. Тому ще не відомо, що в такій ситуації небезпечніше: підвищений тиск і рівень «солодощів» чи зниження їх? Адже без усунення основної причини, без розгадки, чому організм створив собі таку патологію — всі зусилля медиків будуть імітацією допомоги, навіть якщо ці зусилля продиктовані благородними намірами. Навіть вірус герпесу зостера (оперізуючий лишай) не виникає на порожньому місці. Він також у певних моментах потрібен головному мозку для поліпшення кровообігу і зменшення ризику інсульту, наводить ще один нестандартний погляд Сергій Дибкалюк. У хворих з синьогнійною паличкою, що призводить до гангрен, з’ясовується, ніколи не буває тромбозів.

Перелік цих медичних парадоксів величезний. Напевно, більшість лікарів схопиться за голову, читаючи ці рядки. Однак герої моєї публікації наполягають на висновку з власних досліджень: хвороба — не є абсолютне зло, вона може бути благом як засіб пристосування організму до нових умов. І їхнє завдання, завдання медицини майбутнього — вичленити корисну дію будь-якої недуги, будь-яких вірусів і бактерій заради боротьби з причинами, а не наслідками хвороб, які, по-дідівському, називаються хронічними й невиліковними. Таких, кажуть вони, стає дедалі менше: просто лікареві треба самого себе зцілити від закостенілих догм.

Без спеціалізованого центру справа залишиться «ущемленою»

Побоююся, що цим матеріалом я зробила своїм героям «ведмежу послугу» — в них після публікацій у пресі і так не замовкають телефони: дедалі більше хворих з усієї країни шукають у них порятунку. Що може зробити невелика команда — хай і фанатів, розкиданих, тим паче, по різних медичних закладах? Хіба зовсім додому не приходити, але й зречення від родин ефекту не дасть.

* Без спеціалізованого центру вертебробазилярної патології усі наші зусилля будуть тим розімкненим віллізієвим колом, про яке ми говорили, — стверджує Володимир Невструєв. — Потрібно готувати спеціалістів, які опанують і підхоплять інноваційні методи діагностики і лікування хворих на синдром хребетної артерії. Ось ми прооперували пацієнта-загадку, далі він поїде до свого дільничного лікаря, який просто не знатиме, як його виходжувати. Ми ж не можемо осягти неосяжне. Спеціалізований центр потрібен для величезного потоку хворих, для лікарів, які хочуть і можуть сприймати новий поворот у медицині. Зрештою, він потрібен для України, бо той новий клінічний напрям, який винайшли наші ентузіасти, може прославити її на весь світ.

Бажано, щоб цей матеріал прочитали насамперед у тих кабінетах, де вершаться справи державної ваги. І, дізнавшись про напрацювання команди, щоб високопосадовці відреагували на них не «локальними» діями — влаштуванням своїх хворих родичів чи знайомих на консультацію, а справді масштабним розумінням важливості ситуації. Їм не потрібні тепличні умови для роботи. Вони хочуть просто нормальних...

Фото Олександра КЛИМЕНКА.