Громадяни повинні максимально впливати на міську владу

Виступ одеського міського голови Едуарда Гурвіца (на знімку) на 16-й сесії Конгресу місцевих і регіональної влади Ради Європи (Страсбург, 5 березня 2009 р.) під час обговорення питання порядку денного «Участь громадян у суспільно-політичному житті на місцевому рівні»

Польський сатирик Станіслав Єжі Лєц якось зауважив: «Усяка влада виходить від народу — і ніколи до нього не повертається». Цей жарт, нехай і в перебільшеній сатиричній формі, відобразив реальну проблему, що має прямий стосунок до обговорюваної сьогодні теми. Як зробити так, щоб участь громадян на місцевому рівні не обмежувалася тим, що вони раз на кілька років обирають місцеву раду і міського голову? Адже без активної участі громадян у процесі прийняття рішень на місцевому рівні саме поняття «місцевого самоврядування» певною мірою втрачає сенс. Повноцінною така участь стає лише тоді, коли громадяни повсякденно залучені до процесу прийняття рішень, широко інформовані про роботу органів місцевого самоврядування, мають широку свободу вибору варіантів управлінських рішень. Для цього процедури доступу до інформації і до участі у виробленні рішень повинні бути юридично формалізовані й, що найважливіше, максимально полегшені.

Слід зазначити, що на місцевому рівні вирішити проблему залучення громадян до управлінських процесів украй важливо. Адже саме громадянам, які мешкають на відповідної території, органи місцевого самоврядування всіх держав-членів Ради Європи і зобов’язані своєю легітимністю.

Таким чином, органи місцевого самоврядування — зважаючи на процедуру свого формування, а також з принципу субсидіарності — є найбільш близькими до громадян і «зручними» для громадян.

За останні роки місцева влада в Європі нагромадила значний досвід у розвитку інститутів демократичної участі. Я хочу особливо виокремити ту роль, що її відіграє Європейський тиждень місцевої демократії — насамперед, у плані обміну досвідом демократичної участі на місцевому рівні. 2008 року Одесі випала честь бути одним із пілотних міст Тижня, і я коротко зупинюся на деяких, закріплених реальною практикою, формах забезпечення демократичної участі.

Отже, ми прагнемо створити максимальні на даному етапі можливості для громадян впливати на міську владу. З цією метою діють органи самоорганізації населення за місцем проживання — в мікрорайонах міста, вуличні та будинкові комітети. У структурних підрозділах міськради проводяться дні відкритих дверей, у ході яких можна не тільки вирішити конкретні питання, внести свої пропозиції, а й одержати вичерпну інформацію про порядок і сам механізм прийняття рішень міською владою.

Особливу увагу ми приділяємо тим соціальним групам, які з різних причин менше за інших інтегровані в місцеве співтовариство, — молоді, пенсіонерам, людям з обмеженими фізичними можливостями.

При міськраді створені й діють: Молодіжна рада, Рада національно-культурних товариств, Координаційний центр об’єднань ветеранів, Політико-консультативна рада, Рада керівників громадських і благодійних організацій, Рада представників етнонаціональних товариств, Рада релігійно-світської злагоди. З урахуванням реалій поточного моменту створено робочу групу з розробки невідкладних заходів щодо подолання негативних наслідків фінансової кризи, до якої увійшли вчені, представники громадських організацій, керівники великих підприємств і т. д.

У міру накопичення досвіду вдосконалюється система контролю за реагуванням на скарги і пропозиції городян, що надійшли на «Телефон довіри мера», запроваджуються нові інформаційні технології. Щорік розширюються можливості й коло відвідувачів офіційного сайту міста Одеси, що також має розділ «Звернення громадян» і забезпечує безупинне наповнення он-лайнової бази нормативних актів. Це дало змогу підняти на новий рівень якість інформаційно-комунікативного зв’язку між органами влади і громадянами і, що не менш важливо, між органами влади і засобами масової інформації.

Усе це робиться для того, щоб будь-який громадянин за допомогою телефону чи Інтернету міг безпосередньо брати участь у прийнятті рішень, висловлюючи свою думку, пропонуючи що-небудь або критикуючи міську владу.

