Якщо відвідувачі Національного історико-культурного заповідника
«Батьківщина Тараса Шевченка» розпочинають свій маршрут з Моринець — на подвір’ї старовинної селянської хати-музею їх неодмінно зустріне Катерина Ільківна Урсалова, науковець і багатолітня господиня меморіальної садиби.У квітчастій хустині, вив’язаній під очіпок, вишиванці та запасці, ця колоритна жінка уособлює українок давніх часів. І, мабуть, зовсім не випадково, що й ім’я у неї улюблене Шевченком. Катериною звали його матір, сестру, головну героїню однойменної поеми. Катерина Ільківна з дитинства не розлучалася з
«Кобзарем». Хоч би як тяжко доводилося працювати разом з мамою на колгоспному полі, а прийде додому, причепуриться і бере до рук дорогу книгу.— Читаю було Тарасові вірші, — пригадує, всміхаючись, сіроока жінка, — і завмирає дитяче серце, і сльози біжать по щоках. Все мені рідне, близьке: я теж виростала напівсиротою, зазнала багато лиха...
Палка любов до творчості Кобзаря, пошукова робота з вивчення дитячих років поета, привела дослідницю до літературно-меморіального музею, який згодом став Національним історико-культурним заповідником
«Батьківщина Тараса Шевченка». Чимало праці й душевних зусиль витратила молодший науковий співробітник Катерина Урсалова для того, щоб у Моринцях, на садибі, де стояла оселя Тарасового діда, Якима Бойка, відтворили ту «біленьку хаточку», а поруч — хату сусіда, каторжанина Копія, в якій жила родина Григорія та Катерини Шевченків.— Хата Якима Бойка, в якій з’явився на світ Тарас, — розповідає пані Катерина, — існувала до 1918 року. На жаль, під час бурхливих подій громадянської війни її не вберегли. У 1964 році встановили пам’ятний камінь з написом:
«Тут стояла хата, в якій народився великий український поет, революціонер-демократ Т. Г. Шевченко» і відкрили погруддя поета. А ми, моринчани, мріяли про те, щоб на святій землі, де зробив перші кроки малий Тарас, відкрили музей...У березні 1989 року, до 175-ї річниці від дня народження Кобзаря,
«у тім найкращому селі», у вишняках над яром, з’явилися дві білостінні хати, вкриті соломою. Відомий архітектор Юрій Хохол відтворив історичне середовище, в якому виростав майбутній український поет-пророк. Катерина Ільківна не знала тоді ні години перепочинку: вона щодня, пішки, вирушала в етнографічні мандри, збираючи старожитності для «Тарасової хати».—
Майже все в експозиціях меморіальних осель, — ділиться директор Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмила Шевченко, — це праця невтомної Катерини Ільківни. Й не тільки її рук. Вона, захоплена і натхненна, вклала у кожен куточок, у кожен експонат — рушник, рядно, сорочку чи букет безсмертників за іконами — часточку своєї душі.Рік за роком опоряджувалось обійстя музейного комплексу, розквітали калина, мальви та чорнобривці, дбайливо посаджені його господинею, а сама вона тулилася поруч у ... списаному металевому кіоску
«Союздруку». Там був її «кабінет» протягом 15 років.— Особливо незатишно в кіоску було взимку, — веде далі свою розповідь пані Катерина.
— Й валянки
«биті» не допомагали. Та я все одно щоранку бігла на роботу, як на свято.Забувала про мороз чи віхолу — поспішала на зустріч з Тарасом, з відвідувачами, котрі прагнули більше дізнатися про дитинство поета, доторкнутися до його колиски.
Справжнє оновлення моринських святинь настало після 2005 року. Поруч з меморіальними садибами відкрили пам’ятник Матері, звели каплицю Святої Покрови. З участю Президента України Віктора Ющенка посадили
«садок вишневий коло хати». Неподалік виросла й чудова, вишуканих архітектурних форм, адміністративна будівля, в якій, за словами Катерини Ільківни, вона тепер «розкошує».—
Моя душа співає від того, — пояснює, — що у новому будинку ми маємо можливість проводити виставки образотворчого мистецтва, конкурси читців, приймати делегації, спілкуватися з гостями.Разом з Катериною Ільківною працює нині у заповіднику і її син, молодший науковий співробітник Станіслав Суржко. Він, як і матуся, безмежно закоханий у Шевченкову поезію і у свій рідний край. Сам пише вірші, гарно співає. У незмінної господині моринського музею є й онук, Дмитро. Хлопець навчається у Корсунь-Шевченківському педагогічному училищі. На канікулах охоче допомагає бабусі та батькові вправлятися з музейними турботами. Напевно, підростає ще один хранитель Тарасової колиски, святого для кожного сущого у світі українця клаптика землі.
Черкаська область.
Фото автора.
