Торік 7 серпня в нашій газеті було опубліковано інтерв’ю із президентом Української академії аграрних наук, головою підкомітету з питань науки Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Михайлом ЗУБЦЕМ та віце-президентом УААН, академіком Миколою БЕЗУГЛИМ «Зерно України: стратегія розвитку, ринки збуту, продовольча та енергетична безпека».

Порушені в матеріалі актуальні питання з низки проблем у зерновиробництві не залишили байдужими не лише аграрників, а й представників різних верств суспільства. Особливо зацікавило прогнозування вчених стосовно можливості України вийти до 2015 року на валовий збір зернових на рівні 80 мільйонів тонн.

Пропонуємо читачам бесіду нашого кореспондента з цієї важливої проблеми із названими вище вченими Української академії аграрних наук.

— Результати господарювання у минулому році вселяють надію про здійснення вашого, Михайле Васильовичу, твердження, що Україна до 2015 року посяде чільне — четверте-п’яте — місце серед світових країн—виробників зерна.

М. Зубець: — Справді, підсумки виробництва зерна у 2008 році засвідчили не тільки про здійснення наших прогнозів, а й створили реальну перспективу Україні ввійти до когорти потужних світових виробників зерна. Валовий збір уперше за всю сучасну історію України становить 53264,3 тисячі тонн зерна (з яких зерна продовольчих культур — 27,5 мільйона тонн, або 52 відсотка) із врожайністю 34,7 центнера з гектара на площі 15363,7 тисячі гектарів. Це, можна сказати, той показник, який відкриває Україні шлях до взаємовигідної торгівлі цінним харчовим продуктом.

Тому сьогодні, незважаючи на складні економічні умови та гостру кризу, ми зобов’язані закріпити за Україною позиції надійного світового виробника та експортера зерна. Адже зерно для України є і завжди буде стратегічною ринковою продукцією, тим паче за умов глобальної продовольчої кризи, що час від часу дошкуляє багатьом країнам та мільйонам людей. Посильна увага зерновому виробництву, а відтак і розвитку зернового ринку, повинна стати основною складовою та міцним базисом економічного становлення держави загалом.

Водночас нас непокоїть низка чинників, які до певної міри стримують стабільність високопродуктивного виробництва зернових та утвердження ефективних ринкових відносин. Насамперед це затяжний період адаптації економіки до ринкових умов, диспаритет цін між продукцією сільського господарства та промисловості, техніко-технологічна відсталість значної частини сільгосптоваровиробників, що зумовлюють низьку ефективність аграрного виробництва тощо. За цих умов своє вагоме слово повинна сказати аграрна наука, яка рекомендує використовувати насіння нових високопродуктивних сортів та гібридів зернових культур, дотримуватись науково обґрунтованих технологій, зміцнювати та поширювати зв’язки з виробництвом.

М. Безуглий: — У розвиток сказаного Михайлом Васильовичем стосовно рекордного збору зернових. У цьому можна пересвідчитись, детально проаналізувавши таблиці та аналітично-довідкову інформацію, які подано як додатки до нашого матеріалу. Хлібороби України одержали на 23969,4 тисячі тонн зерна більше, ніж попереднього року, або ж прибавка на кожному гектарі становила 12,9 центнера. Але Україна має досить потужну науково-виробничу базу й об’єктивні резерви для підвищення врожайності зернових до 50—55 центнерів з гектара та збільшення їх валового виробництва, щоб за 7—8 років збирати не менш як 80 мільйонів тонн зернових.

— Ви сказали про резерви, які закладено в підвищення врожайності культур. Що це означає?

М. Безуглий: — Власне, йдеться, по-перше, не так про збільшення всіма агрономічними заходами цієї врожайності, як про її збереження. Ми часто дивуємось, чому розвинуті зарубіжні країни значно випереджають нас за всіма показниками аграрного виробництва і, зокрема, за зерновим. Секрет успіху, можна сказати, на поверхні. Вони проводять збиральну кампанію, здебільшого за будь-яких погодних умов, за 10—12 робочих днів, ми ж ці роботи ледве вкладаємо у 30—40 днів. Не треба бути досвідченим спеціалістом чи вченим, щоб не розуміти, які маємо втрати. Багаторічне вивчення цієї ситуації свідчить: на кожному гектарі ми втрачаємо мінімум 10—12 центнерів збіжжя. Це й обсипання зерна після пересихання колосків та під час перевертання покосів, проростання після дощів тощо. Тепер помножимо на гектари, зайняті під зерновими культурами, й одержимо втрачені минулого року щонайменше 15 мільйонів тонн.

— Під час нинішньої енергетичної кризи в нас розкрилися очі: наскільки ми не по-господарськи ставимося до наших ресурсів. Або ж нехтуємо тим, що напрацювали українські вчені впродовж багатьох років в галузі землеробства і рослинництва, селекції та насінництва.