Я переконаний, що кожен із присутніх тут міг би навести як приклад подібні процедури і практики. Узагальнення їх у рамках проекту додаткового протоколу до Європейської хартії місцевого самоврядування було б цілком логічним і доцільним, і дозволило б сформувати загальноєвропейські орієнтири і стандарти в цій сфері.

Це без сумніву стане ще одним кроком вперед у розвитку місцевої демократії, який Одеса готова зробити разом з рештою Європи. Проте, ми усвідомлюємо, що завдання попереднього періоду, періоду забезпечення реальної дієздатності й автономії органів місцевої влади, через незавершеність в Україні цілої низки фундаментальних процесів, вирішено далеко не в повному обсязі. І справа не тільки у відсутності в українських міст фактичної і нормативної можливості заробляти достатньо коштів для надання своєму населенню послуг гідної якості. Справа не тільки у правовій неврегульованості бюджетних проблем, що залишається фактом, у відсутності в міст необхідної і своєчасної підтримки навіть при реалізації таких загальнодержавних проектів, як підготовка до ЄВРО-2012.

На жаль, демократичні лідери сучасної України, котрі самі отримали владу безпосередньо з рук народу на київському Майдані, зробили не все можливе для того, щоб такі події як антиконституційний переворот в Одесі в 1998 році більше ніколи не могли повторитися. Переворотом я називаю скасування за указом Президента Кучми результатів місцевих виборів і волюнтаристичне призначення керівником міста, що зайшов у міськраду під охороною автоматників, віце-прем’єр-міністра України. Ціною величезних зусиль злочинні державні акти і неправосудні судові рішення того періоду були скасовані як незаконні, але цим все й обмежилося. Кров убитих тоді одного з моїх заступників Ігоря Свободи і начальника юридичного управління міста Сергія Варламова, журналістів і бізнесменів — дотепер закликає до справедливості. Ніхто так і не поніс заслуженого покарання за ці замовні політичні убивства, за розтоптане волевиявлення одеситів, разом з яким були розтоптані Конституція України і Європейська хартія місцевого самоврядування.

Забезпечена злочинними методами тимчасова перемога режиму Кучми над одеситами обернулася серйозною поразкою європейської демократії. Для подолання її наслідків у міській економіці знадобиться не один рік, а для подолання негативних наслідків у суспільній свідомості — набагато більший термін.

Навряд чи адекватною в такій ситуації можна визнати і реакцію авторитетних європейських лідерів і інститутів, що володіли всією повнотою інформації. Екстрена заміна офіційного англійського офіційним французьким, що дозволила на празькому 2002 року засіданні Ради євроатлантичного партнерства пересадити головного винуватця багатьох карних злочинів тих років Кучму на сім стільців далі від Тоні Блера і на 30 стільців далі від Джорджа Буша, була лише емоційно забарвленим актом особистої бридливості. Він не мав і не міг мати наслідків не тільки для Кучми, який давно втратив сором і совість, стілець якого без будь-якої шкоди для його репутації могли поставити в проході залу, а й для одеситів та українців загалом, котрі очікували зовсім інших дій. Хочу підкреслити: важко переоцінити значення моральної підтримки, що її у той період нам надали мери 18-ти міст-побратимів і особливо керівники моніторингового комітету ПАРЄ по Україні пані Ханне Северінсен і пан Тунне Келам.

Однак, на превеликий жаль, їхня думка й оцінка того, що відбулося, так і не лягли в основу яких-небудь конкретних рішень. Тому в умовах запровадженої режимом Кучми твердої цензури навіть сам факт моральної підтримки залишився таємницею для абсолютної більшості громадян України.

Присуджений Одесі (першому місту на території колишнього СРСР) ще в 1998 році Прапор честі, як одна із сходинок заснованої Комітетом міністрів Ради Європи європремії, виявився на належному йому місці, у залі сесійних засідань Одеської міської ради, лише в грудні 2006 року. Тільки після того, як на чергових муніципальних виборах вотум довіри городян одержала команда, незаконно позбавлена влади в злощасному 1998 році. Причина восьмирічного мовчазного ігнорування Європою нелегітимної міської адміністрації була дипломатично обійдена й у ході церемонії вручення престижної європейської нагороди. Кажу це не на докір високошанованій мною екс-голові комісії Ради Європи з питань європейській премії, почесному члену Ради Європи пані Йоханні Шикер. Свою почесну місію вона виконала бездоганно. Але ця місія об’єктивно не стала актом відновлення зневаженої справедливості для тих десятків тисяч одеситів, які стояли 1998 року в багатогодинних чергах на виборчі ділянки. Для тих, хто, виявивши небачену досі в Україні громадянську активність, протягом місяця вдень і вночі чергував на площі перед міськрадою Одеси, намагаючись захистити законно обране керівництво міста. Для тих, хто за таких трагічних обставин знову втратив щойно знайдену віру в справедливість.

