Книжкова галузь стратегічно важлива для державотворення

Десятий, ювілейний Всеукраїнський рейтинг «Книжка року 2008» — це довгоочікувана подія для багатьох книговидавців, письменників та, звичайно, читачів. Адже «Книжка року» невтомно повторює: треба читати більше і бажано — найкраще. На цю тему розмова з народним депутатом, почесним президентом Фонду сприяння розвитку мистецтв, який усі ці роки всіляко підтримує рейтинг, Анатолієм ТОЛСТОУХОВИМ.

— Анатолію Володимировичу, Всеукраїнський рейтинг «Книжка року 2008» цьогоріч святкує ювілей...

— Так, справді, це буде Х церемонія нагородження лауреатів. Вона відбудеться в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, який, до речі, також готується відзначати своє 175-річчя. Мабуть, не випадково університет-мудрець підтримує рейтинг-дитину, як досвідчений професор талановитого студента. І куди йому, за великим рахунком, йти, якщо не до молодих людей, котрим завтра вчити наших дітей, онуків мови, природознавства, історії, етики, точних наук.

— Скажіть відверто, у книжковому рейтингу перемагає той, хто музику замовляє?

— У нас є експертна рада, яка може все (як і Верховна Рада), але її розпустити ніхто не може. Очолюють раду люди авторитетні, досвідчені, вони і вирішують долю видавців. Сім номінацій, 117 експертів, трішки математики і все. Спочатку книжки потрапляють у так званий короткий список, а потім стають лауреатами. Мета наша полягає в тому, щоб про ці книжки знали і щоб вони потрапляли на полиці бібліотек і до читачів. За всі роки я не пам’ятаю конфліктів, пов’язаних із «замовними переможцями». Мене колись освистували, а рішення ніколи. Навряд чи повірите, але я не знаю і зараз майбутніх переможців. Достатньо того, що переможе книга. Хоча мені відомо, що серед претендентів є книжки, до яких і я маю безпосереднє відношення, — «Екологічна енциклопедія», том 3; «Україна: поезія тисячоліть», книжки на історичні теми.

— А чому освистали — справа ж добра?

— У нас були такі роки, коли поява політика на сцені обов’язково прив’язувалася до політичних технологій і партійних планів. Сидить у залі справді зацікавлена людина, реально зробити нічого не може, а «політична свідомість» так і розбирає, як горілка на сонці... Але час лікує від цього. Я всі роки допомагаю рейтингу, збираюся робити це і надалі. Отже, підтримую і «Книжку року», і ентузіастів цієї справи Костянтина Родика та Галину Родіну. Їм і потрібно передусім аплодувати. Ну і, зрозуміло, видавництвам, які дарують нам книжковий світ. Найчастіше аплодисменти лунали на адресу київських видавництв: «Факт», «Києво-Могилянська академія», «Критика», «Мистецтво», «Либідь», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Смолоскип»; львівських: «Піраміда», видавництво «Старого Лева» та ін.

— Що самі читаєте, окрім законопроектів та інших офіційних паперів?

— З роками склалася певна схема. Дорогою на роботу встигаю продивитися чотири-п’ять газет. Протягом дня доводиться читати те, що необхідно. Ввечері можна дозволити читання за бажанням. Зараз зацікавився книжкою С. Корміліцина «Сталін проти Гітлера. Поет проти художника». Цікаві речі відкриваються. Обидва тирани були не безталанними людьми. Вірші Сталіна потрапили у «Збірку кращих зразків грузинської словесності» у 1907 році, їх високо оцінював Ілля Чавчавадзе. Навряд чи хтось вгадає в авторі «Утра» Й. Джугашвілі.

Озябший розовый бутон

К фиалке голубой приник.

И тотчас, ветром пробуждён,

Очнулся ландыш и поник,

И жаворонок в синь летел,

Звенел, взмывая к облакам,

А соловей рассветный пел

О неземной любви цветам.

(Сталін)

Але це саме він.

Гітлер непогано малював. Професор живопису Фердинант Штегер, побачивши його акварелі у 1919 році, сказав, що автор — геніальний художник.

У дитинстві їм хотілося присвятити життя служінню Богу. Потім один пройшов крізь революції, другий — крізь війну, а світ отримав двох вождів-«людожерів», які ще довго нагадуватимуть про себе світу. Вони намагалися ним володіти, а вмирали як загнані вовки. Ще й досі по-людськи не поховані...

— Анатолію Володимировичу, «Україна: історія великого народу» вже достатньо відомий ваш проект. Що вдалося зробити в його рамках?