М. Зубець: — Микола Дмитрович слушно зазначив одну з тих можливостей, які ми втрачаємо лише під час збирання врожаю. Адже не секрет, що через два-три післяжнивні тижні наші поля зеленіють рясними сходами від втраченого зерна.

До вищесказаного додам: на моє переконання, одним із найголовніших пріоритетів у розвитку зернового ринку повинно стати впровадження у виробництво досягнень української науки та набутого досвіду. Це дасть змогу не тільки закріпити досягнуті результати, а й упевнено виходити на нові рубежі.

Основні критерії цього поступу такі.

По-перше. З повною віддачею використати безцінне надбання українських селекціонерів. Всесвітньо відомі наші вчені дали аграрному виробництву такі високопродуктивні сорти зернових, які мають генетичний потенціал врожайності озимої пшениці та кукурудзи по 120—130, ячменю по 100—110 центнерів із гектара. Значний доробок у цьому напрямі мають науковці Селекційно-генетичного інституту, який очолює досвідчений вчений-селекціонер, член-кореспондент УААН В’ячеслав Соколов. Площі посівів під сортами озимої пшениці селекції цього інституту в нашій країні — понад 50 відсотків (селекціонери — академіки С. Лифенко та М. Литвиненко), ярого ячменю — понад 60, озимого ячменю — 85 відсотків (селекціонер — академік А. Лінчевський). Значні площі у країні засіваються сортами озимої пшениці Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла, Інституту землеробства, Інституту рослинництва імені В.Я. Юр’єва, Донецького інституту агропромислового виробництва, Інституту землеробства південного регіону та інших установ. Високопродуктивні гібриди кукурудзи, які придатні для вирощування в різних зонах країни і мають високу якість зерна, виводять селекціонери — академік Б. Дзюбецький, член-кореспондент В. Соколов, доктор сільськогосподарських наук Л. Козубенко.

Виходить, що ми використовуємо лише третину наявних потенційних можливостей наших селекціонерів. Водночас наукові установи академії здійснюють селекцію із 125 основних сільськогосподарських культур. Із них сорти і гібриди української селекції становлять 75 відсотків від загальної кількості занесених до Державного реєстру, з яких 90 — селекції УААН. Важливо, що 85 відсотків площ основних сільськогосподарських культур відведено під сорти і гібриди селекції вчених академії. Щорічно наукові установи УААН реєструють в Україні 140—150 нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур. Українські селекціонери співпрацюють із провідними селекційними фірмами Німеччини, США, Сербії, Франції, Угорщини та іншими. То хіба не прикро, що ще 30—40 років тому в нас генетичний потенціал сільськогосподарських культур використовувався майже на 50 відсотків, а сьогодні цей показних опустився до 30.

Ще одне ключове джерело успіху — насінництво. Українська академія аграрних наук — не лише провідна наукова структура в системі агропромислового комплексу, яка дає виробництву нові сорти, вона й забезпечує високопродуктивним насінням майже 70 відсотків виробничих потреб господарств України.

Не можна не погодитись із дослідженнями групи вчених, викладеними у фундаментальній монографії під редакцією відомого вченого-економіста Віктора Бойка «Економіка виробництва зерна» (з основами організації і технології виробництва), які встановили, що частка внеску нових сортів і гібридів зернових культур уже нині досягає 60—70 відсотків від загального рівня підвищення врожайності. Водночас, спираючись на результати виробничників, науково-дослідних установ і держсортодільниць, вони з упевненістю стверджують, що за порівняно однакової агротехніки, практично рівних затрат праці і витрат коштів в одних ґрунтово-кліматичних умовах нові районовані сорти озимої пшениці порівняно зі старими забезпечують приріст врожаю до 20—25 відсотків.

М. Безуглий: — Можу доповнити Михайла Васильовича ще однією домінуючою умовою успіху — дотримання технологій. Нам треба бути справедливими перед собою: якщо навіть матимемо в достатній кількості першокласного насіння, це ще тільки частина справи.

Передусім необхідно враховувати кліматичні зони України. Їх, як відомо, три: Полісся — лісова зона (близько 20 відсотків території України), Лісостеп — елементи лісової і степової зон (34), Степ — безлісова зона (46). Крім цього, науковцями Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» за сукупністю схожих ґрунтово-кліматичних, економічних, соціальних, етнічних особливостей розвитку сільськогосподарського виробництва виділено 11 соціально-економічних регіонів.

