Є така честь — бути мамою

Не на користь міста й співвідношення багатодітних сімей в області. Так, у трьох останніх указах Президента України немає жодної жінки, мешканки Миколаєва, якій було б присвоєно звання «Мати-героїня». Всі багатодітні матері — з сільської місцевості.

Героїні з одного села

Для Миколаївщини цей випадок неординарний. Звісно, постає запитання, чим викликане таке «компактне проживання» в одній місцевості стількох багатодітних жіночок. Можливо, село заможніше за інші? Чи люди тут особливі, і їх не лякають криза та життєві труднощі? А може, саме тут відчувається чудотворна сила Пелагеївського жіночого монастиря. Адже розташована Божа обитель лише за кілька кілометрів від села. Версій багато. Звісно, є й такі, що пов’язують небувалу народжуваність із релігійними чи іншими забобонами, з історичними коренями. Не виключалося в журналістських домислах і обивательське пояснення — неблагополучні сім’ї. На щастя, ця версія не для Березнегуватського. Як і деякі інші.

І все ж таки дещо надзвичайне криється тут. По-перше, вражає саме село. На фоні загального запустіння Березнегуватське має досить пристойний вигляд. Охайні будиночки струнко вишикувались уздовж сільських вулиць. Будівлі типові, але водночас особливі. Відчувається бажання господаря створити свій мікросвіт — затишний та комфортний. Центр села прикрашає каплиця. Навкруги чисто, ніде не побачите сміття. Причина всього — так званий людський чинник.

Ось, наприклад, ремонт школи... Зрозуміло, що це — головний біль райвідділу освіти. Але березнегуватці самі для себе поставили завдання і зробили зі старенької школи новомодну красуню. Цікава історія з ФАПом. Не було в селі фельдшера. Тому сільський голова Валентина Василівна дала оголошення в популярну газету, і відгукнулись більше півсотні бажаючих працювати. Сільська громада запропонувала новому фельдшеру житло, відремонтувала пункт, створила всі умови для нормального життя та праці. Тепер тут трудиться добра працівниця, яку вже всі вважають односельчанкою.

Всі починання селян, впевнена керівник району, завершуються позитивно завдяки ентузіазму сільського голови та керівника господарства. Валентина Василівна Пуга працює в сільраді 30 років, 21 з них — сільським головою. Працьовита, наполеглива, небайдужа, вона — справжній лідер громади. «Секрет» багатодітності на селі вона пояснює так: «Люди в нас роботящі і труднощів не бояться. В тому числі труднощів, пов’язаних з народженням та вихованням дітей». Багато в Березнегуватському переселенців із Західної України. Можливо, і вони привнесли в південний край міцні сімейні традиції. Серед матерів-героїнь три родом із Західної України. Інші — корінні березнегуватчанки.

Про всіх сільський голова розповідає з повагою та любов’ю. Поковба Любов Миколаївна виховала десятьох дітей. Вона сама рано долучилася до праці й привчила дітей. У селі навіть приказка така є: «Треба працювати, як Поковби», тобто швидко, гарно, злагоджено. Корінна жителька села Пекур Марія Лук’янівна, на жаль, не встигла отримати звання «Мати-героїня» за життя. Але в пам’яті семи дітей та 13 онуків залишиться працелюбною, розсудливою, доброзичливою жінкою. Марії Лук’янівні довелося перенести багато лиха — нестатки, голодомор 33-го, війну. Наперекір долі все здолала й виховала добрих громадян, які й тепер живуть у Березнегуватському.

А ось Олена Олександрівна Магей окрім своїх п’яти дітей хоче взяти на виховання ще трьох прийомних діточок. Сама працює агентом зі збору молока, тож діти привчені допомагати мамі по господарству. Родина Магей ще й бере активну участь в колективах художньої самодіяльності. Без них не обходиться жодне свято в сільському клубі.

Вдячна сільський голова Валентина Пуга за розуміння й підтримку керівнику місцевого господарства Василю Петровичу Микулянцю, який сам виріс у багатодітній сім’ї. Він постійно допомагає й громаді села, і окремо — родинам, в яких виховується багато дітей. Виділив додатково земельні ділянки, підтримує матеріально.