— Ще два роки тому це була ідея. Сьогодні ми можемо пишатися тим, що зроблено невеликим колективом разом з нашими друзями-вченими і видавцями. В нас у проекті, як і в політиці, є свої напрями. Напрям «Україна: хронологія розвитку» представлено 4 томами. Напрям «Україна — Європа: хронологія розвитку» також не відстає (3 томи). От-от проріжеться і третій напрям «Україна і світ». Перший том майже готовий для видання. Окрім цього, вийшло чимало цікавих книжок, які немов дороги чи мости об’єднують всі напрями проекту. Особливо хочу відзначити «Україну: поезію тисячоліть». Популярними стали і книжки Михайла Відейка «Україна: від Трипілля до Антів», «Україна: від Антів до Русі».

— Депутатська група «Спадщина» задля цього з’явилася на світ?

— Коли я голосував за незалежність України 1991 року, жодної з діючих парламентських сил в політиці не було. Політичні лідери сьогодення не фігурували в жодних рейтингах. До того ж рейтингів не було. Тому в мене є моральне право робити кроки, які об’єднуватимуть політиків незалежно від політичних лідерів. Я вдячний, що народні депутати А. Мартинюк, І. Шаров, В. Рибак, А. Клюєв, О. Логвиненко це так і зрозуміли. Хоча відоме інтернет-видання «ОБКОМ», наприклад, зрозуміло наші кроки на рівні поганенького райкому — «Под крылом Партии регионов создается группа каких-то шибко культурных людей...» Що їм можна відповісти: оскільки ми дуже культурні, то розганяти ОБКОМ не будемо.

— Ви маєте рацію, хоч проектів і книжок у нас багато, та культури все рівно не вистачає. Навіть на президентському рівні...

— Ви маєте на увазі «діалог» Л. Кравчук — В. Ющенко в «кращих» зразках української політики?

— Саме так...

— Як на мене, то безкультур’я виявив діючий Президент. Не важливо, як це зробив Леонід Макарович, сам чи на прохання. Він має на це право, тим паче що так думає більшість суспільства...

У багатьох країнах світу люди, парламенти обирають президентами і тих, хто віком старше від Л. Кравчука. Але їх не вважають «нафталіновими» президентами. А головне, що у школі всіх вчили, книжки так виховували, що старших треба поважати. Якби В. Ющенко запросив Л. Кравчука не теледебати, була б інша справа.

— Ваша десятирічна підтримка Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» — це позиція мецената, чи щось інше?

— Передусім це позиція громадянська і політична, бо вважаю книжкову галузь стратегічно важливою для державотворення, розбудови громадянського суспільства, формування особистості.

— Якщо це так, то чому незалежна українська держава не підтримує системоутворюючі проекти (книжкове періодичне видання, щорічний рейтинг), на відміну від більшості пострадянських країн, де такі проекти фінансуються з бюджету?

— Причин декілька: безвладдя, рівень політичного мислення, корупція.

Говорять про культуру

— Підтримують халтуру

За першу складно отри-мати,

А за другу дають від-кати...

— Із західної преси ми знаємо, які книжки читають провідні політики, знаємо навіть, які видання значною мірою вплинули на ті чи інші резонансні рішення (наприклад, у випадку з війною в Іраку). Чи пригадаєте ви факти серйозного обговорення серед політиків ідей, закладених у політологічних, економічних, соціологічних чи філософських книжках?

— Це залежить від кола тих, з ким спілкуєшся. Слава Богу, я не відчуваю дефіциту духовності, культури в середовищі, яке мене оточує, але проблема є. Не тільки для політиків, для вчених також... Тому на ринку сьогодні панують автори з інших країн: Європи, Росії, США. У засобах масової інформації також «інтелектуальна дірка». Причина проста: усі або танцюють, або сміються, або про політику балакають...

— Чи існує нині, на вашу думку, залежність від начитаності сучасного політика та його успіхами і професійною репутацією?

— Сьогодні її важко з’ясувати і легко порівняти рівень вченості діючих міністрів з урядовцями прем’єра В. Януковича. А там, де міністри мають серйозну освіту, і до книжок інше ставлення, до культури взагалі. Як підсумок: хтось пише доповіді, хтось напише дисертацію, звичайно, без статей у пресі не обійдеться... Та якщо дати чистий аркуш паперу і ручку, тільки тоді побачите справжній рівень політика.

— Кого з відомих сучасних політиків ви назвали б завзятими читачами?

— Ми ж у бібліотеках не зустрічаємося... Книжки вдома на полицях — також не завжди показник, частіше елемент інтер’єру. Тому я дарую книжки на день народження і по реакції відчуваю, хто вміє цінувати книгу. Таких політиків багато.

— Отож сподіватимемося, що «книжкові політики» рано чи пізно прийдуть на зміну грошовим...

— І що скоріше, то краще: легше спонсорів буде шукати, хоч як парадоксально це звучить.

Розмовляла Оксана ШПОРТЬКО.