Цей вимушений екскурс у зовсім недавню історію, на мій погляд, абсолютно необхідний для усвідомлення того, що політична культура «участі» і соціальної активності населення у вирішенні проблем місцевого значення, що перебуває у фокусі сьогоднішньої дискусії, виникає тільки ТАМ і ТОДІ, ДЕ і КОЛИ реально забезпечені основні права і свободи, а за їх порушенням настає невідворотне і відповідне до тяжкості покарання.

У Думці 29, схваленій 3 грудня 2008 р. постійним комітетом нашої Палати, а потім і постійним комітетом Конгресу в цілому, відбита пропозиція про закріплення демократичної участі на місцевому рівні в окремому документі. Я підтримую цю пропозицію.

Гадаю, всім нам необхідно в досить стислий термін визначитися з основними моментами, змістом і правовою формою цього документа. Він має бути рівнозначно застосовним у всіх державах-членах і стати ефективним розширенням положень Європейської хартії місцевого самоврядування. Гадаю, всі тут присутні готові надати необхідну підтримку фахівцям, які під керівництвом Конгресу візьмуться за розробку такого документа.

Щиро сподіваюся, що те сприяння, яке ми всі можемо надати створенню нового акта Ради Європи, стане вагомим внеском у побудову загальної Європи — Європи для громадян, їх благоденства і процвітання.

Дякую за увагу.

ДОВІДКА

У 1957 р. у рамках Ради Європи було створено Конференцію місцевих органів самоврядування Європи, а в 1994 р. Конгрес місцевої і регіональної влади став правонаступником Конференції як консультативний орган Ради Європи.

Створений для представлення органів як місцевої, так і регіональної влади, Конгрес складається з двох палат: Палати місцевої влади і Палати регіонів.

Конгрес є політичною асамблеєю, що складається з представників місцевих і регіональних влад із більш ніж 200 000 муніципальних і регіональних органів влади Європи, які згруповані за національною і політичною приналежністю.

Таким чином, Конгрес є форумом для діалогу, де представники місцевої і регіональної влади мають можливість обговорити загальні проблеми, обмінятися досвідом і висловити свої точки зору на державну владу.

Конгрес, що складається з двох палат, у якому спільно засідають представники місцевої і регіональної влади 47 держав-членів Ради Європи, є унікальним форумом для обмінів думками і діалогу в Раді Європи і поза рамками цієї організації.

На своєму саміті (Варшава, травень 2005 року) глави держав і урядів Ради Європи підтвердили і повною мірою визнали інституціональну роль Конгресу як гаранта й авторитетного органу у сфері місцевої і регіональної демократії, а також знову заявили про важливість його ролі в здійсненні завдань Ради Європи.

Відтоді нова статутна резолюція і новий статут Конгресу, ухвалені у травні 2007 року Комітетом міністрів Ради Європи, підтвердили і закріпили роль місцевої і регіональної влади в інституціональних рамках конгресу, зокрема, шляхом зміцнення місії спостереження за виконанням Європейської хартії місцевого самоврядування, а також принципів регіональної демократії, шляхом оцінки процесу виборів відповідно до Резолюції 274 (2008) про політику Конгресу у сфері спостереження за місцевими і регіональними виборами.

Таке розширення статутних завдань Конгресу збільшило його сферу діяльності і зробило цей орган невід’ємним учасником демократичного будівництва у європейських країнах і в загальноєвропейському масштабі. З огляду на це, для ефективнішого виконання своєї ролі політичного форуму місцевих і регіональних влад країн-членів Ради Європи, Конгрес прийняв рішення про проведення, починаючи з 2009 року, двох пленарних сесій на рік.