Лялька під ялинку

Про те, що багатодітні родини отримують реальну допомогу, дізнаюся у новоспеченої матері-героїні Симоненко Олени Йосипівни. Жінка гостинно запрошує до оселі. В хаті прибрано, чистенько. І хоча обстановка скромна, все на своїх місцях. У кімнаті молодших дівчат — безліч м’яких іграшок, в іншій — нові меблі, шафи для одягу (отримала від райадміністрації, пояснює господиня), в погребі — заготовки на зиму, соління та варення, для старших синів — окрема кімната. Олена Йосипівна — мама шести дітей. «Старший одружився й живе окремо, а п’ятеро — ще для мене», — каже жінка. Три сина та дві доньки, молодшій, Даші, п’ять років.

— Чому багато дітей? Просто я дуже люблю їх. Це правда, — каже Олена. — Сама народилася та виросла в багатодітній сім’ї. Складно було в житті. Коли народила Аллу дев’ять років тому, важко захворіла. Вже думала, що не піднімуся. Але дав Бог сили і на виховання дітей, і на те, щоб пережити життєві втрати. І завжди мені допомагали добрі люди. Особливого методу виховання не маю. Просто пояснюю дітям, що добре, що погано, як можна чинити, як ні. Вони мене розуміють.

Поцікавилася у співрозмовниці, які улюблені свята в родині і як їх відзначають. З’ясувалося, особливо люблять Новий рік, а відзначають надто скромно за нашими міськими мірками. Улюблена страва — вінегрет. Подарунки дарувати не прийнято. Хоча діти отримують гостинці і від школи, і від сільської ради, і від господарства. На Новий рік обов’язково йдуть усією сім’єю до клубу, дуже подобаються виступи місцевих артистів. — Діти захотіли, щоб я ялинку поставила, — розповідає Олена Йосипівна, — тож пішла зірвала вишняк, причепила на нього яскравий «дощик» так і прикрасила кімнату. Всім сподобалося.

Запитали з колегою Оленою в молодшої доньки Даші, який вона подарунок під ялинку отримала і який хотіла б. Та сором’язливо відповіла, що отримала яблучко, а хотіла б ляльку. Олена підхопилася: «Боже ж мій, якби я знала, що тут така Даша, привезла б з дому хоч десяток ляльок. Моя ж бо донечка ні в чому відмови не знає». До речі, Олена стримала обіцянку і передала дівчатам посилку з дитячими іграшками та одягом.

Так, діти в родині Симоненко невибагливі. І яблучко під подушкою розцінюють як бажаний подарунок. Мати ж, як і всі мами на світі, бажає їм щасливої долі, щоб були вони здоровими та виросли добрими людьми.

І ще з однією незвичайною родиною познайомилася у Березнегуватському. Катерині Леоновій 47 років. У неї дві рідні доньки та троє онуків, які живуть окремо. Але вирішила Катерина Леонідівна ще й синів виховати. Взяла в родину трьох хлопчиків, рідних братів, Сашу, Колю та Віталика. Примітила хлопців у притулку для неповнолітніх. Навідувалася до них декілька разів. Коли тільки вдруге приїхала, шестирічний Віталик вибіг назустріч, протягнув руки, обняв. Так і подружилися. Якщо Катерину питають, чому вирішила взяти дітей, відповідає: «Є у людей щось для душі. В мене для душі — діти. Доньок виховала — тепер сини будуть. Нехай ростуть справжніми чоловіками». Хлопцям у родині Леонових добре. Новій мамі дарують свої малюнки та власноручні витвори. А мама дарує тепло та затишок.

Отаке воно, Березнегуватське, звичайне і незвичне село. І живуть тут звичайні-незвичайні люди, які люблять життя, люблять дітей, вміють та бажають їх виховувати. Незважаючи на труднощі та кризи. Сподіваються тільки на себе.

Миколаївська область.

Фото автора.