До того ж для розробки пропозицій щодо вдосконалення регіонального розміщення зернового виробництва повніше враховуються насамперед ґрунтові особливості, інтенсивність сонячної інсоляції, показники середньорічних температурних умов, багаторічна кількість атмосферних опадів та їх розподіл протягом вегетаційного періоду основних сільськогосподарських культур тощо.

Наступне. Передові господарства дбають передусім, щоб структура попередників озимих культур щороку поліпшувалась: розширюють посіви багаторічних бобових трав та бобово-злакових сумішок, виводять малоцінні землі під залуження.

Складовою успіху є також упровадження системи обробітку ґрунту, яка базується на широкому застосуванні протиерозійних, безвідвальних ґрунтообробних сільськогосподарських знарядь, комбінованих агрегатів, стерньових і пресових сівалок. Завдяки якісному виконанню технологічних операцій з обробітку ґрунту та під час проведення сівби сходи озимих одержують задовільні.

Сьогодні ми стали перед фактом обвального зниження природної родючості ґрунтів, погіршення структури попередників, виносу останніми та бур’янами значної частини елементів живлення. За цих умов компенсувати втрати необхідно внесенням мінеральних добрив по непарових попередниках.

Нарешті не останнє місце в технологічному процесі відводиться системі захисту рослин від шкідників та хвороб.

Ураховуючи регіональні особливості, науковці академії створили високопродуктивні, адаптовані до конкретних ґрунтово-кліматичних умов, сорти і гібриди сільськогосподарських культур, розробили системи заходів їх захисту від шкідників, хвороб і бур’янів, запровадили нові ресурсозберігаючі технології.

Результати технологічних досліджень у 2008 році показують, що основним напрямом збільшення продуктивності зернових культур є інтенсифікація їх вирощування. Так, під час застосування інтенсивної технології вирощування кукурудзи на зерно, яка передбачала внесення оптимальних доз міндобрив, інтегрований захист рослин від хвороб, шкідників і бур’янів, врожайність такої кукурудзи на дослідних полях Інституту землеробства, Інституту рослинництва, Полтавського та Тернопільського інститутів агропромислового виробництва підвищувалась до 96—118 центнерів з гектара за 55—68 центнерів з гектара за звичайної технології вирощування. Врожайність озимої пшениці за інтенсивної технології вирощування підвищувалась до 86—98 центнерів з гектара (за традиційної технології — 54—58 ц/га), ярого ячменю — до 76—79 центнерів з гектара (45—56 ц/га).

Приріст врожайності від раціонального внесення добрив становив 15,1—22,3 центнера з гектара, від достатнього захисту рослин — 7,5—12,8 центнера з гектара. Найбільша віддача від чинників інтенсифікації має місце в Лісостепу і Поліссі та на зрошенні, тобто в умовах оптимального вологозабезпечення. В умовах недостатнього зволоження на богарних землях Степу високу віддачу забезпечують помірні дози добрив. Вченими встановлено, що собівартість зерна за інтенсивної технології вирощування становить 570—650 гривень за тонну, а рентабельність — 22—35 відсотків.

— У нинішніх умовах наші господарники, в гонитві за одноразовою економічною вигодою, часто нехтують такими випробуваними агротехнічними заходами, як сівозміни.

М. Зубець: — Справді, які можуть бути сівозміни, коли в багатьох регіонах куди не глянь — плантації соняшнику або ріпаку. Триває цілковите виснаження ґрунтів.

Водночас на основі ґрунтовних наукових спостережень нашими вченими рекомендовано в цьому році запровадити вирощування окремих зернових культур у регіонах, де буде дотримано сівозміни й одержано найвищу економічну віддачу. Так, наприклад, найурожайнішою зерновою культурою в Лісостепу є кукурудза на зерно. Сучасні гібриди її на великих площах забезпечують одержання врожаю по 80—110 центнерів з гектара. Тому її посіви в цих областях доцільно збільшити на 35—40 відсотків і довести по Україні до 3,3—3,5 мільйона гектарів у 2015 році.

Або візьмемо Степову зону. Замість кукурудзи ми пропонуємо збільшити до 250—300 тисяч гектарів посіви посухостійкої зернової культури сорго, сучасні гібриди якої забезпечують врожайність зерна 50—60 центнерів з гектара.

Нашими селекціонерами виведено таку високоморозостійку зернову культуру, як тритікале. Стабільність врожайності зерна на фуражні цілі в північній частині Лісостепу і в Поліссі ця культура може забезпечити. Адже вітчизняні сорти цієї культури мають потенціал врожайності 80—90 центнерів з гектара. Її площі слід розширити замість озимої пшениці в цих зонах до 600—700 тисяч гектарів.

