Не зрозуміло, хто і за які кошти має прибрати руїни знищених цукроварень
Негайно розпочати ліквідацію руїн місцевої цукроварні — таке звернення ухвалили минулої середи, 4 березня ц. р., депутати Ялтушківської сільради (Барський район Вінниччини). Документ підтримали одноголосно. Його адресували до районної ради, а також низки інших структур, зокрема, управління МНС, Вінницького територіального управління Держгірпромнагляду...
Небезпечний об’єкт
— Кому ми вже тільки не писали про наші розвалини, — бідкається депутат сільради Дмитро Пирч. — Але що з того. Напіврозвалені стіни заводу й далі розсуваються. Заводська труба, як меч, висить над нашими головами. Хтось же має прибрати цю руїну. Поки ще біду можна відвернути. Тому й далі стукаємо у всі двері. Яка несправедливість! Мало того, що завод порізали, нас викинули на вулицю. То ще маємо думати, як уберегтися від біди.
Колишній цукрозавод розташований поруч з шосейною дорогою. Заводська стіна — поруч. Вона може впасти на проїжджу частину. Неподалік знаходяться житлові будинки. Боронь Боже, труба не втримається, як не втрималися окремі стіни будівлі, — біди не обминути.
«Добре, коли труба плюхнеться в ставок, — кажуть жителі села. — А якщо на дорогу, чи на будинок або комусь на голову?..» Лихо може спіткати й тих, хто дотепер шукає на розвалинах металобрухт. Колишня цукроварня стала небезпечним об’єктом.— Про те, що трубу зняти нереально, говорять ті, хто не ознайомлений з технологією будівництва, — каже Дмитро Пирч. — Нехай звернуться до мене, я поясню, як це робиться. Нічого складного в тому немає.
Дмитро Пирч працював заступником головного інженера заводу з будівництва.
«Ми зводили завод, а вони розвалили», — сумно зітхає співрозмовник. На Ялтушківському цукрозаводі планували змінити технологію виробництва. За словами співрозмовника, нове технологічне обладнання встановлювали без зупинки роботи заводу. Збудували цех рафінадного відділення, газову піч, сушарню, ємністю на 15 тонн продукції, склад. Завезли нове обладнання: 16 центрофуг, 11 вакуум-апаратів. Центрофуги комплектувалися титановою сіткою, такий метал на вагу золота, уточнює співрозмовник. На той час їх виготовляли тільки в Москві. «Вже було підготовлено до роботи вісімдесят відсотків обладнання, — згадує Дмитро Пирч. — Все селище жило в очікуванні пуску нового заводу...»Печатка десь у Києві
На початку 90-х старий завод зупинили, а новий так і не добудували. Колективу пояснили, що новий рафінадний завод не перспективний, бо в Одесі стало до ладу подібне потужне підприємство. Тоді ж, у 1992 році, державне підприємство Ялтушківський цукрозавод Міністерство агрополітики передало в управління місцевій машинно-технологічній станції.
«Цей наказ я зберігаю, як реліквію, як документ епохи, — каже сільський голова Ялтушкова Олександр Хватков. — Старі досвідчені цукровари не могли стримати сліз, коли дивилися на те, як вивозиться новесеньке обладнання. Воно й дня не було в роботі. Хто забрав? Куди вивіз? Кому і за скільки продав? Дотепер для громади це залишається таємницею за сімома печатками. Навіть залізничну колію, яка вела до заводу, розібрали і вивезли. Хоча ми криком кричали, щоб хоч дещиця перепала з того громаді. Ніхто нас не слухав. Казали, завод державний і нічого тобі втручатися у ті справи».У позаминулому році сільський голова разом з керівником районної держадміністрації відшукали керівника згаданої машинно-технологічної станції. До речі, самої станції уже теж нема. Її керівник десь у Києві.
«Мабуть, у нього й печатка», — припускають в Ялтушкові. «Ми вели мову з керівником МТС, як бути із заводськими руїнами, — продовжує сільський голова. — Поважний посадовець нам так багато наобіцяв, але відтоді від нього ні слуху ні духу...»Комісія склала акт і... поїхала
Комісія представників МНС, яка працювала в Ялтушкові, вжахнулася від побаченого. За словами сільського голови, її представники склали акт. Зафіксували той факт, що об’єкт становить небезпеку для громади. Запевнили керівника села, що обов’язково порушать питання про необхідність виконання ліквідаційних робіт...
«Тільки ми їх і бачили, — продовжує сільський голова. — Зате люди постійно нагадують мені, мовляв, ви ж влада, робіть щось...»Йдеться не тільки про заводське приміщення. Розвалюється двоповерхова будівля заводського дитсадка. Приходить у занепад і панський будинок. У ньому знаходився гуртожиток для робітників заводу. Була кімната для приїжджих. Там зупинялися поважні гості. Дім у чудовому сквері, де багато старих дерев. Внизу два озера.
«Колишній гуртожиток міг би стати клубом. Бо в селі нема будинку культури, — каже сільський голова. — Але ж там потрібні великі кошти на ремонт. А дитсадок ми вирішили передати під квартири...»Вінницька область.
Фото автора.