Слід відверто зазначити, що через недостатнє фінансування аграрної галузі ми не можемо вносити під урожай зернових по 140—150 кілограмів добрив діючої речовини на гектар, і, як наслідок, недоодержуємо значну кількість врожаю. Так минулого року було внесено лише 51 кілограм діючої речовини добрив. У прямій залежності від фінансового стану господарств негативно на кінцевий результат впливає проведення не повною мірою заходів із захисту рослин від хвороб, шкідників та бур’янів.

До речі, 18 грудня 2008 року на загальних зборах Української академії аграрних наук ґрунтовно розглянуто цілий спектр проблем та сучасні завдання аграрної науки в розвитку генетики, селекції та насінництва в Україні. Окрім цього, з методичними рекомендаціями щодо науково обґрунтованих технологій вирощування зернових, дотримання сівозмін, загалом ринку зерна в Україні можна ознайомитися в таких фундаментальних працях, як монографії (окрім вище названої) члена-кореспондента УААН, начальника Державної насіннєвої інспекції і головного державного інспектора України з насінництва Сергія Чмиря «Формування та розвиток зернового ринку України», «Зерно і ринок» В. Бойка, в колективній праці вчених Національного центру «Інститут аграрної економіки» «Формування і розвиток ринку зерна в Україні» та низці інших.

— Чи можна назвати господарства, які є прикладом для інших?

М. Безуглий: — Безперечно. Ті господарники, які використовують насіння високопродуктивних сортів зернових культур селекції Української академії аграрних наук, впроваджують у виробництво новітні технології, розроблені нашими науковими установами, мають і відповідні результати. Що важливо: за різних форм власності. Ось, наприклад, сільськогосподарський виробничий кооператив «Перемога» Кагарлицького району на Київщині, з яким академія уклала безстрокову угоду про співпрацю, одержав по 88,9 центнера зернових на площі 505 гектарів, фермерське господарство «Коньшина ВД» Куп’янського району на Харківщині взяло рубіж у 87 центнерів із 950 гектарів, черкаський фермер («Ладіс») із Монастирища (подумати тільки) на 1506 гектарах зібрав збіжжя по 78,8 центнера.

Серед науково-дослідних господарств системи академії десятки можуть бути прикладом інноваційних перетворень в аграрному секторі. Візьмемо хоча б дослідне господарство «Олександрівське» Інституту кормів, що у Тростянецькому районі на Вінниччині. Зібрати на 1717 гектарах по 68,3 центнера зерна це не аби яке досягнення (по Україні, як відомо — 34,7 центнера). У розрізі культур показники у цьому господарстві також вагомі. Озима пшениця тут становить 69,4 центнера на 825 гектарах, соняшнику намолотили на 300 гектарах по 28,5 центнера, кукурудза на зерно взагалі встановила своєрідний рекорд навіть для нашого академічного загалу: зібрали по 117,4 центнера на площі 167 гектарів.

— Деякі скептично налаштовані діячі не вірять у поступальний розвиток зернового ринку в Україні і доведення у 2015 році його виробництва до 80 мільйонів тонн. Однак ви розвіяли всілякі сумніви: Україна таки буде європейською житницею. Однак постає запитання: чи дамо ми лад такій кількості продукції?

М. Зубець: — Підсумовуючи викладене, маємо усвідомити таке: справді, проблеми будуть, але їх необхідно розв’язувати, а не боятися. Одна з них — якість зерна. Тут ми втрачаємо перед вимогливим зарубіжним покупцем. Причина криється в порушенні частиною виробників технологій, про що йшлося вище, а також у тому, що нинішні елеватори і складські приміщення застарілі і не можуть забезпечити зберігання зерна високої кондиції. До того ж їх не вистачає. Тому держава і власники-виробники просто зобов’язані розв’язати цю проблему.

Внутрішнє споживання зерна в Україні за умови повного задоволення продовольчих потреб становить 36—38 мільйонів тонн. Тож решту можна переробляти на біопаливо та експортувати. Попит на нього буде, адже останніми роками світові запаси зерна постійно зменшуються. Чого вартий, наприклад, такий споживач, як азійський регіон, зокрема Індія і Близький Схід.

І ще важливо для України, її аграрного сектору — значну частину фуражної зернової продукції спрямувати у тваринницьку галузь для її відродження. Сподіваємось, що тоді на повну потужність запрацюють і переробні підприємства, зокрема комбікормові заводи.

Ще одним напрямом власної переробки зерна повинна стати розбудова в Україні біоенергетичної галузі, зокрема виробництво біоетанолу (про це ми детально говорили у попередньому інтерв’ю).

На завершення висловлю впевненість багатьох наших вчених: в Україні є творчий потенціал та можливості вирощувати високі врожаї, досягти через декілька років 80 мільйонів тонн зернових і тим самим вивести економіку країни із кризової ситуації.

— Дякую.

Бесіду вів Михайло СВОЯЧЕНКО.